Залізний кулак проти Чужого

Схема, за якою донецькі намагаються закріпитися в Києві, нагадує цирковий фокус з розпилюванням людини у ящику: в листопаді 2010 року було законодавчо розділено посади мера та голови КМДА, щоб відсторонити від влади Черновецького, та значно зменшено кількість повноважень мера — вочевидь для того, щоб зменшити привабливість цієї посади для “важковаговиків” від політики.

А після виборів, в разі перемоги потрібного кандидата, буде прийняте нове “вольове рішення” — і з ящика донецьких ілюзіоністів знову вигулькне мер-голова КМДА в одній особі.

Висновок Конституційного суду від 25 грудня 2003 року, згідно з яким Київдержадміністрацію має очолити кандидат, який переміг на виборах мера, залишає законний привід для такого кульбіту.

Ще навесні в політичних колах ходили чутки про те, що регіонали наважаться на бліцкриг і проведуть місцеві вибори в столиці восени 2011 року. І лише слабка електоральна мускулатура Попова, схоже, змусила їх відмовитися від цього кроку та почекати кращих часів.

Наразі найреальніший час проведення виборів — осінь 2012 року, коли вони будуть збігатися у часі з парламентськими. Хоча з технологічної точки зору, оптимальний варіант для влади — провести вибори ще в серпні.

Адже, беручи до уваги досвід останньої київської кампанії, одним з головних завдань владної команди знову стане зменшення явки (а це легше зробити в період відпусток).

А тим часом “бабусі Черновецького”, які, ймовірно, без зайвих клопотів перейдуть у спадок до нового голови КМДА, своє діло зроблять. Крім того, проведення виборів по гарячих слідах після Євро-2012 стане чудовим приводом для реклами зусиль та досягнень міської влади у організації турніру.

Звичайно, влада зацікавлена провести вибори саме тоді, коли побачить сприятливі показники соціологічних досліджень щодо рейтингів свого кандидата. Та вже зараз можна окреслити список основних претендентів на крісло міського голови.

І якщо не станеться форс-мажору, вже невдовзі зможемо стати свідками розгортання нового політичного протистояння — “Залізний кулак” проти “Чужого”. У головних ролях — Віталій Кличко та Олександр Попов у боротьбі за крісло мера столиці.

Розігнавши “молоду команду професіоналів” та всадовивши у крісло голови КМДА свою людину, регіонали заволоділи кермом управління столицею, але так і не завоювали прихильності киян.

Так, щодо виконання менеджерських функцій у столичних жителів немає великих нарікань на Попова. Зважаючи на потужне фінансування підготовки до Євро-2012, місто поволі виповзає з довгобудів, а міське господарство поступово приходить до тями.

Але для киян Попов так і залишається “чужим”.

Впливовий регіонал Рибак у своєму інтерв'ю розповідав про те, як відмовився очолити КМДА, мотивуючи це тим, що “донецького” кияни не сприймуть. Утім, той факт, що Попов прибув до столиці з міста Комсомольск на Полтавщині в очах жителів Києва не робить його менш “донецьким”.

По-перше, він є цілком залежним від певних груп у центральній владі (і цього особливо не приховують), а по-друге, йому не вистачає яскравої політичної харизми та авторитету, що для столиці завжди грало важливу роль.

Натомість, кияни воліли б бачити на чолі міста самодостатнього управлінця-політика, який представляє інтереси столиці перед владою, а не навпаки — владні інтереси в столиці.

Про те, що Попов залишається невідомим у Києві та не користується великим авторитетом, свідчить, наприклад, халепа, в яку він втрапив на троєщинському будівельному майданчику, де охорона будівництва, не посоромившись присутності високопосадовця, окропила протестуючих сльозогінним газом та закидала камінням.

Подейкують, що навіть самому Попову дісталося.

Чи зовсім свіжий комічний випадок — коли голова КМДА у супроводі телекамер прийшов допомогти внучці Івана Франка (стареньку погрожували виселити з квартири за борги), вахтер, не впізнавши чиновника, не пропускав його у будинок та вимагав показати документи.

Врешті, кияни навіть не приховують своєї неприязні до донецького десанту чиновників, висадка якого на Печерські пагорби триває вже півтора роки.

Усі ці чинники впливають на рівень електоральної підтримки Попова. Він ще надто низький для того, щоб впевнено йти на вибори.

Втім головною перешкодою, яка заважає регіоналам посадили у крісло мера свого намісника, залишається “Доктор Залізний Кулак” Кличко.

Рейтинг боксера в два рази перевищує рейтинг Попова, і росте не тільки з кожним переможним нокаутом на ринзі, але й завдяки тому, що Віталій останнім часом значно виріс в якості політика і оратора. Це підтверджує нещодавній виступ Кличка на Ялтинській конференції YES.

Обидва рази Кличко програвав вибори не тільки через те, що не зміг домовитися про підтримку своєї кандидатури з іншими опозиціонерами, але й тому, що будучи світовою знаменитістю, не виглядав самодостатнім політиком.

Наразі, очевидно, що робота з перетворення відомого боксера у політичного лідера дає свої плоди, а очолювана ним політична сила УДАР вже заявила про свої парламентські амбіції.

По суті, бажання Кличко вийти на загальнонаціональний рівень і є ключовим питанням, яке може вирішити долю виборів київського голови. Чи спробує він втретє зайняти цю посаду, чи все ж таки зосередиться на спробах потрапити у парламент?

І чи не є це прагнення підкорити “велику політику” результатом певних домовленостей з владою “не чіпати” посаду мера? А може виштовхування Кличка вгору, на всеукраїнський рівень — це результат тонкої політичної інтриги, завдяки якій регіоналам вдасться розчистити дорогу до мерського крісла Попову?

Очевидно, треба дочекатися остаточного рішення самого боксера-політика.

Як показала практика минулих виборів, на Кличка немає серйозного компромату, який би міг затьмарити його популярність.

Звичайно, знову будуть спливати подробиці діяльності братів в “шалені 90-ті”, коли їм приписували близькі стосунки з відомими кримінальними авторитетами того часу, але це навряд чи похитне позитивний імідж спортсмена в очах виборців.

А от ще одного довгорічного опонента Черновецького — Віктора Пилипишина — усунули зі столичної політичної арени з чисто донецькою грацією — з обшуками, арештом та допитами в лікарні.

Лідер “Киян передусім” в новому політичному сезоні запам'ятався киянам передусім (даруйте за тавтологію) саме завдяки цій події.

За іронією долі, колишнього голову Шевченківської райдержадміністрації зачепило рикошетом в самий розпал полювання на “молоду команду професіоналів”, якій він в останні роки намагався протистояти.

І поки Пилипишин, знаходячись на підписці про невиїзд, писав в своєму твіттері: “Яка чудова осінь. Так не хочеться ні про справи думати, ні про політику...”, прокуратура Києва направила його кримінальну справу в Голосіївський районний суд.

Пилипишина звинувачують в незаконній передачі в приватну власність будинків на проспекті Перемоги, що спричинило збитків на суму 15 мільйонів гривень. Одному з головних опонентів колишнього мера Черновецького тепер світить 6 років ув'язнення.

Дієвість методу “маски-шоу” у політичній боротьбі відчула на собі і призначена навесні секретарем Київради Галина Герега.

За однією з версій, поява перевірників від СБУ в чорних масках та бронежилетах в офісі мережі гіпермаркетів “Епіцентр” (сімейний бізнес Гереги) пов'язують з її непоступливістю у вирішенні земельних та комунальних питань, а, можливо, і в якості “профілактики” її майбутньої політичної активності.

Цікаво, що значною підтримкою киян до цих пір користується Олександр Омельченко. Хоча роки беруть своє, і участь Сан Санича у виборах виключена, його публічна підтримка одного з кандидатів могла б стати потужним чинником впливу на результат.

Сам Омельченко в одному з інтерв'ю заявляв, що хотів би бачити на посаді мера Арсенія Яценюка. Інша річ, що самому Яценюку навряд чи спаде на думку вступати в боротьбу за цю посаду.

Що стосується інших опозиційних політиків, то у Києві традиційно високу підтримку мають Юлія Тимошенко та Анатолій Гриценко. І якщо Тимошенко посада мера навряд чи зацікавить, то для Гриценка вона могла б стати непоганим трампліном у подальшій політичній кар'єрі, враховуючи його президентські амбіції.

Врешті, Жак Ширак теж став президентом після довгої і успішної роботи на посаді мера Парижу.

Серед потенційних кандидатів на посаду столичного голови також називають Тигіпка, Катеринчука і Королевську. Але їх рейтинги у Києві застигли недалеко від меж статистичної похибки, і навряд чи цю ситуацію можна виправити навіть за рік.

Не слід забувати і про команду Черновецького, яка, не виключено, поведе власну гру на майбутніх виборах, адже досі має великі бізнесові інтереси у місті.

Сам Черновецький ще взимку заявив, що не збирається балотуватися на посаду мера. Але накопичивши за часи свого керівництва містом колосальні ресурси, команда мера може цілком взяти участь своїми грішми та впливом.

Врешті, вибори міського голови мають стати справжнім лакмусовим папірцем для киян: чи зможуть вони простояти потужному регіональному бульдозеру та залишити за собою право на “особливу думку” столиці?

Немає сумнівів, що головою столичної громади має бути киянин по духу, людина, яка ментально пов'язана з особливою міською естетикою Києва. Це дух і естетика свободи.

Місто, в якому стала можливою безкровна революція, підтримана сотнями тисяч людей, має потужну енергетику волелюбства, яка може прокинутися в будь-який момент.

І коли столична влада пропонує обмежити проведення масових заходів у місті (щоправда, голова КМДА вже встиг відхреститися від цих пропозицій), коли Київ стає якимось поліцейським заповідником, а головну площу країни намагаються перетворити з Майдану, на якому творилася сучасна історія країни, в “Майдан's” для танців — це може призвести лише до найгірших для нинішньої влади наслідків.

Денис ДЕНИСЕНКО, Центр політичного консалтингу