Українці за кордоном, зокрема у Великій Британії, скаржаться на довгі черги до лікарів і бюрократію, стверджуючи, що в Україні лікуватися швидше та якісніше. Павло Ковтонюк, реформатор української медсистеми й співзасновник Українського центру охорони здоров‘я (UHC), розповів про кризу в британській системі та чи дійсно українська медицина краща за NHS Британії
Британська газета The Telegraph опублікувала статтю українки Марії Чаплі “Українська охорона здоровʼя краща за NHS”, у якій авторка розповіла про свій досвід отримання медичних послуг у Великій Британії. Втративши терпіння від очікувань на консультації до лікарів та обстеження, вона вирішила поїхати в Україну, де змогла швидко потрапити до лікаря. “Не дивно, що біженці повертаються на лікування додому”, — написала вона.
Українська аудиторія сприйняла цю статтю позитивно. Українці за кордоном тішилися: їм не здається — західна медицина має свої великі проблеми. Ті, хто залишився в Україні, зраділи: навіть британське видання визнає, що українська медицина не гірша за європейську.
Проте стаття Марії Чаплі опублікована не для українців, а для британців, у ній авторка не порівнює британську та українську системи. А заголовок матеріалу — “Українська охорона здоровʼя краща за NHS” — спроба привернути увагу до проблем саме британської медицини.
“Занадто добра” NHS
Британська NHS перебуває в черговій кризі. Рівень задоволеності британцями медичною системою найнижчий з 1997 року: у 2021-му лише 36% населення були “дуже” або “досить” задоволені NHS. Головна причина — тривалі очікування на консультацію до лікарів, особливо спеціалістів. На жовтень 2022 року 7 млн британців перебували в очікуванні на візит до фахівця чи обстеження, пише The Telegraph.
Криза виникла не тому, що система погана, а від того, що “занадто добра”. У 1948 році, коли створювали NHS, це була перша універсальна система, яка змінила розвиток охорони здоровʼя в усьому світі. У понівеченій війною Великій Британії запропонували практично увесь спектр медичних послуг кожному британцеві безоплатно за наявності направлення від сімейного лікаря.
Вона дуже відрізнялася від довоєнної “страхової” системи, яка покривала частину послуг для близько половини населення — лише тих, хто працював. Від нової моделі виграв насамперед середній клас, який отримав змогу зосередитися на відбудові країни та власного добробуту, не думаючи про медицину й інші соціальні питання для себе та родини. NHS стала однією з підвалин безпрецедентного економічного й соціального розвитку Британії в повоєнні роки.
Проте забезпечувати безоплатно увесь спектр медичних послуг у 1950-му та у 2020-му — різні задачі. Можливості медицини набагато зросли, у суспільстві переважають більш “витратні” хронічні хвороби, а старіюче населення потребує догляду та лікування в інших обсягах.
NHS, однак, тримається своїх принципів, покриваючи майже все, безоплатно й кожному: від профілактичних щеплень до найкращих онкологічних препаратів. У тому числі тих, яких немає в Україні, або які українці купують за великі кошти. А частіше не купують — більшість не може їх собі дозволити й змушена платити за це здоровʼям або життям.
Якість лікування у NHS — на світовому рівні. Уряд Великої Британії витрачає великі кошти на першокласну підготовку медпрацівників, у лікарнях є все необхідне обладнання. Три головні позитивні риси медсистеми, які називають британці: широкий спектр послуг (58% респондентів), якість лікування (65%) та безоплатність допомоги (78%).
Але в системи є зворотний бік: доступ до неї має бути регульований, інакше вона просто “розірве” бюджет країни. Тривалий час головною мембраною, що стримувала надмірний попит на послуги, були лікарі первинної ланки — general practitioners (GP), які вирішували більшість питань зі здоровʼям людей на своєму рівні. Відвідати профільного лікаря без їхньої консультації не можна було.
Первинна ланка вже не справляється: черги утворюються вже й до GP. Але після тривалого очікування на первинний візит, пацієнти з направленням змушені чекати тижні або місяці на візит до спеціаліста.
У пошуках входу до системи пацієнти шукають обхідні шляхи, наприклад, переповнюють відділення швидкої. Це перенавантажило екстрену допомогу, не вистачає ресурсу на справді екстрені випадки. Незадоволення системою пішло по спіралі.
У цілому контрольовану ситуацію погіршила пандемія COVID-19. Тривалі локдауни у Британії призвели до величезного прихованого попиту на консультації та діагностичні процедури, які люди відкладали через обмеження або перевантаження лікарень. Щойно ковідні обмеження зняли — потік пацієнтів почав напирати на систему, утворюючи величезні черги на процедури. Система ж була ослаблена: попри постковідне збільшення фінансування NHS, лікарі та медсестри вигоріли й фізично не могли швидко забезпечити потреби пацієнтів.
Це не перша криза в історії NHS: невдовзі слід чекати нового раунду реформ. У 1980-ті криза призвела до “лібералізації” NHS, ініційованої консервативним урядом Маргарет Тетчер. У кінці 1990-х уряд лейбористів під керівництвом Тоні Блера відреагував на рекордне невдоволення послугами новим пакетом радикальних реформ. Не сумніваюсь, що зараз у Британії працюють над новими змінами.
Що насправді хотів сказати The Telegraph, коли опублікував статтю українки
Згадка про українську медсистему у статті Чаплі — спосіб привернути увагу до проблем і пришвидшити зміни у британській медсистемі.
Схожу тактику використав американський режисер Майкл Мур у документальному фільмі Sicko: привернув увагу до кризи медичної системи США в найжорсткіший для американського суспільства спосіб. Фільм знімали у лікарнях Куби, щоб продемонструвати: навіть в економічно відсталому комуністичному заповіднику базова медицина безплатна для людей, які її потребують.
Провокація вдалася, у 2010 році адміністрація тоді чинного президента Барака Обами запропонувала американцям найбільшу з повоєнних часів і політично самовбивчу реформу медицини.
Чому українська медицина не витримає порівнянь із європейською
Не знецінюватиму останніх успіхів української системи, був їхнім співавтором. З 2018 року українці можуть обирати собі сімейного лікаря, цим вже скористалися понад 30 млн людей. За рецептом сімейного лікаря можна безоплатно отримати ліки проти хронічних хвороб.
Українська електронна система охорони здоровʼя в деяких аспектах дійсно прогресивніша, ніж системи “старої” Європи. Нарешті, створили Національну службу здоровʼя України — аналогічно до британської NHS.
Але прямого порівняння з британською, німецькою чи навіть чеською або польською системою українська медицина на сьогодні не витримає.
Українські лікарі та медсестри не менш талановиті, ніж їхні колеги в ЄС, але в середньому значно гірше підготовлені. Українська держава здатна виділяти на охорону здоровʼя лише близько $110 на людину — значно менше, ніж середня країна ЄС. За даними Світового Банку, це впʼятеро менше за Румунію, усемеро — за Польщу, упʼятнадцятеро — за Чехію та у тридцять чотири рази менше за Велику Британію.
Наслідки цього відчуває на собі український пацієнт: багато методів лікування для нього недоступні або він змушений сам платити за них. У ЄС пацієнт не купує самостійно життєво необхідні ліки або медичні послуги. В Україні, за даними ВООЗ, для кожної шостої родини лікування обертається фінансовою катастрофою, а багато пацієнтів припиняють лікуватися через фінансові причини.
Українська медицина — найзалежніша від платежів пацієнтів у всій Європі. Більшу частину усіх видатків на медицину в державі робить не уряд, а пацієнт (середній показник у ЄС — лише 15%). Як наслідок — українці частіше, ніж громадяни ЄС, помирають або отримують інвалідність від хвороб, яким можна запобігти за допомогою сучасної медицини.
Проте, українці можуть швидше потрапити на візит до лікаря. Безумовно, доступність медичного закладу —важлива перевага. Але це далеко не єдине, що потрібно, аби люди здоровшали та були захищенішими.
Замість того, щоб безпідставно лестити собі, Україні слід підіймати таку ж серйозну розмову про проблеми української системи охорони здоров’я, яку веде британське суспільство про свою. Потрібно говорити про свої проблеми так само жорстко та правдиво. Тільки цей шлях наблизить Україну до сучасної медицини й в майбутньому приведе до того, про що пише авторка статті у The Telegraph: одного дня NHS зможе запозичити щось і в нас.
Павло КОВТОНЮК