До яких процесів у російському суспільстві може призвести мобілізація, які козирі залишилися у путіна, і чи можуть розмови про “референдуми” бути провісником ядерного удару — в ефірі Апостроф TV розповів американський історик-дослідник сучасної Росії, доктор історичних наук ЮРІЙ ФЕЛЬШТИНСЬКИЙ.
— Говорячи про мобілізацію, хочеться розуміти настрої російського народу. Чи приведе оголошення мобілізації до масових протестів проти путіна та краху путіна?
— Я не знаю, чи може це призвести до протестів, тому що для цього таки потрібна наявність зброї в руках протестантів, а її немає. А невдоволення це, безумовно, викличе. Тому що одна справа, коли ви проводите мобілізацію на тлі переможної ходи: “Ось ми захопили вже 10 країн, а зараз захопимо ще 20, і нам для цього потрібні солдати”.
А інша річ — коли мобілізація проводиться явно після того, як перший ешелон, загнаний в Україну, за ці майже сім місяців просто розтанув. Російської армії як армії та наступальної сили там уже немає. І ось на цьому тлі проводити мобілізацію та сподіватися на те, що вона викличе захоплення у населення — абсолютно безглуздо.
Мало просто здійснити мобілізацію. Потрібно забезпечити людей обмундируванням, треба навчити їх воювати — а це все довго і складно. Бо ж вони повинні спиратися на тих, хто вже має військовий досвід. Тобто на тих, хто був демобілізований.
- Також держдума росії ухвалила поправки до законодавства, які передбачають кримінальну відповідальність за дезертирство, добровільну здачу в полон і так далі. Що це за замкнене коло? Виходить, людям, які потрапили в полон в Україні, вигідніше не погоджуватись на обмін.
— Я не думаю, що путін має якісь хороші ходи. Одну загрозу бачу, вона реальна. Це використання ядерної зброї. Але це теж дуже ризикований крок і для росії, зокрема. Наслідки, до яких це призведе, будуть непередбачуваними насамперед для путіна, для росії та для російського народу. І, звичайно, для режиму.
У Путіна погана ситуація. Це не може не викликати посмішки, хоча все це — на тлі війни та на тлі десятків тисяч людей, які гинуть. Але у путіна ситуація безвихідна. Він не має переможного сценарію.
- А до чого ці “референдуми”? Це натяк на те, що зброя масового ураження все ж таки може бути застосована?
— Розумієте, у чому проблема? Проблема в тому, що путіна вже перестали боятися. Не тому, що він не лиходій. Не тому, що він не в змозі вбивати. Не тому, що він не в змозі натиснути на “червону кнопку” — я вже не знаю, тактичну, ядерну чи термоядерну. Просто він уже всім набрид, втомилися від нього і боятися його перестали. І раніше, до 24 лютого, основним козирем у руках путіна був блеф і страх, бо він розумів, що якщо налякати сусіда чи сусідів, то вони, швидше за все, поступляться, навіть воювати не доведеться... Згадайте, як телефонували Зеленському і міністру оборони України і пропонували капітулювати в обмін на війну, що не почалася? Нині його ніхто не боїться. Навіть ядерної загрози, яка раніше звучала серйозно, і всі починали аналізувати, що ж путін має на увазі, яку гидоту він може ще придумати.
Нині всі досить стомлено і роздратовано стежать за його навіть не діями, а словами. Всім зрозуміло, що відходити нікуди, відступати нікуди, переговори вести нема з ким, бо він уже за тією межею, коли з ним можна було про щось говорити. Тому загалом путін розмовляє сам із собою. Він міг би стояти у ванній перед дзеркалом і говорити це. Реально це все голос волаючого в пустелі. Його вже ніхто не слухає, його вже ніхто не чує, і всі так втомлено чекають, коли ж він нарешті так чи інакше піде зі сцени.
Катерина ЧЕРНОВОЛ