Чекаючи на контрнаступ. Як ЗСУ готуються до деокупації територій та як злив документів Пентагону впливає на плани України

Особливо гучно про нього заговорили після інтерв'ю головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного виданню “The Economist”, де він розповів, яка зброя потрібна українській армії для виходу на рубежі 23 лютого 2022 року.

Всю зиму і початок весни медіа та військові аналітики обговорювали спершу російський наступ на Донбасі, а згодом і майбутній український контрнаступ. 

Різноманітні військові експерти щодня з'являються на екранах телеканалів, у Youtube та на сторінках інтернет-медіа, де викладають прогнози щодо часу його початку, малюють десятки карт зі стрілочками, розповідають, куди і як ЗСУ будуть наступати.

Представники військово-політичного керівництва підкреслюють, що всі ці розмови є не більш ніж ворожінням на кавовій гущі. 

За словами секретаря Ради національної безпеки та оборони Олексія Данілова, інформацією про те, де і коли розпочнеться контрнаступ ЗСУ, володіють не більше ніж 5 людей на планеті.

З огляду на вищезазначене, “Українська правда” не буде прогнозувати, як діятимуть ЗСУ. Ми сфокусуємось на тому, як проходить підготовка до контрнаступу, яка зброя необхідна для його здійснення та як на майбутні дії української армії впливає нещодавній злив документів Пентагону, в яких часто згадували Україну.

Під час підготовки матеріалу УП поспілкувалася з кількома десятками співрозмовників у органах влади та серед військових. Зібрана в цьому тексті інформація жодним чином не розкриває планів України щодо наступу (УП вони невідомі) й не шкодить українській армії.

Злив документів Пентагону і перспективи контрнаступу

На початку лютого 2023 року чільні представники військово-політичного керівництва України провели кілька непублічних брифінгів для дипломатів “великої сімки”. 

Очевидно, що головним питанням під час цих розмов були перспективи і строки початку великої української контрнаступальної операції.

Як розповідають УП присутні на зустрічах співрозмовники в дипломатичних колах, під час тих бесід після слів “початок контрнаступу” найчастіше звучало: “Квітень — травень”. Саме цей часовий коридор розглядався обережними українськими спікерами як найбільш імовірний для початку масштабних дій на фронті.

На початку квітня і справді відбулися гучні події безпосередньо пов'язані з контрнаступом ЗСУ. Щоправда, їхній епіцентр був не на сході чи півдні України, а у Сполучених Штатах Америки. 

На геймерських серверах у відкритий доступ потрапили таємні документи Пентагону. Частина з них була очевидно сфальшована, але частина, на думку більшості експертів, виглядає цілком достовірною. 

Одразу постало питання, чи немає в цьому зливі московського сліду, адже, наприклад, цифри військових втрат були явно сфабриковані на користь РФ. До цієї версії схиляється більшість військово-політичного керівництва у Києві. 

Зокрема, керівник Головного управління розвідки Кирило Буданов заявив, що це була інформаційна спецоперація Кремля для удару по відносинах України та США.

Частина ж опитаних УП співрозмовників з українського військового істеблішменту має дещо інший погляд на “злив”.

Мовляв, хто б не стояв за цією подією, хай навіть це і справді був просто дуже дороговартісний “чорний лебідь”, найбільше зиску з неї отримає США: і Київ, і Москва побачили, що Вашингтон володіє широким спектром даних про їхні сили. 

А найважливіше, що у цих даних начебто не проглядається можливість отримання стратегічної переваги жодною зі сторін. Таким чином США буцімто передають сигнал і Росії, і Україні нібито про те, що виграти війну на полі бою обом сторонам наразі не до снаги. 

Врешті, що і хто б не стояв за “зливом”, для України головне питання полягало в тому, чи здатна ця американська халатність поставити під загрозу контрнаступ, що готується.

Офіційно вустами глави Міноборони Олексія Резнікова Київ заявив, що оприлюднені документи не матимуть жодного впливу на підготовку контрнаступального удару ЗСУ, оскільки дані, які і були правдиві, “уже не актуальні”. 

Неофіційно співрозмовники УП в командуванні Сил оборони так само не вірять у зрив планів ЗСУ через американський злив.

“Цей витік даних жодним чином не вплине на контрнаступ. Про наші реальні плани там ні слова не згадано. А плани є, вони затверджені Генштабом, рухаємося потихеньку. Найближчі пару місяців будуть важкими”, — попереджає не під запис один із високопоставлених українських силовиків. 

Щоправда, в розмовах із УП згадане вище “середнє арифметичне” — мається на увазі прогноз щодо того, коли стартують контрнаступальні дії — змістилося уже на травень — червень. Але причиною таких змін радше є не злиті документи, а природа та партнери. 

З одного боку, надмірно волога погода з паводками ускладнює військову логістику і рух важкої техніки. А з іншого, зволікання партнерів щодо передачі озброєння призводить до того, що значної частини цієї техніки ще немає в Україні.

“Куратори контрнаступу” 

“Світ любить переможців. Зрозумійте, якщо ми в ході контрнаступу покажемо успіх і здатність перемагати, то це буде ключовим у готовності наших партнерів надалі нам допомагати. Без перемог втримати підтримку буде дуже складно. Тому треба перемагати”, — пояснює не під запис один зі співрозмовників УП в оточенні глави ОПУ Андрія Єрмака.

Очевидно, що від успіху військових дій залежить і подальший рух подій у багатьох сферах: від самого існування України у своїх кордонах та її місця у геополітичній грі до суто внутрішніх політичних розкладів.

Наскільки серйозно у Зеленського ставляться до потреби будь-що перемагати, може свідчити одна цікава непублічна зустріч, яка відбулася на Банковій на початку квітня. 

На нараду до Єрмака запросили понад десять осіб: кількох заступників глави Офісу президента, керівників силових відомств, топменеджерів із державної банківської та енергетичної сфер, кількох міністрів і депутатів, які проявили свою ефективність під час повномасштабної війни. 

Імена присутніх зі зрозумілих безпекових причин УП вирішила не публікувати, щоб не наражати їх на додаткову небезпеку.

На зустрічі голова ОПУ розповів присутнім, що для кожного з них є персональна велика задача від президента: Зеленський вирішив, що саме ці перевірені люди мають зайнятися питанням комплектації нових бригад для контрнаступу. 

Після короткої доповіді Єрмака, його радниця Дарія Зарівна роздала кожному присутньому по кілька аркушів паперу з інфографікою про потреби їхніх бригад. 

По суті, в ОПУ самі вирішили, кому і яку бригаду доручити. Учасники ж зустрічі відповідають за швидке комплектування — чого бригадам бракує, має бути знайдене “куратором”. Байдуже як і де, але питання мають бути закриті. 

“Насправді це хороша ідея Зеленського. Це його люди, і вони зможуть реально швидко допомогти військовим. І президент ще й отримує інший канал зв'язку з цими бригадами напряму, тому ніякий вояка або чиновник не зможе доповідати на Банкову, що все чудово, коли насправді там у нього реальні проблеми. І це ви собі навіть не уявляєте який плюс”, — пояснює УП один із членів команди президента.

Як переконують співрозмовники в ОП, такий підхід до комплектування бригад жодним чином не свідчить про недовіру до військових, а навпаки — має максимально їм допомогти.

“Багато чиновників і менеджерів точно знають, як правильно і швидко налаштувати ланцюжки постачання того, що потрібно бригадам тут і зараз. Ви ж розумієте, що дуже часто йдеться про політичні зв'язки всередині країни і за кордоном. Це все має прискорити оснащення бійців та отримати паралельний канал зв'язку зі сторони рядових бійців”, — пояснює співрозмовник УП на Банковій. 

Яка зброя потрібна Україні для наступу 

У вже згаданому інтерв'ю “The Economist” у грудні 2022 року Валерій Залужний окреслював нагальні потреби України: 300 танків, близько 700 бойових машин піхоти та пів тисячі гаубиць.

Тоді ж міністр оборони Олексій Резніков пояснював, що озвучені головнокомандувачем ЗСУ цифри є потребами армії для конкретної операції, а для повної деокупації українських земель потрібно значно більше техніки та озброєння.

Упродовж зими та початку весни західні партнери активно працювали над постачанням озброєння для України. Попри кілька проривних рішень щодо танків та систем ППО, залишилася відчутна кількість дискусійних питань та дефіцитних позицій. 

Зокрема, щодо постачання сучасних західних літаків F-16, боєприпасів, важкого озброєння та мінометів. 

Як розповів УП співрозмовник у ЗСУ, який має безпосередній стосунок до постачання зброї, однією з найбільш проблемних точок наразі є ще й якість того, що дають Україні.

“Заявлене політиками і реально готове — різні речі. Їхня техніка часто теж зберігалася десь під відкритим небом, і те, що на папері виглядає крутим, на ділі є набагато складнішим. Звідси слабка швидкість постачання”, — розповідає співрозмовник. 

Його слова підтверджують у своїх публічних виступах і перші особи держави.

25 березня президент Володимир Зеленський заявив, що ЗСУ поки що не можуть розпочати контрнаступ, який був запланований на весну, через недостатність зброї.

Короткий перелік того, що найбільше необхідно в умовах контрнаступу:

• для того, щоб перебити ворожі лінії логістики та знищити тили противника, Україні потрібна далекобійна артилерія, зокрема установки Himars з далекобійними снарядами GLSDB (дальність ураження — 150 км).

Українській армії необхідно порушити логістичну гілку окупантів, яка йде з території Росії до окупованого Криму. Це перекриє постачання російського угруповання в Криму, зокрема їхніх ракетних кораблів. 

Далекобійну артилерію також можна використовувати для знищення ворожої ППО. 

• для знищення російської ППО Україні потрібні протилокаційні ракети HARM. Вони летять у напрямку російських радарів, самостійно наводяться і знищують їх. Система ППО без радарів стає “сліпою”. HARM розроблені під літаки F-16, але їх можна запускати з радянських МіГ-ів. 

Також для знищення російської ППО можна використовувати вищезгадану установку Himars.

• для знищення літаків і вертольотів противника Україні необхідні далекобійні системи ППО та велика кількість ракет до них. Йдеться про Patriot, NASAMS, IRIS-T.

• після подавлення російської ППО Україна зможе вільніше використовувати керовані авіабомби JDAM (”розумні бомби”). Вони допоможуть знищити склади, пункти управління та бронетехніку.

Бомби JDAM скидають з літака, після чого в них розкриваються крила і вони прямують на ціль. 

• для підтримки піхоти та знищення вогневих точок, укріплень ворога Україні потрібні танки: Abrams, Challenger, Leopard тощо. Судячи із заяв, українська армія отримає близько сотні західних танків — це небагато. Втім, окрім них, ще є радянські та польські PT-91 (модернізований радянський танк Т-72).

• для транспортування піхоти також потрібна значна кількість колісної техніки типу “Humvee”. 

• багато артилерії, зокрема НАТівського 155-го калібру. З гаубиць українська армія наразі має найбільше М777. 

• за приблизними оцінками, для наступу Україні передадуть близько 500 тисяч снарядів. Якщо активна фаза наступу триватиме місяць, українська армія зможе вистрілювати приблизно 20-25 тисяч снарядів на день.

Наразі ЗСУ перебувають переважно в обороні. Для розуміння потреб армії у наступі можна порівняти використання снарядів ворогом під час активної фази наступу на Україну. З березня по серпень 2022 року росіяни вистрілювали приблизно по 50 тисяч снарядів на день.

Велике промо “Гвардії наступу”, тиха підготовка ЗСУ та потенційні виклики операції

Нова техніка та загальні умови контрнаступу потребують великої кількості підготовленого особового складу.

До великої наступальної операції Україна готує не один десяток новостворених бригад Збройних сил та Нацгвардії. З публічних даних відомо щонайменше про 16 таких бригад (орієнтовно 40-50 тисяч осіб). 

Найвидимішим за рахунок бігбордів, телереклами та яскравих гасел є процес набору в “Гвардію наступу” — вісім штурмових бригад у складі НГУ. Дев'ятою в цьому переліку віднедавна стала “Хартія” — колишнє харківське ДФТГ у складі 127-ої бригади ТрО.

Перше, що треба знати про “Гвардію наступу”, це те, що за її рекламою стоїть не створення нових бригад з нуля, а радше переформатування та добір людей у вже існуючі бойові підрозділи. 

І це певною мірою добре, адже в ядрі бригад закладені підрозділи з уже наявним бойовим досвідом.

Наприклад, бригаду “Рубіж” створено на базі доволі відомої 4-ої бригади оперативного призначення, бригаду “Буревій” — на базі 1-ої президентської бригади. Обидві пройшли через найважчі оборонні операції на сході: Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Бахмут.

“Ми думали, що “Гвардія наступу” — це реклама, щоб набрати в НГУ людей. Бо в ЗСУ військкомати їх відправляють пачками, а в бригаду “N” НГУ за рік прийшло 150 людей. Це не покриває навіть “200-тих” і “300-тих”, — пригадує в розмові УП командир одного з розвідувальних підрозділів у складі НГУ, який пару місяців тому перейшов у “Буревій”.

Командир одного з батальйонів цієї ж бригади Костянтин Вахрамєєв розповідає УП, що його батальйон (до 700 осіб) на 80% складається з діючих військовослужбовців та нацгвардійців, що перевелися з небойових підрозділів. І лише близько 20% — це новобранці, що прийшли за рекламою “Гвардії наступу”.

Усі, хто долучаються до “Буревію”, проходять 45-денне навчання. Воно охоплює ази військової служби, заняття з інструкторами залежно від фаху (кулеметник, гранатометник, оператор БПЛА тощо) та бойове злагодження. 

Бойові медики, сапери та сержанти готуються за кордоном — у Польщі, Великій Британії та Німеччині.

Розподіл 700 людей у батальйоні приблизно такий: 400 людей — штурмова піхота, 300 — артилеристи та підрозділи забезпечення. 

“Ми робимо акцент на штурмовиків. Адже наше завдання буде — зайти та вибити ворога, а вже тоді за нами мають зайти ЗСУ й закріпитися. З техніки в нас є БТРи та міномети”, — пояснює рівень завдань батальйону Вахрамєєв.

Згаданий вище командир, який перейшов у “Буревій”, у розмові з УП оцінює нинішню готовність свого підрозділу на 75%. Попереду в них ще місяць навчань.

“З недоліків підготовки — відсутність стратегії. Зрозуміло, що ніхто не знає план контрнаступу. Не кажіть мені його дату, не кажіть мені його місце. Але скажіть, наприклад, чим ми “літаємо” — “Мавіками”, “Лелеками”? Чим ми слухаємо росіян?” — ділиться своїми побоюваннями командир.

Друге, що варто знати про “Гвардію наступу” — частина її бійців уже воюють. ”Буревій”, наприклад, тримає ділянку фронту на Луганщині. Тобто йдеться не про “законсервовані” бригади. 

“Буде завдання по контрнаступу — підемо наступати, але поки що треба стримувати противника на сході. А якщо взяти всі дев'ять бригад і сидіти під Києвом в очікуванні контрнаступу, то хто ж тоді буде воювати?” — підсумовує Вахрамєєв.

На відміну від “Гвардії наступу”, набір і підготовка нових бригад у ЗСУ, які отримають західні танки та далекобійну артилерію — а отже, імовірно, будуть головною ударною силою наступу, — відбувається майже в повній тиші. 

З відкритих даних відомо про формування 47-ої окремої штурмової бригади, яка має словенські танки M-55S, 49-ої окремої артилерійської бригади, на озброєнні якої є турецькі РСЗВ TRG-230 (дальність 20-70 км). А також кількох механізованих бригад — зокрема 21-ої, 33-ої, 118-ої.

Нові бригади формуються і в Корпусі морської піхоти — 37-а і 38-а. Одну з них має очолити колишній комбат 1-го окремого батальйону морпіхів, що билися за Маріуполь, Євген Бова. Восени 2022 він повернувся з російського полону.

З наявної нині інформації випливає, що, на відміну від “Гвардії наступу”, нові бригади ЗСУ будуть створені з нуля. Це одразу викликає запитання щодо рівня їхньої бойової готовності та злагодженості (втім, тут варто робити знижку на те, що наразі про підготовку бригад ЗСУ в принципі майже нічого не відомо).

Цілком імовірно, що в наступі братимуть участь і досвідчені ЗСУ-шні бригади. Проте хто це буде та в якій кількості у співвідношенні з новими бригадами — наразі невідомо.

Один із досвідчених і авторитетних комбатів Збройних сил у розмові з УП на умовах анонімності назвав використання винятково новостворених бригад ЗСУ у такій важливій операції як контрнаступ помилкою. Адже більшість цих військовослужбовців набуватиме досвід лише на полі бою.

“Краще було б справжні бойові частини вивести, доукомплектувати, дати їм нову техніку, злагодити і так зробити з них справжній ударний кулак. Його можна було б ефективно застосувати на будь-якому напрямку. А зараз ми що робимо? Ми відправляємо в атаку нові частини. Хтось з них точно потікає, покидає зброю, це ж люди, в більшості набрані з вулиці”, — ділиться міркуваннями комбат.

“Основне на війні — це бойовий досвід. Новосформовані частини не мають бойового досвіду, а також офіцерського ядра, хоч туди й трохи попереводили людей”, — додає він.

Також, за спостереженнями згаданого комбата, під час великого наступу, як і всі дев'ять років війни, українська армія зіштовхнеться зі своїми звичними проблемами. А саме — з неякісною підготовкою мобілізованих, низьким рівнем управління та взаємодії. І це буде чи не більшим викликом, ніж брак зброї та боєприпасів.

Такі критичні думки один із співрозмовників УП в Генштабі пояснює браком інформації у військових нижчої ланки управління.

“Ризики завжди є, це війна. Проблеми є всюди, але їхній рівень не настільки значний. Робочий. Нові, старі бригади, хто, де і як піде, в якому складі, це питання до керівництва. Не поспішайте з висновками. Все йде за планом”, — заспокоює співрозмовник.

***

Більшість джерел, з якими спілкувалась УП при підготовці цього матеріалу, сходяться в одному: починати наступ потрібно лише тоді, коли до нього будуть готові ЗСУ, а не з огляду на політичну доцільність.

“На хід війни завжди впливає купа факторів, починаючи від політичних та дипломатичних, завершуючи правильно налаштованими ланцюжками постачання та мотивацією особового складу. Якщо всі ці фактори складуться правильно, далі — справа за ЗСУ”, — резюмує один із співрозмовників у Генштабі. 

Євген БУДЕРАЦЬКИЙ, Ольга КИРИЛЕНКО, Роман РОМАНЮК, Роман КРАВЕЦЬ