Україно моя євразійська?

За тим виглядає прозора мета: лишивши українську мову номінально єдиною державною, забезпечити водночас тотальне домінування російської.

Згідно із законопроектом “обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування російською мовою та іншими регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері”. Водночас Європейська хартія міноритарних мов і мов меншин, ратифікована Україною, встановлює зовсім інший принцип: захист таких мов не повинен відбуватися за рахунок звуження застосування офіційної мови.

У законопроекті зазначено: “В Україні відповідно до Конституції гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови з урахуванням того, що російська мова є рідною або такою, якою повсякденно користується більшість громадян України”. Таке положення суперечить даним останнього перепису населення України 2001 року, згідно з яким майже для двох третин громадян України рідною є українська мова, й фактично легітимізує століття політики русифікації, здійснюваної спершу царським, а потім комуністичним режимом. Адже “повсякденне користування” російською мовою для більшості є наслідком того, що в 1980-ті саме цю “загальносоюзну мову” належало вживати в усіх сферах суспільного життя.

При цьому порядок визначення регіональної мови (щонайменше 10% мовців на території) прив’язаний статтею 8 законопроекту не до поняття рідної мови, а до поняття мови, яку особа переважно вживає, що дискримінує українську і створює преференції для російської. Якщо таку норму буде застосовано, російська мова автоматично стане регіональною скрізь.

Автори законопроекту стверджують: “володіння російською мовою забезпечує громадянам України широкий доступ до здобутків світової науки і культури”. Така мотивація часто звучить поміж “захисників російської мови” в Україні. За нею легко бачити рецидив ставлення до української лишень як до мови “для хатнього вжитку”, а до українців — як до етнічної групи єдиного російського народу, які можуть співати своєю мовою пісень за чаркою, але на світ мають дивитися лише “крізь російські окуляри”.

Українська мова справді існує в умовах постійного глобалізаційного тиску, насамперед із боку російської мови, що утвердилася в статусі такої собі lingua franca для всього пострадянського простору. Відтак ринок це враховує. Видавці свято переконані: україномовні українці читатимуть і російською. А ось російськомовні українською не читатимуть. Тому всі (за поодинокими винятками) масштабні проекти друкованих ЗМІ в Україні російськомовні.

За таких умов українська мова потребує підтримувальних дій держави. У цьому ми зовсім не унікальні. Благополучніша від нас Франція вживає активних підтримувальних дій щодо французької, намагаючись захистити свій мовний простір від тиску значно поширенішої у світі англійської. На жаль, внесений до Верховної Ради законопроект таку логіку щодо української мови відкидає.

Натомість автори законопроекту пропонують гарантувати громадянам “право отримання освіти державною мовою і російською мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова... цією регіональною мовою”. Реалізація такого положення, за висновками науковців Академії наук вищої школи України, неминуче призведе до тотальної русифікації дошкільної та шкільної освіти на половині території держави, де російська мова і сьогодні реально домінує, а також до руйнування острівців україномовної вищої освіти в Харкові, Одесі, Донецьку та інших університетських містах Сходу і Півдня, які було створено впродовж двох минулих десятиліть. Мовна ситуація в українській освіті повернеться до кінця 1980-х років, коли внаслідок здійснюваної в СРСР державної політики русифікації українську мову було, по-суті, вилучено з освітнього процесу на половині території України.

Крім того, обов’язкове опитування учнів (їхніх батьків) та студентів щодо мови, якою вони хотіли б навчатися, як передбачено в законопроекті, перетворить освіту на поле нескінченних мовних воєн, де політики всіх напрямів знаходитимуть вдячне поле для виголошення найрадикальніших гасел!

Реалізація інших положень законопроекту призведе до тотальної русифікації електронних ЗМІ, кінопрокату, реклами та інших сфер суспільного життя. Водночас друковані ЗМІ, бізнес, виробництво, спорт тощо, де жодних підтримувальних заходів для української мови ніколи й не було і російська мова тотально домінує й тепер, так і лишаться російськомовними.

Отже, новий Закон “Про мови в Україні” (в разі його ухвалення) не зробить Україну сильною і консолідованою (як стверджують його автори). Навпаки, він означатиме подальшу фрагментацію суспільства й посилення внутрішнього напруження між регіонами й людьми (адже легко спрогнозувати реакцію україномовних радикалів, які спробують створити для російськомовних у Львові ті самі умови, які сьогодні мають україномовні в Севастополі). Україна зробить ще один визначальний крок у бік від демократичної й благополучної Європи до Євразії з її злиднями, корупцією і сваволею.

Максим СТРІХА