Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Ми повинні проаналізувати діяльність усіх політичних сил, які зробили можливою війну в Україні — голова ВР Стефанчук

[16:35 17 января 2023 года ] [ Інтерфакс-Україна, 17 січня 2023 ]

Ексклюзивне інтерв'ю голови Верховної Ради Руслана Стефанчука агентству “Інтерфакс-Україна”.

 — Днями Верховна Рада позбавила мандатів іще п’ятьох депутатів, троє з яких — члени колишньої фракції “Опозиційна платформа — За життя” (ОПЗЖ), зокрема Віктор Медведчук. У своєму дописі в соцмережі ви зазначили, що “це лише початок шляху з очищення”. Чи можете конкретизувати, що саме мали на увазі?

— Ми усвідомлюємо, що позбавлення народного депутата мандату має відбуватись в межах і у спосіб, які передбачені законом, а саме — 81-ю статтею Конституції України. Водночас я хотів би нагадати всім нам, що президент України ще 29 серпня 2019 року вніс пропозицію змінити цю норму Основного закону, додавши ще дві підстави: за прогул та “кнопкодавство”. Але ще той Конституційний суд, очолюваний тими одіозними фігурами, дав негативний висновок із зауваженнями до цього законопроекту, чим заблокував його.

Думаю, в будь-якому разі нам треба буде повернутися до перегляду цієї статті Конституції. Але є один нюанс, передбачений у тій же Конституції: вона не може буде переглянута під час дії воєнного стану. Тож ми виходимо з того, що маємо: в нас є сім конкретних підстав позбавлення мандату, визначених уже згаданою статтею 81 Основного закону, в межах яких ми й намагаємося знаходити можливі варіанти.

Хочу підкреслити: з моменту повномасштабного вторгнення ми вже позбавили мандатів одинадцятьох народних депутатів. Когось — за власним бажанням, когось — із інших причин, зокрема через втрату громадянства.

— А як щодо підозрюваного у держзраді нардепа Ковальова — чи є вже підтвердження його загибелі?

— Ми отримали копію свідоцтва про смерть зрадника Ковальова та вже передали ці матеріали у відповідні органи. Тож ми позбавимося ще одного народного депутата.

— Загалом в українського суспільства — величезний запит на позбавлення мандатів усіх членів екс-ОПЗЖ та інших проросійських нардепів…

— Розумію, що суспільство порушує це питання, і ми намагаємося вирішувати його в межах, передбачених Конституцією. Я зробив запит до Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ щодо осіб, які майже рік знаходяться за межами України, і ми знайдемо спосіб, щоб хоча б їх позбавити мандату. За юридичними оцінками, це може підпадати щонайменше під два пункти 81-ї статті Конституції, але для цього треба здійснити певні процедури. Тож я написав у тому дописі “продовження незабаром”, бо переконаний: далі буде.

— ЗМІ поширюють інформацію, що на черзі — позбавлення мандатів іще з півдесятка членів екс-ОПЗЖ. У цьому шорт-листі фігурують прізвища зокрема Столара, Королевської та Волошина. Наскільки ці дані збігаються з намірами парламенту?

— Не називаючи конкретних прізвищ, скажу так: кожен, хто зрадив Україну, кожен, хто втік із України, кожен, хто кликав Російську Федерацію до України, повинен понести відповідальність за те, що зараз відбувається в Україні. І ми знайдемо законний спосіб, щоб цього досягти. Якщо ж це відбудеться за принципом матроса Желєзняка: дістати пістолет і вирішити питання, то вони будуть оскаржені в судах — якщо не в українських, то в Європейському (суді з прав людини — ІФ-У), а нам це не потрібно.

— У липні ви заявили про те, що в Раді планують створити тимчасову слідчу комісію для перевірки причин перебування не в Україні депутатів, які виїхали після вторгнення Росії. Чи залишається це актуальним?

— Щойно я з цією ініціативою виступив, як буквально за кілька днів депутат Шенцев заявив, що не хоче, аби ми з’ясовували його причини, та написав заяву про складання мандату за власним бажанням (Верховна Рада 21 вересня достроково припинила повноваження позафракційного народного депутата від “Опозиційного блоку” Дмитра Шенцева — ІФ-У). Тому вважаю, що ця ініціатива вже частково досягла результату.

— А скільки загалом нардепів, які виїхали після 24 лютого, зараз перебуває за кордоном?

— За наявною в мене інформацією, їх — близько десятка. Щодо усіх ми зараз ведемо переговори… Тому я й сказав, що направив запит, щоб отримати інформацію стосовно усіх депутатів, які з 24 лютого виїхали з України й досі не повернулися. І от передусім щодо них ми й будемо шукати законні способи позбавлення мандату.

— Народні депутати напрацювали щонайменше дві законодавчих ініціативи, якими пропонують обмежити повноваження членів колишньої ОПЗЖ (законопроект №7424), і відкликати їх із керівних посад у комітетах (проект постанови №8348). Чи є наразі в українському парламенті політична воля для їх ухвалення?

— Будь-яка законодавча ініціатива, що корелюватиметься з 81-ю статтею Конституції, буде підтримала в тому числі й мною. Але я хотів би дещо розширити це питання.

Коли ми обговорюємо, зокрема,  й ту ситуацію, що склалася з очищення парламенту, мені здається, що буде чесно говорити й усвідомлювати, що війна почалася не в 2022 році, а в 2014-му. Тому ми повинні проаналізувати діяльність усіх, хто привів Росію як тоді, так і зараз, надавши оцінку всім політичним партіям, у цьому задіяним, тобто й тим, які були заборонені судом (це не лише ОПЗЖ — це й “Партія Шарія “ зокрема), а також згадати й “Партію регіонів”, яка першою почала велику кризу в Україні.

На мою думку, всі проросійські партії, які фактично й сприяли вторгненню Російської Федерації в України як в 2014 році, так і в 2022-му, повинні бути оцінені українським суспільством. Я прихильник саме такого підходу. Але ми маємо зробити це якнайбільш юридично правильно й коректно. Бо перша спроба люстрації в нас уже була — і ми знаємо, що рішення щодо неї Конституційний суд іще не ухвалив, але Європейський суд з прав людини дуже багато справ повертає. Тому треба прописати все таким чином, щоб з одного боку, очистити українське суспільство від проросійських партій, а з іншого — забезпечити чистоту закону.

Найбільш конституційним і справедливим способом вирішення цього питання могли б стати перевибори до парламенту та місцевих органів виконавчої влади. Проте закон про правовий режим воєнного стану забороняє проведення будь-яких виборів під час війни. Та я глибоко переконаний, що лише перевибори можуть стати кінцевою точкою переформатування суспільства, його довіри та бачення майбутнього розвитку. Водночас запит на них є і буде великий. Ми вже маємо готуватися до того, що після нашої спільної перемоги в нас буде абсолютно інша вимога вибудувати суспільний договір між громадянами та державою.

— Узагалі, рівень суспільної підтримки ідей, з якими представники колишньої ОПЗЖ приходили до Верховної Ради, певно, змінився з початку вторгнення. Як думаєте, чи є у них ще підтримка в суспільстві чи її вже практично немає?

— Як громадянин України думаю, що її немає. Більше того, ідея будь-яких добрих взаємин або доброго сусідства з Російською Федерацією є абсолютно безперспективною на декілька поколінь, тому що ті, хто називали себе братами, братським народом, показали свою сутність. І це “братерство” можна порівняти хіба із сюжетом про Каїна й Авеля. Тому, як на мене, будь-яка політична сила, що позиціонує себе як проросійська чи сила миру, дружби, співпраці з північно-східним сусідом, не матиме перспектив в Україні — цього просто не допустить український народ.

— Тобто політична картина буде зовсім інакшою. Як ви думаєте, хто буде затребуваним суспільством після перемоги?

— Безперечно, крім сил, які підтвердили свою проукраїнську спрямованість, великий запит може бути й на військових, і на волонтерські організації, тобто на тих, хто сприяв перемозі України. І це буде абсолютно справедливий підхід. Але нам дуже важливо зараз зберігати консолідацію. Я б дуже хотів, щоб уроки історії 1918-1919 років були перечитані усіма політиками в Україні: від Грушевського, Скоропадського, Петлюри, всі їхні історії взаємин мають бути добре вивчені нашими сучасниками.

— Такої консолідації ви зараз не бачите?

— Шалена консолідація була протягом перших місяців від початку повномасштабного вторгнення Росії. Якщо говорити про парламент, то це відчувалося в сесійній залі й на прикладі того, як ми готувалися. Фактично щодня в ZOOMі по п’ять-шість годин ми проводили зустрічі, обговорювали кожен законопроект, усі “плюси” й “мінуси”, а приходили в зал і лише голосували. Зараз, як бачимо, багато політиків кажуть про єдність, але її стає дедалі менше. Не скажу, що її немає, бо дуже багато законів, усе ж таки, голосується понад 300-ма голосами. Я дуже хотів би, щоб ті, хто говорять про єдність, перевірили значення цього слова за тлумачним словником, а крім цього — уважно перечитали б історію України.

— Ви акцентували на перспективах військових у політиці. Чи залишається для нас, усе ж таки, актуальним розуміння, що політики та військові — то різні соціальні групи?

— Війна — це один із таких періодів, про які кажуть “складні часи породжують сильних особистостей”. Я прихильник професійного підходу до будь-якої справи, і саме тому як професійний юрист обрав свій напрям роботи в парламенті, де я можу реалізуватись. Але при цьому розумію, що залучення військових (потім і волонтерів) до політичного життя відбуватиметься спершу як тренд, а потім — як мейнстрім. І це абсолютно нормально, що вони інтегруються в політичне життя.

До речі, в парламенті ми проводимо постійні зустрічі з волонтерами щодо вдосконалення законодавства, багато з яких стали дуже результативними.

— Перейдемо до обговорення інших проросійських структур, які з певних причин провадять діяльність на території України. Серед них — Російська православна церква. Коли український парламент планує розглянути законопроект №8221 щодо заборони діяльності РПЦ та її структур на території України, а також пов'язані з ним ініціативи №8012 (звернення до уряду щодо передачі в безоплатне користування комплексів споруд Почаївської Успенської лаври та Києво-Печерської лаври Православній церкві України) та №8262 (про спрощення переходу з так званої УПЦ до ПЦУ)?

— Фактично відразу ж після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації у Верховній Раді з’явились ініціативи про заборону Української православної церкви московського патріархату. Тоді була дуже розтиражована моя фраза про те, що нібито це не на часі, що є не зовсім коректною інформацією. В ті перші страшні дні важливо було не дати російським воякам приводів вважати, що вони воюють за “русскоє православіє”. Тому будь-які рухи в напрямку заборони УПЦ МП могли би стати додатковим мотиваційним фактором для більш агресивної політики Росії.

Минув час — і зараз ми бачимо, що деякі церкви в Україні вже показали себе не просто як релігійні організації, а саме як структури, що становлять загрозу національній безпеці України. Саме тому до роботи з протидії цьому підключилася Служба безпеки України, і ми бачимо, наскільки ефективно вона діє. Міністерство культури та інформаційної політики у свою чергу підняло договори щодо оренди тих чи інших приміщень для богослужіння.

Окрім того, минулого року ота невеличка капличка в парламенті, яка завжди вважалася підпорядкованою московському патріархату, була передана в користування проукраїнським церквам. 19 грудня першу месу там провів Митрополит Епіфаній. Можливо, це не велика подія загалом, але дуже значна для парламенту. А вже 7 січня Епіфаній провів богослужіння у Верхній лаврі — і це теж зроблено в законний спосіб.

Отже, ми йдемо шляхом не голослівних заяв, а конкретних справ. У разі виявлення загрози безпеці України будуть вчинятися будь-які правомірні дії, в тому числі й розірвання договорів. Нагадаю, що саме при Януковичу й Азарову були укладені безстрокові договори стосовно певних об’єктів. Наскільки мені відомо, зараз вони всі переглядаються: працює потужна юридична служба, щоб розірвати їх, визнавши нікчемними, та передати Українській церкві — для українських релігійних організацій.

Тож ця справа триває. При цьому мені здається, що деякі законодавчі ініціативи є результатом певного хайпу без конкретних пропозицій щодо вирішення питання: просто ухвалити винятково для того, щоб проголосити, що це ми побороли. Я ж закликаю: знаходьмо у звитяжній праці ті варіанти, які не викликатимуть жодного сумніву щодо законності вчинення тих чи інших дій. Як на мене, церква — це не священники, не книги, а люди, які туди приходять. І варто починати з того, що кожен сам для себе має прийняти рішення: якщо я українець, значить, ходжу до української церкви. А держава свою роботу зробить, щоб таку можливість українцям надати.

— А наскільки довготривалим може стати процес переходу і людей, і священників до Православної церкви України?

— Думаю, війна стала каталізатором для будь-яких процесів. Знаю, що дуже багато церков західної України, звідки я сам, зараз активно переходять із УПЦ до ПЦУ. Але саме представники громад спонукають священнослужителів до цього. Мені здається, що не можна ходити до церкви, де згадують Кирила (голову РПЦ — ІФ-У) та моляться за те, що не пов’язано з українською перемогою у війні.

До речі, наприкінці травня Верховна Рада ухвалила постанову про накладення конкретних санкцій проти Кирила та низки російських священників.

— Отримавши статус кандидата в члени ЄС, Україна взяла на себе певні зобов’язання. В тому числі — ухвалити закон про “удосконалення порядку відбору кандидатур на посаду судді Конституційного суду”. Ухвалена і зрештою підписана президентом редакція цього документу містить суперечність із оновленим висновком Венеційської комісії. Йдеться про кількісний склад Дорадчої групи експертів (ДГЕ), що повинна перевіряти на доброчесність кандидатів на посади суддів КС. Чи планує Рада вносити  зміни до закону?

— Цей законопроект ми направили Венеційської комісії, перш ніж ухвалювати його. Ми отримали відповідний висновок, із урахуванням якого й проголосували. І вже після того, як це відбулося, прийшов новий висновок Венеційської комісії. При чому, якщо під час формування першого в нас були, згідно з традиційною процедурою, консультації, запит позиції української сторони, то цей, уточнений, висновок ніхто з Україною не проговорював, тобто він став сюрпризом для нас усіх.

Сьогодні ввечері (інтерв’ю відбулося вдень 16 січня — ІФ-У) я матиму телефонну розмову з керівництвом Венеційської комісії, щоб обговорити, як нам діяти далі. Для мене ця ситуація цілком зрозуміла в одному: новий висновок комісії стосується питання залучення сьомого члена ДГЕ. Але ми повинні розуміти, що будь-яка дія має сприяти вирішенню певної проблеми. І от Венеційська комісія вважала, що залучення сьомого члена ДГЕ вирішить проблему, коли у випадку патової ситуації (якщо буде три голоси “за” і стільки ж — “проти”) стане неможливим визначитись із претендентом на посаду Конституційного суду. Ми ж це передбачили в законопроекті: чітко прописали, що в такому разі особа не проходить. Усе — нема проблеми! Ми визначили в законопроекті так, як Венеційська комісія пропонувала в своєму першому висновку. Політизація ж цього питання — не на користь Україні.

За всіма сімома пунктами, що були передані, Україна рухається в повній відповідності із директивами Європейського Союзу, регламентами й положеннями, які ми погоджуємо з нашими іноземними колегами. Якщо з’ясується, що за якимсь із цих семи пунктів необхідне доопрацювання, ми готові обговорювати. Але для нас фундаментальною є стаття 1 Конституції, в якій визначено, що Україна є суверенною державою. І ми робитимемо все для того, щоб Україна ніколи не втратила суверенітет — ні на полі бою, ні за інших обставин. Це для нас пріоритет. Тому як на мене, запропонована в законі формула абсолютно вирішує ту проблему, до вирішення якої Венеційська комісія намагається підійти в інший спосіб.

Водночас ми би дуже хотіли, щоб відносини з нашими партнерами продовжували будуватися винятково на довірі один до одного та повній транспарентності обох сторін. У міжнародному праві є такий принцип — взаємності. Тому Україна як офіційний кандидат у члени Європейського Союзу має бачити, по-перше, в якій іще країні є така сама система, як пропонується нам, а по-друге, у випадку запровадження нової системи Україна як рівноправний і суверенний член має право за принципом взаємності вимагати такий самий механізм за своєю участю в тих країнах. Це стосується будь-якого закону. Будь-яке питання має бути вирішено так само і в нашого контрагента. Отже, будь-яку пропозицію, якою б інституцією вона не вносилась, ми будемо розглядати винятково з принципів суверенітету держави та міжнародної взаємності.

— Щоразу, коли відбувається схожа дискусія, складається враження, ніби наші партнери вважають, що запропонований Україною кандидат, наприклад, на посаду судді Конституційного суду, апріорі вже не є доброчесним, а навпаки — запропонований ними — апріорі доброчесний.

— Абсолютно! Має бути баланс стримувань і противаг. Більше того, запропонована Україні система “3:3” навіть — вона, по-перше, носить перехідний характер, тобто не може бути постійною (і це чітко визначено у висновку самої Венеційської комісії), але вона повинна зберігати паритет обох сторін.

— Чи буде продовжений процес децентралізації чи він загальмований на час воєнного стану?

— На мою думку, під час війни й було продемонстровано, що децентралізація — успішна реформа в Україні. Так, окремі невеличкі містечка мали можливість стримати велику армію саме тому, що там — процес децентралізації: було окреме фінансування, підтримка, довіра громад до лідерів цих думок. І в цьому відмінність України, наприклад, від Росії, де всі чекають вказівки “згори”, яку спустять “донизу”. У нас же приймають рішення на рівні громад — це великий плюс, який варто зберегти. Україна насправді одвічно була децентралізованою державою, тому що кожна, умовно кажучи, територіальна громада мала право голосу. Демократія та децентралізація історично є передумовами існування України.

Безперечно, децентралізація триватиме — і в частині змін до Конституції України, і в частині розвитку й закріплення питань, пов’язаних із місцевим самоврядуванням, і в частині підтримки сил територіальних громад, які загалом формують сили України.

— А ті конфлікти, що травляться за участю деяких міських голів, — то не тенденція, а просто поодинокі випадки?

— Думаю, що це дуже індивідуально щодо кожного конкретного випадку. Але в цілому ми маємо визнати, що децентралізація дала можливість стримати ворога на дуже багатьох напрямах. Водночас на інших — показала своє вади, які варто проаналізувати та врахувати при подальшій розробці законодавства та його реалізації щодо цієї реформи.

— Дискусія стосовно податкової реформи зараз призупинена. На вашу думку, коли до неї варто повернутися?

— Для мене, що податкова, що митниця, що економіка в цілому — це математика. Перш ніж пропонувати будь-яку модель ми повинні чітко зрозуміти її математичну схему: за рахунок чого ми будемо вигравати зниження податкового навантаження і, водночас, як це буде передбачено в доходах до бюджету, як буде передбачене адміністрування податків, митних проходжень, платежів тощо. Ідея з “10-10-10” — приваблива (запропонована в Офісі президента України концепція податкової реформи передбачає зниження ставок ключових податків до 10%: податку на прибуток підприємств, на доходи фізичних осіб і ПДВ — ІФ-У), вона нібито співвідносна з одвічною десятиною, що сприймалася… Але я хочу побачити математичну модель розрахунків.

Сьогодні ж, коли Україна збирає тільки частину бюджету, якою ми повинні підтримувати армію, а на решту існує наша держава, маємо розуміти, що будь-які зміни в податковій системі України не повинні призвести до зменшення фінансування української армії. Маємо зрозуміти, що кожна гривня в українському бюджеті повинна чітко йти на українську армію. Тому на моє переконання, ці питання можуть бути порушені лише після нашої перемоги.

— Якими можуть бути головні напрями допомоги бізнесу?

— Окрім того, що скасовані перевірки, митні платежі для окремих видів товарів, які ввозяться в України, загалом надається підтримка з багатьох питань, ми готові розглядати й інші аспекти. Але необхідно розуміти: це не має стати системою зловживання з боку інших осіб. Тому що інколи, будьмо відверті, в будь-яку хорошу ініціативу може бути додано багато незрозумілих, конформістських або лобістських поправок, які за день до розгляду доводиться вичищати. Тому ми вкрай обережно ставимося до таких питань, особливо — в цей період, і це пов’язано винятково з тим, що за рахунок українських податків на сьогодні існує українська армія.

— Народні депутати зібрали необхідну кількість голосів для висловлення недовіри голові Рахункової палати Валерію Пацкану. Коли може відбутися відповідне голосування?

— Так, є ініціатива понад 150-ти народних депутатів. Думаю, якщо це питання буде включено до порядку денного, то на одному з найближчих пленарних засідань ми його розглянемо. Рахункова палата, як і аудиторська служба, є надзвичайно важливою для нас, тому що наприклад, Рахункова палата — це орган парламентського контролю за бюджетом, який має відбуватися без впливу жодних політичних сил.

— А хто є головним претендентом на цю посаду у випадку звільнення Валерія Пацкана? Член фракції “Голос” Ярослав Железняк раніше зазначав, що ним може стати Геннадій Пліс

— Оскільки відповідну кандидатуру вноситиму я як голова Верховної Ради, то обов’язково проведу співбесіди з тими особами, яких номінуватиму. Сподіваюсь, що зал підтримає їх також. Будь-який член Рахункової палати має потенційну можливість її очолити. Поки ж її очолює Валерій Пацкан. Коли щодо нього питання буде вирішено, тоді вже розглядатимемо кандидатів на посаду керівника цього органу.

— Скільки часу у вас займає міжнародна діяльність?

— Вона суттєво збільшилась: по декілька дзвінків щодня, зустрічі… Особливо активною ця робота була в період, коли Україна отримувала статус кандидата у члени Євросоюзу: за дев’ять днів я тоді міг проводити 69 зустрічей. І це були зустрічі дуже високого рівня.

Зараз ми готуємося до роботи за деякими іншими напрямами. По-перше, це відкриття переговорів про повноцінне членство Україні в ЄС. Це є нашим пріоритетом. Ми виконали те, що зобов’язувалися. Останнє рішення ухвалив з’їзд суддів, коли обрав всім членів Вищої ради правосуддя, чим запустив її.

Окрім цього, я надіслав звіт щодо виконання тих семи пунктів кожному депутату парламентів країн ЄС. Коли я відвідую парламенти інших країн, то намагаюсь зустрічатися не лише зі спікерами, а й із представниками основних політичних партій, членами міжнародних комітетів, щоб налагоджувати безпосередню комунікацію. Дуже важливо, щоб вони отримували інформацію від нас, а не переспіви російської пропаганди.

Другим важливим пріоритетом для Верховної Ради стає вступ України до НАТО. У нас великі сподівання на Вільнюський саміт. Вільнюс для України є особливим містом: багато років тому ми втратили там свою перспективу членства в ЄС і ми хочемо там здобути перспективу щодо НАТО.

Третій блок нашої співпраці з парламентами інших країн — це питання форуми миру президента України Володимира Зеленського. Десять пунктів цього документу — це наше всеосяжне бачення української перемоги. Маємо докласти всіх зусиль, щоб її підтримала максимальна кількість парламентів.

Паралельно ми працюємо над питаннями відновлення України. Це fast recovery plan (план швидкого відновлення - ІФ-У). Завтра (17 січня — ІФ-У) в Давосі починається Всесвітній економічний форум. Раніше ми в Лугано збиралися на конференції з питань відновлення України. Ми розуміємо, що відновленню України сприятиме надходження інвестиційних коштів.

Разом з тим ми провели саміт Кримської платформи в Загребі (Хорватія), на якому, мабуть, вперше за всю історію парламентаризму було представлено 51 парламент, п’ять міжпарламентських організацій на рівні спікерів чи віце-спікерів, а сім парламентів були представлені двома палатами. Таке зібрання ми об’єднали не лише довкола безпосередніх тем Кримської платформи, а ширше — довкола питань глобальної безпеки в світі, територіальної цілісності.

Також я хочу довести визнання Голодомору геноцидом українського народу до логічного завершення на міжнародному рівні. Загалом за 31 рік близько 16-ти парламентів це визнало, а торік — іще сім. Мені важливо щонайменше подвоїти, а то й потроїти кількість парламентів, які це зроблять. Нам вдалося досягти того, щоб і Німеччина таки визнала Голодомор геноцидом. Я вважаю це одним із результатів міжпарламентської дипломатії.

У мене запланований вояж до Франції, де я буду дякувати за танки, які нам передаються, та просити про більшу підтримку. Лідери Європейського Союзу повинні усвідомлювати й відчувати шкірою, що війна — в них під боком.

Ми продовжуватимемо роботу щодо визнання на всіх міжнародних майданчиках Російської Федерації державою-терористом, державою-спонсором тероризму, державою з терористичним режимом. Насправді не так важливе формулювання, як необхідність зробити все можливе, щоб у суспільній свідомості світу між словами “Росія” і “терорист” стояв знак рівності.

— Насамкінець питання, на яке ви наштовхнули, розповідаючи про fast recovery plan і взагалі про допомогу, яка надходить до України. Чи є на сьогодні система контролю за надходженням гуманітарної допомоги?

— У парламенті ми створили ТСК, яка займається питаннями прозорості надходження до України військової та будь-якої іншої допомоги. Щодо президентської ініціативи INITED-24 — це чітка зрозуміла система надходження допомоги до нашої держави: що надійшло — те й пішло на підтримку України. Я згоден із тим, що нам необхідно більш предметно це проговорити. Думаю, що Кабінет міністрів, а можливо, й парламент на якомусь рівні, вийдуть із такими ініціативами.

 Олександр МАРТИНЕНКО, Олександр ТРОХИМЧУК

 

 

 

 

 

 

 

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.