Лісовий — син дисидента та філософа Василя Лісового і педагогині Віри Лісової-Гриценко. Після хвилі арештів інтелігенції у 1972 році Лісовий-старший (1937-2012) заступився за українську культуру у відкритому листі до ЦК КПРС та ЦК КПУ. Його засудили до семи років позбавлення волі в таборах суворого режиму та трьох років заслання.
Оксен Лісовий, за інформацією Міністерства освіти та науки, працював учителем Києво-Могилянського колегіуму, тренером із фехтування юнацької організації “Січ” та займав керівну посаду в генеральній дирекції “Укртелекому”. У 2004 році він очолив МАН — державну організацію, що опікується позашкольною освітою та проводить олімпіади серед школярів. Президентом МАН є колишній керівник “Укртелекому”, народний депутат трьох скликань, академік НАНУ Станіслав Довгий.
20 березня на сайті “Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях” з’явились порівняльні таблиці автореферата і дисертації Лісового “Соціокультурна самоідентифікація особистості” і раніше опублікованих праць двох інших авторів. Їхні роботи цитуються дослівно цілими абзацами, з роботи в роботу перетікають навіть помилки та форматування.
Лісовий заявив про нульову толерантність до академічної недоброчесності та передав дисертацію на перевірку Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Якщо факт плагіату буде доведено, міністр, за його словами, готовий відмовитись від наукового ступеню кандидата наук. У 2015 році він також отримав вчене звання доцента, яке надається тільки при наявності наукового ступеню.
І науковий ступінь, і вчене звання — привід претендувати на доплати з держбюджету. Лісовий не казав, чи отримував він доплати, але пообіцяв відмовитись від них, якщо позбудеться кандидатського ступеню.
Троє науковців розповіли Forbes, що спеціальні перевірки не потрібні. “Академічний плагіат в конкретній дисертації — не звинувачення, а факт, підтверджений у повній відповідності до означення академічного плагіату в Законі “Про освіту”, порівняльними таблицями та посиланнями на раніші джерела”, — каже математикиня Ірина Єгорченко.
Як освітяни і науковці оцінюють ситуацію, що склалась?
Тимофій Брік
Ректор Університету Київської школи економіки (KSE)
Зміна міністра освіти — сильний політичний сигнал, що освіта в пріоритеті влади. Навіть під час війни, коли увага і ресурси йдуть на оборону, безпеку, макроекономіку.
[Михайло] Федоров теж отримав підвищення і буде відповідати за людський капітал. Це подвійне призначення з фокусом на освіту.
Це важливий контекст, який треба памʼятати.
Професійна спільнота має памʼятати про головне — виживання та відбудову українського людського капіталу. Нова команда не зможе бути ефективною без підтримки спільноти.
Щодо плагіату особисто у мене поки не склалося повної картини. На сайті false-science виклали два автореферати — Лісового і Арабчука. Між ними дуже багато спільного. Але проблема, що вони обидва захищались майже в один час. Мені бракує доказів — це Лісовий скопіював у Арбачука чи Арабчук у Лісового? Можливо, був ghost writer, який допоміг обом? Останнє не є доброчесною академічною практикою, але у мене немає інформації, щоб робити остаточні висновки.
Володимир Кулик
Доктор політичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Я не вивчав повний текст дисертації і матеріалу, з якого вона буцімто списана. Дивився порівняльні таблиці, і для мене це переконливо. Коли кажуть: “Чи доведено плагіат?”, виникає питання: “Хто має це робити?” Думка, що мають бути спеціальні експерти, абсурдна. Це спроба “заговорити” питання. Кожен, хто вміє читати, здатен порівняти одне речення з іншим. Очевидно, великі частини тексту, захищеного від імені Лісового, взяті з іншого.
Коли Лісовий каже, що спрямовує текст на експертизу, робить гірше. Показує, що не знає тексту, захищеного від його імені, і не розуміє, списаний він чи ні. Отже, більшість дисертації написала не людина, що захистила.
Мене насторожує і місце, де це захищено. Університет Драгоманова і його раду називають фабрикою халтури. Це не є гарантією, що нею є робота Лісового, але змушує ставитись з підозрою. Поєднання “халтурного” місця і виявленого плагіату каже, що із захистом дисертації є проблеми.
Було б краще, якби Лісовий визнав це одразу і відмовився від ступеня. В ідеалі — щоб не подавався на посаду міністра. Або хоча б визнав, що в минулому був такий гріх, але тепер він житиме по-іншому. Але не казав: “Я попрошу перевірити, чи крав я, чи ні”. Приклад перевірки в НАЗЯВО показує, що це може тривати роками. А тут Лісовий каже “Беріть!”, і вони буцімто одразу беруть.
Мають рацію ті, хто каже, що ніхто не такий поганий, як Шкарлет. Не можна порівнювати абсолютне зло в освітній і управлінській сферах з людиною, яка воює та є сином Василя Лісового. Очевидно, це краща людина, яка, імовірно, буде кращим міністром. Але він не мав стати міністром, бо є плагіатором.
Згадаємо німецького міністра оборони Ґуттенберґа, якого всі вбачали наступником Ангели Меркель. Щойно з’явилась інформація про плагіат, він склав посаду. Рятував вже не свою репутацію, а репутацію партії.
В ідеалі Лісовий мав би відмовитись від посади, але я не буду максималістом. Знаючи режим, який неохоче ставить відданих та професійних людей на важливі посади, можливо, це найкращий шанс, який ми маємо. Прикро, що це плагіатор. Реалістична пропозиція — відмовитись від плагіату, визнати проблему та запустити розробку механізму, який такого не пропускає.
Ірина Єгорченко
Старша наукова співробітниця Інституту математики НАН України, кандидатка фізико-математичних наук
Законодавство не передбачає норм щодо виявлення та підтвердження академічної доброчесності за межами закладу освіти. Так само воно не передбачає обмежень щодо виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності приватними особами, громадськими організаціями чи, наприклад, журналістами. Діє виключно визначення академічного плагіату.
Законодавство не передбачає “допустимих відсотків” плагіату чи можливості не вважати плагіатом чужий текст, щодо якого нема конкретної вказівки на авторство. Якщо текст не в лапках і конкретно щодо цього абзацу не вказаний автор (навіть якщо він згаданий в списку літератури), це плагіат. Чужий текст сторінками, навіть якщо є якісь квадратні дужечки, — академічний плагіат.
За Законом “Про освіту”, доведення плагіату — це доведення відповідності означенню, наведеному в пункті 4 статті 42 цього закону. Таким доведенням може бути порівняльна таблиця, де паралельно наведені два тексти, показані текстові співпадіння без належних посилань, та наведене посилання, що один з текстів дійсно був опублікований раніше.
Витримки з Закону України ʼПро освітуʼ:
Згідно з пунктом 4 статті 42, порушенням академічної доброчесності вважається:
-
академічний плагіат — оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства;
-
обман — надання завідомо неправдивої інформації щодо власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи організації освітнього процесу; формами обману є, зокрема, академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація та списування;
-
Згідно пункту 8 статті 42, порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності визначається уповноваженим колегіальним органом управління закладу освіти з урахуванням вимог цього Закону та спеціальних законів.
-
Кожна особа, стосовно якої порушено питання про порушення нею академічної доброчесності, має права:
Існують випадки, що потребують втручання експертів. Наприклад, в галузях, де тексти містять велику кількість стандартних фраз — зокрема, в математиці, де порівнюватись мають математичні ідеї. Хоча випадки повного копіювання текстів, іноді з заміною позначень, бувають. Або ж якщо повторюваний текст є описом стандартної методики в експериментальних галузях.
У випадку дисертації міністра знайдений простий “копіпаст”, іноді з заміною слів. В статті, автор якої перевіряв інформацію (це не першоджерело), присутні належні посилання на раніші джерела. Наведені всі докази академічного плагіату, передбачені його означенням в Законі “Про освіту”.
В Україні немає вимоги наукового ступеня для міністра чи керівника МАН. Дуже хотілося б, щоб серед вимог була особиста академічна доброчесність. На відміну від багатьох, хто вважає, що в Україні немає людей без академічного плагіату, які здатні бути міністрами, я оптимістка, вірю в українську освіту, і вважаю, що вони є.
Не очікую відмов від посади і не пропоную відмовлятись, але наше суспільство має переконатись, що академічний плагіат гарантує руйнування мрій, ілюзій і сподівань на розвиток і реформи.