Як убивство Гонгадзе перестало бути замовним

Нещодавнє рішення Генпрокуратури поновити слідство у справі Гонгадзе було широко розрекламовано. Тоді йшов кастинг на посаду генерального прокурора, і Ренат Кузьмін як один із фаворитів оголошував про такі популярні кроки в прямому ефірі на ток-шоу.

Значно менш публічно, уже після закінчення гонки за крісло генпрокурора, ухвалювалося інше рішення — про закриття справи Олексія Пукача в частині “вбивство на замовлення”.

“Замовне вбивство” було найтяжчим у пакеті обвинувачень Олексія Пукача. Справа проти генерала за цією статтею (пункт “и” статті 93 чинного на момент злочину Кримінального кодексу 1960 року) була порушена попереднім слідчим Олександром Харченком 4 вересня 2010 року.

В цьому документі вперше згадувалося прізвище Юрія Кравченка як людини, що здійснила це “замовлення”.

“...Приблизно 13-14 вересня 2000 року у своєму службовому кабінеті в місті Києві по вулиці Богомольця, 10 міністр внутрішніх справ Кравченко Ю.Ф. усно віддав Пукачу явно злочинний наказ — убити журналіста Гонгадзе Г.Р. для припинення у такий спосіб журналістської діяльності того... Пукач, діючи з особистої зацікавленості та карєрних спонукань, не бажаючи ускладнювати стосунки з керівником МВС, а також розраховуючи здобути прихильність Кравченка Ю.Ф. та отримати підвищення по службі і підвищення спеціального звання працівника міліції, погодився виконати наказ Кравченка Ю.Ф., тобто на замовлення вбити Гонгадзе Г.Р.”

Так само дії Кравченка прокуратура кваліфікувала за пунктом “и” статті 93 чинного на момент злочину Кримінального кодексу 1960 року — “вбивство на замовлення”.

Але через два місяці, коли Ренат Кузьмін змінив слідчу групу, справу проти Пукача в частині “замовне вбивство” було тихо закрито. Сторона потерпілих оскаржила постанову слідчого до суду, але безуспішно. Зараз готуються до апеляції...

У розпорядженні “Української правди” є цей документ, винесений 3 грудня новим слідчим у справі Гонгадзе Владиславом Грищенком.

“...При подальшому розслідуванні кримінальної справи та додаткових допитах Пукача встановлено, що умисне вбивство Гонгадзе Г.Р. було вчинено Пукачем не на замовлення, а у зв'язку із виконанням явно злочинного наказу міністра внутрішніх справ Кравченка Ю.Ф. та невстановлених слідством осіб, за попередньою змовою групою осіб...”

Між убивством “на замовлення” та “у зв'язку з виконанням явно злочинного наказу” існує велика різниця.

Які це матиме наслідки?

Якби Пукач був засуджений саме за “замовне вбивство”, тобто судом цей злочин визнаний саме таким, то справа Гонгадзе не була би закрита до того, поки не буде встановлене все коло учасників злочину.

Сьогодні ж, коли Пукача збираються судити “за вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб”, у Генеральної прокуратури відкривається вікно можливостей.

Відсутність у діях Пукача ознак замовного вбивства дасть прокуратурі альтернативу — або шукати замовників, або не шукати та просто обмежитися Кравченком, закрити справу проти нього за нереабілітуючими обставинами — і у підсумку закрити всю справу Гонгадзе.

Власне, якщо Пукач буде судимий не за замовне вбивство, це дозволяє значно ефективніше шантажувати політичних діячів, чиї прізвища спливають на записах Мельниченка. Наприклад, у такому разі можна обіцяти декому з фігурантів закрити справу Гонгадзе в обмін на політичні поступки.

А тепер найцікавіше. Логіка слідчого прямо суперечить постанові пленуму Верховного суду від 7 лютого 2003 року “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи”.

Що пише слідчий у постанові за грудень 2010 року? “...Встановлено, що умисне вбивство Гонгадзе Г.Р. було вчинено Пукачем не на замовлення, а у зв'язку із виконанням явно злочинного наказу Кравченка...”

А постанову пленуму Верховного суду розтлумачує, що це таке — “вбивство на замовлення”.

“Це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою за дорученням іншої особи. Таке доручення може мати форму НАКАЗУ, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя”.

Виходить, що категорія “замовне вбивство” включає в себе і “злочинний наказ”.

Тобто слідчий у одному і тому ж реченні пише, що це було не замовне вбивство, і тут же описує його ознаки як замовного.

Окрім того, за 41-ою статтею Кримінального кодексу, відповідальність за злочинний наказ настає на загальних підставах.

Єдине, що може у відповідь сказати слідчий — що постанови пленуму Верховного суду носять рекомендаційний характер. Але неофіційно вони є дороговказом для судів нижчих інстанцій. Тому що жоден суддя не хотів би, щоб його вирок був скасований Верховним судом.

Сергій ЛЕЩЕНКО