“Все пішло не за планом”. Як Україна і США моделювали контрнаступ і чому він зазнав невдачі — WP

Він, зокрема, розкриває подробиці про глибоку залученість США до військового планування контрнаступу, а також про те, чому вони зрештою були розчаровані його розгортанням і результатами.

Друга частина розповідає про бої влітку та восени, та демонструє, як зростали розбіжності між Вашингтоном і Києвом.

Деякі співрозмовники WP говорили на умовах анонімності.

Видання виділяє ключові елементи планування контрнаступу України та його невтішних результатів:

• Українські, американські та британські військові офіцери провели вісім великих “військових ігор”, тобто моделювань варіантів розгортання ситуації на полі бою, щоб скласти план. Однак США помилилися у розрахунках щодо того, наскільки реально перетворити українську армію на бойову силу західного зразка за короткий період — особливо без надання Києву повітряних сил.

• Офіційні особи США та України іноді різко розходилися щодо стратегії, тактики та часу наступу. Пентагон хотів, щоб він почався в середині квітня, щоб не дати Росії продовжувати зміцнювати свої лінії. Українці вагалися і наголошували, що вони не готові до цього без додаткової зброї та підготовки.

• Американські військові чиновники були впевнені, українці мали можливість здійснити фронтальну атаку на російські лінії з тими військами та озброєнням, які вони мали. Моделювання показало, що сили Києва за найкращого сценарію можуть вийти до Азовського моря та відрізати російські війська на півдні за 60-90 днів.

• Сполучені Штати виступали за наступ саме уздовж цієї південної осі, але керівництво України вважало, що потрібно атакувати в трьох різних точках фронту — на південь у напрямку Мелітополя та Бердянська на Азовському морі та на схід у напрямку Бахмута.

• Розвідка США була менш оптимістичною, ніж американські військові, і вважала, що шанси на успіх наступу лише 50-50, враховуючи потужний багаторівневий захист, який Росія створила взимку та навесні.

• Багато хто в Україні та на Заході недооцінив здатність Росії відновлюватися після катастроф на полі бою та використовувати свої багаторічні переваги: живу силу, міни та готовність жертвувати життями своїх військових у величезних масштабах.

• З наближенням очікуваного початку наступу українські військові чиновники побоювалися, що вони зазнають катастрофічних втрат, тоді як американські чиновники вважали, що втрати зрештою будуть вищими, якщо контрнаступ вчасно не відбудеться.

• Сімдесят відсотків військовослужбовців однієї з бригад, які вели контрнаступ і були оснащені новітньою західною зброєю, заступили до бою без бойового досвіду.

• Невдачі України на полі бою призвели до розбіжностей зі Сполученими Штатами щодо того, як найкраще розбити глибоку російську оборону.

• Командувач збройними силами США в Європі тижнями не міг зв’язатися з головнокомандувачем України на початку кампанії на тлі напруження щодо того, що американці ставлять під сумнів рішення України на полі бою.

• Кожна сторона звинувачувала іншу в помилках чи прорахунках. Військові чиновники США дійшли висновку, що Україна не впоралася з базовою військовою тактикою, включно з використанням наземної розвідки для визначення щільності мінних полів. Українські офіційні особи заявили, що американці, схоже, не розуміють, як ударні дрони та інші технології змінили поле бою.

• Україна відвоювала близько 520 квадратних кілометрів території, ціною тисяч убитих і поранених і мільярдів військової допомоги Заходу у 2023 році.

Планування контрнаступу

Автор фото GETTY IMAGES

Генерал Марк Міллі

У перші місяці 2023 року військові з Британії, України та Сполучених Штатів провели серію військових моделювань на базі армії США у німецькому Вісбадені.

Вісім “військових ігор”, які проводили зокрема з використанням спеціального програмного забезпечення, стали основою для складання життєздатного детального плану кампанії та визначення того, що західні країни мають надати Україні, щоб забезпечити їй можливість досягти успіху.

У них брали участь військові високого рангу, зокрема генерал Марк Міллі, тодішній голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, та генерал-полковник Олександр Сирський, командувач сухопутних сил України.

“Не має бути жодного росіянина, який лягає спати без думки, чи не переріжуть йому горло серед ночі”, — сказав під час однієї з цих зустрічей Міллі, пише WP.

Українські чиновники сподівалися, що контрнаступ зможе відтворити успіх осені 2022 року, коли вони повернули частини Харківщини та Херсон, і хотіли знову зосередитися одночасно на кількох напрямках.

Водночас західні офіційні особи наполягали, що найкраще для України буде зосередити сили на одній стратегічній меті — масованій атаці через контрольовані Росією райони до Азовського моря, щоб перерізати сухопутний шлях з Росії до Криму.

Найоптимістичніший сценарій передбачав, що Україна зможе досягти цієї мети протягом від 60 до 90 днів. Моделювання також передбачали важкі й кровопролитні бої з втратами солдатів і техніки до 30-40 відсотків.

США також вважали, що якщо Київ не здійснить рішучий наступ і конфлікт перетвориться на затяжну війну на виснаження, зрештою загине більше українських військових.

Розбіжності між Україною та США

Автор фото GETTY IMAGES

Американці також сумнівалися в доцільності українського рішення концентрувати великі силі довкола Бахмута.

Тим часом для України боротьба за це місто і лозунг “Бахмут тримається” стали символом гордості за запеклий опір ворогу.

Видання пише, що Зеленський за підтримки Залужного наполягав на необхідності значної концентрації військ навколо Бахмута, включно з найдосвідченішими підрозділами, бо інакше Росія спробує повторно окупувати частини Харківської області та наступати на Донеччині.

Це зменшувало військову присутність України на південному напрямку, що розчаровувало США.

Крім того, Залужний хотів розтягнути російські сили уздовж довгої лінії фронту, щоб послабити їхню бойову міць.

Тим часом західні офіційні особи вбачали проблеми з таким підходом, оскільки це також зменшувало вогневу міць українських військових у будь-якій точці атаки. Західна військова доктрина диктувала концентрацію сил на одній меті.

Однак зрештою американці поступилися.

“Вони знають місцевість. Вони знають росіян”, — цитує WP високопоставленого чиновника США. — Це не наша війна. Тож нам довелося не вручатися”.

Навчання та зброя

Автор фото GETTY IMAGES

Навчання українських військових

“Україні, щоб бути успішною, потрібно воювати по-іншому”, — цитує видання одного з американських чиновників.

Українським військам необхідна була підготовка. Для американських військ навчання так званому “загальновійськовому бою” часто тривало більше року. План щодо України пропонував звести його до кількох місяців.

Американці та європейці зрештою пообіцяли надати Україні танки. Але набагато більше проблема, за словами WP, полягала у постачанні 155-мм снарядів, які дозволили б Україні конкурувати з величезним артилерійським арсеналом Росії.

У американців не було достатніх запасів, але на допомогу прийшла Південна Корея, яка погодилася на непрямі поставки снарядів Україні і зрештою стала більшим постачальником артилерійських боєприпасів для України, ніж усі європейські країни разом узяті.

Чи може Україна досягти мети?

Коли союзники погодилися, що зможуть забезпечити тренування та зброю, необхідні, на їхню думку, українським військовим, вони постали перед другою частиною рівняння: чи зможе Україна досягти мети?

Американська розвідка скептично ставилася до ентузіазму Пентагону й оцінювала ймовірність успіху Україні на рівні 50 на 50.

Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс, колишній посол у Росії, протягом минулого року кілька разів їздив до Києва, іноді таємно, щоб зустрітися зі своїми українськими колегами, а також із Зеленським та його високопоставленими військовими.

“Серцем цього хочеться, — казав Бернс про свої надії щодо успіху України. — Але … ширша оцінка розвідки каже про те, що це буде справді важка робота”.

У надсекретній оновленій доповіді розвідки йшлося, що проблеми з нарощуванням військ, боєприпасів і обладнання призведуть до того, що Україна, ймовірно, “не досягне” своїх контрнаступальних цілей.

“Не можна миттєво перейти від пострадянської спадщини до армії США 2023 року, — цитує WP високопоставлений чиновник західної розвідки. — Безглуздо сподіватися, що якщо ви дасте їм певні речі, це змінить те, як вони воюють”.

Проте Пентагон також тісно співпрацював з українськими силами. Військові чиновники США стверджували, що оцінки розвідки не враховують вогневу міць нової зброї, а також волю українців до перемоги.

“План, який розробили, був цілком здійсненним з тими силами, які вони мали, у тих часових рамках, які ми запланували”, — цитує видання високопоставленого військового чиновника США.

Підготовка Росії

До березня Росія вже багато місяців готувала свою оборону, будуючи кілометри загороджень, окопів та інших перешкод на фронті в очікуванні українського наступу.

Перші місяці після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році російські окопи були базовими, але згодом Росія адаптувалася і суттєво вдосконалила свої лінії оборони.

Окопи були частиною багаторівневої оборони, яка включала щільні мінні поля, бетонні піраміди, відомі як зуби дракона, і протитанкові рови. Якщо мінні поля були б знешкоджені, російські війська мали системи для їхнього відновлення.

Крім того, відповідно до тактики, яку застосовували як у Першій, так і в Другій світових війнах, росіяни використовували так звані загороджувальні загони, щоб не дати своїм військам відступати, іноді під страхом смерті.

Проте, хоча Росія мала набагато більше військ, глибший військовий арсенал і була готова до втрат, американські чиновники знали, що її армія є вразливою.

За їхніми оцінками, російських сил було недостатньо для захисту усієї лінії фронту. Але якщо Україна не почне діяти швидко, Кремль міг би компенсувати дефіцит своїх сил протягом року або навіть менше, зокрема завдяки допомозі таких країн, таких як Іран і Північна Корея.

Чиновники США закликали Україну якомога швидше розпочинати контрнаступ.

Більше зброї

Однак наступ усе не починався. Українці продовжували казати, що їм потрібно більше часу на підготовку та більше зброї.

Одним із ключових їхніх тверджень було те, що їх просять воювати так, як жодна країна НАТО ніколи б не воювала — без ефективних сил у повітрі — і закликали надати їм сучасні літаки.

Американські офіційні особи твердять що дорогі літаки з’їдять кошти, які можуть піти на купівлю великої кількості техніки, ППО чи боєприпасів. Крім того, за їхніми словами, літаки не забезпечать переваги в повітрі, якої прагнуть українці.

“Навіть якби ми навчили групу пілотів на F-16 за три місяці, їх би збили в перший же день, тому що російська протиповітряна оборона в Україні міцна і дієздатна”, — цитує WP високопоставленого чиновника оборонного відомства США.

У травні Байден зрештою поступився і дав необхідний дозвіл європейським країнам надати Україні свої F-16 американського виробництва. Але підготовка пілотів і доставка літаків займе рік або й більше — занадто довго, щоб вплинути на результат очікуваного наступу.

Нерішучість України

До травня в адміністрації Байдена та серед союзників стурбованість зросла ще більше. Згідно з планом, Україна вже мала давно розпочати наступ. На думку США, вікно можливостей швидко закривалося.

Зимові дані розвідки показували, що російська оборона була відносно слабкою, бойовий дух російських військ був низьким, а старші російські офіцери вважали свої перспективи похмурими.

Але ці оцінки швидко змінювалися. Мета полягала в тому, щоб завдати удару до того, як Москва встигне підготуватися, однак із плином часу їхня оборона дедалі зміцнювалася.

Також Вашингтон непокоївся, що українці витрачають надто багато артилерійських снарядів, необхідних для контрнаступу — передусім навколо Бахмута.

Деякі високопоставлені американські чиновники вважали, що немає переконливих доказів того, що затримка зменшує шанси України на успіх. Однак інші бачили чіткі ознаки того, що Кремль успішно використав цей час для посилення обороноздатності.

Тим часом в Україні зростало власне невдоволення. Обіцяна техніка була доставлена із запізненням або прибула непридатною до бойових дій, твердили українці.

Своєю чергою, представники США рішуче заперечували, що українці не отримали всю обіцяну зброю.

“Вони отримали все, що їм обіцяли, вчасно”, — сказав один високопоставлений чиновник США. У деяких випадках, за словами офіційних осіб, Україна не спромоглася розгорнути критичну для наступу техніку, залишивши її в резерві або передавши підрозділам, які не брали участі в наступі.

До 1 червня США були розчаровані та відчували, що не отримують відповідей. Можливо, українці злякалися потенційних жертв? Можливо, були політичні розбіжності в українському керівництві чи проблеми у ланці командування?

Зрештою, контрнаступ остаточно почався на початку червня.

Не за планом

Однак від самого початку практично все пішло не за планом.

Замість того, щоб спробувати прорвати російську оборону масованою, механізованою атакою та допоміжним вогнем артилерії, як радили його американські колеги, Залужний вирішив, що українські солдати будуть йти пішки невеликими групами приблизно з 10 осіб — це мало зберегти техніку та життя, проте ціною втрати значної кількості часу.

WP пише, що вже на четвертий день українці відкинули багатомісячне планування, яке здійснювали разом зі США, і контрнаступ, який і так довго відкладали і який мав на меті протягом двох-трьох місяців вийти до Азовського моря, майже зупинився.

Замість того, щоб здійснити прорив на 14 км у перший день, українці за майже шість місяців з червня просунулися приблизно на 32 км і звільнили кілька сіл.

Кампанія контрнаступу перетворилася на війну поступових досягнень, яка зайшла у глухий кут.

Тренування перед боєм

У січні 2022 року солдати 47 окремої механізованої бригади проходили навчання на на полігоні Графенвер у Німеччині. Там їх відвідав амерканський генерал Марк Міллі.

Ця бригада мала очолити прорив контрнаступу, оснащена західною зброєю. Однак, за словами старшого командира бригади, близько 70 відсотків її солдатів не мали бойового досвіду.

також вони мали молоде керівництво — її командиру, хоч і загартованому в боях, було лише 28 років, а його заступнику — 25. Їхню молодість вважали перевагою — офіцери без радянського досвіду мають краще засвоїти тактику НАТО.

Водночас деякі українські військові вважали, що американські інструктори не усвідомлюють масштабів війни проти більш потужного ворога.

“Вони не враховували наявність величезної кількості безпілотників, укріплень, мінних загороджень тощо”, — розповів солдат 47-ї з позивним “Джокер”.

За його словами, українські військові привезли власні безпілотники, щоб допомогти відточити свої навички, але інструктори спочатку відхилили прохання інтегрувати їх у заздалегідь визначені навчальні програми. За словами офіційного представника США, використання безпілотників все ж додали до навчальних програм пізніше, після відгуків українців.

Однак під час реального бою багато з того, чого їх навчали, виявилося непридатним, каже Джокер.

“Нам довелося вдосконалювати тактику під час самого бою, — цитує його WP. — Ми не могли робити так, як нас вчили”.

Коли бійці бригади весною повернулися в Україну, вони розраховували, що контрнаступ розпочнеться майже одразу. Їх перекинули на південний фронт на Запоріжжі.

Але йшли тижні, й наказу про наступ не було.

Міллі та інші старші американські військові офіцери, які брали участь у плануванні наступу, наполягали на тому, щоб українці зосередили сили в одному ключовому місці в Запоріжжі, щоб пробити міцну російську оборону та забезпечити успішний прорив до Мелітополя та Азовського моря.

Проте український план полягав у наступі на трьох осях — на південь двома різними шляхами до Азовського моря, а також на сході України навколо міста Бахмут, яке росіяни захопили навесні після майже року боїв.

Українське військове керівництво вирішило, що розміщення занадто великої кількості військ в одній точці на півдні зробить сили на сході вразливими та дозволить росіянам захопити територію там та потенційно на Харківщині.

Мінні поля

Коли 47 бригада таки пішла у наступ, вони зрозуміли, що ворог добре підготувався.

На одній із захоплених російських позицій вони знайшли карту мінних полів. Лише на одній ділянці фронту — близько 6,5 на 6,5 км — було встановлено понад 20 000 мін.

“Я б не сказав, що це було неочікувано, але ми їх недооцінили”, — цитує видання Олександра Сака, тодішнього командира бригади.

Військові чиновники США вважали, що Україна могла б досягти значного прогресу, якщо б більше використовувала наземні розвідувальні підрозділи та менше — кадри з безпілотників, які не могли виявити закладені міни, розтяжки чи мінні пастки.

Близько 60 відсотків українського обладнання для розмінування було пошкоджено або знищено в перші дні, за словами високопосадовця українського Міноборони.

“Розрахунок наших партнерів на броньовані маневри і прорив не спрацював, — цитує його видання. — Нам довелося змінювати тактику”.

Часто, коли українські солдати досягали російської застави, вони виявляли, що вона теж була замінована. І замість того, щоб відійти, російські війська утримували свої позиції навіть під сильним артилерійським обстрілом, і тому українцям доводилося вступити у ближній бій зі стрілецької зброї, щоб продовжувати наступ.

Крім того, по всій Запорізькій області росіяни розгорнули нові підрозділи під назвою “Штурм Z” із бійцями, набраними з в’язниць. Колишні ув'язнені атакували людськими хвилями, які отримали назву “м'ясні штурми”, і їх використовували для збереження елітних військ.

Армія дронів

Автор фото GETTY IMAGES

Росія розгорнула цілий флот ударних безпілотників вартістю менше 1000 доларів за штуку, які можуть вивести з ладу багатомільйонний танк. На відміну від артилерійських боєприпасів, які є цінним ресурсом як для Росії, так і для України, недорогі одноразові FPV-дрони можна використовувати для ураження невеликих груп піхоти — як в окопах, так і під час руху.

Через загрозу безпілотників евакуація поранених або доставка свіжих припасів на передові позиції також стали важкими й потенційно смертельними завданнями.

“Спочатку нашою проблемою були міни, а тепер — дрони”, — цитує видання українського режисера Олега Сенцова, який командує взводом 47-ї бригади.

Військові чиновники США, спираючись на власну доктрину, закликали використовувати артилерію для придушення ворога, поки механізовані наземні сили просуваються до своєї мети.

Але українські офіційні особи заявили, що всюдисущість і смертоносність різних типів безпілотників по обидва боки лінії фронту стали головним фактором, який заважав як українцям, так і росіянам отримати значні територіальні здобутки.

Зростання напруження

Автор фото GETTY IMAGES

Без великого прориву влітку американці дедалі більше переймалися тим, що Україна не спрямовує достатньо сил на одну з південних осей, відповідно до їхньої стратегії.

На півночі та сході генерал Олександр Сирський контролював половину українських бригад, які розміщувалися на Харківщині на Донеччині. Тим часом генерал Олександр Тарнавський контролював іншу половину бригад, що воювали на двох головних напрямках на півдні.

Чиновники США вважали розподіл українських сил приблизно 50 на 50 неправильним і хотіли, щоб більше сил перекинули на південь.

Тим часом WP відзначає, що генерал Крістофер Каволі, який очолював Європейське командування США, влітку, коли відбувалася критична фаза контрнаступу, не міг зв'язатися із Залужним.

Високопоставлений український чиновник зазначив, що Залужний протягом всієї кампанії спілкувався зі своїм прямим колегою Міллі.

Однак у серпні Міллі теж почав висловлювати певне розчарування.

“Він почав говорити Залужному: “Що ти робиш?”, — цитує WP чиновника адміністрації Байдена.

Українці наполягали на тому, що Захід просто не дає їм повітряних сил та іншої зброї, необхідної для успіху загальновійськової стратегії.

На серпневій відеоконференції, за якою невдовзі відбулася особиста зустріч біля польсько-українського кордону, американські військові чиновники наполягали на своїй позиції. Вони сказали, що якщо українці не зосередять більше сил в одній точці, то просування не буде.

У відповідь Залужний чітко окреслив виклики: відсутність підтримки з повітря, величезні мінні поля, і російські війська, які дуже добре окопалися та ефективно переміщували свої резерви, щоб закрити прогалини.

Крім того, українські офіційні особи заявили, що ані пускові установки ATACMS, ані касетна зброя, які зрештою надали американці, не допомогли вийти з глухого кута поля бою.

Так само цього не змогли зробити й інші стратегії.

Нещодавно Україна завоювала позиції на півдні Херсонської області, розташувавши військові позиції на лівому березі Дніпра, але незрозуміло, скільки зброї — особливо артилерії — змогли перекинути через річку, щоб загрожувати російським лініям постачання, що виходять із Криму.

Тим часом, коли під час зустрічі з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом президента Володимира Зеленського запитали, чому його військові продовжують спрямовувати так багато сил на схід, а не на південь, Зеленський відповів, що якщо росіяни втратять схід, то програють і війну.

Володимир Зеленський також визнав наявність різних поглядів серед деяких своїх командирів. Але більшість вищих українських військових продовжують вважати, що перекидання додаткових військ на одну ділянку фронту не призведе до прориву.