Торжество другорядності: опозиція заклала підвалини для самоліквідації

17 листопада 2011 року було ухвалено новий Закон “Про вибори народних депутатів України”. За цей документ голосували як владні фракції, так і опозиція: 62 депутати від фракції “Батьківщина” та 36 — від фракції “Наша Україна — Народна самооборона”. Провладні сили задоволені — вони досягли того, чого хотіли. Опозиція виторгувала деякі процедурні покращення, але на практиці це їй не допоможе.

Міф про перемогу

Попри запевнення деяких опозиціонерів у тому, що ухвалення закону — це консенсус і компроміс, є вагомі підстави вважати: влада цілковито виграла боротьбу за виборчі правила. Текст документа роздали депутатам безпосередньо перед голосуванням, яке відбулося в рекордно стислі терміни — менш ніж за годину, тобто проаналізувати остаточний варіант положення законопроекту було апріорі неможливо. А відтак, зважаючи на багаторічні традиції Верховної Ради, можна констатувати політичний вибір деяких опозиційних політсил, зроблений кулуарно, після переговорів із керівництвом держави.

Відповідно розподілилася і вигода від рішення. Найбільше, звісно, отримала влада. Збережено основні положення, на які покладаються можновладці у сподіванні безпроблемно створити власну більшість у наступному парламенті. Насамперед це обрання половини Ради в мажоритарних округах і, за аналогією з виборами до ВР 2002-го та місцевими 2010-го, можливість проведення через них лояльних для себе кандидатів із використанням адміністративного та фінансового ресурсів. Недарма Венеціанська комісія наполягала на тому, що в умовах сьогоднішньої України змішана система — це загроза чесності виборів.

Далі, всупереч передвиборчим обіцянкам практично всіх основних партій, у “пропорційній” частині залишено закриті списки, тобто такі, які сформовані керівництвом політсил. Зокрема, і на основі “купівлі” місць. А той, хто придбає такий квиток до парламенту, почуватиметься вільним від зобов’язань перед “своєю” партією. Звідси й нові міжфракційні переходи у Верховній Раді наступного скликання.

Підняття виборчого бар’єра (за наявності заборони створювати блоки) не просто обмежує кількість політсил, які можуть пройти до парламенту. Що вищий бар’єр, то більше мандатів розподіляється як “бонуси” між партіями, які його подолають. Тому, зокрема, голосування 17 листопада за закон про вибори вже називають “змовою великих партій проти малих”.

Нарешті, влада здобула важливу моральну перемогу. Адже новий закон про вибори, підтриманий 366 депутатами, вже не видається нав’язаним більшістю рішенням. Фактично опозиційні сили, віддаючи свої голоси, авансом легітимізували і згаданий документ, і можливі порушення, які чинитимуться на його основі. Тобто майбутні претензії Європи щодо недемократичних перегонів тепер можна розбити об залізобетонний аргумент: так опозиція ж сама підтримала саме такі вибори. Для цього, власне, і потрібна була її результативна співучасть у голосуванні за нові виборчі правила. 226 “за” провладна більшість мала і без неї, але легітимність такого закону була б набагато меншою.

Зрештою, начебто враховані в документі “перестороги опозиції проти порушень” можна обійти доволі легко. Змінено порядок формування виборчих комісій? ПР усе одно зможе забезпечити лояльну для себе більшість у них, реанімувавши підконтрольні політичні проекти. Врешті, ймовірна “політична переорієнтація” представників “Батьківщини” і НУ — НС, інших представників опозиційних сил безпосередньо у виборчих комісіях. Вплив адмінресурсу, підкуп, залякування — такий арсенал достатньо знайомий. А це нівелює практично всі “демократичні поправки” до закону про вибори.

Поновлено право партій відкликати члена комісії, який змінив лояльність? Але це відбувається не автоматично: до комісії треба зробити... подання про відклик свого представника. А на будь-якому етапі виборчого процесу комісія вищого рівня має право компетенційно підміняти комісію нижчого: ЦВК — окружну, окружна — дільничну. Це означає, що комісія вищого рівня може затягувати з рішенням про заміну члена виборчої комісії за поданням опозиційної партії.

Для голосування на дому треба довідка медичної установи? Такі установи цілковито підконтрольні органам державної влади та місцевого самоврядування. Тому за бажання керівництво здатне забезпечити медичні довідки в необмеженій кількості…

Зрештою, місцеві вибори 2010 року, проведені за моделлю, яка схожа на нині затверджену для парламентських перегонів, засвідчили: поєднання законодавчих преференцій для влади і методів тиску та фальсифікацій сформує непропорційно велике представництво провладних сил у парламенті.

Звичні проблеми опозиції

Враховуючи ці очевидні речі, чому деякі опозиційні сили (насамперед БЮТ, “обезголовлений” ув’язненням Тимошенко, і “Фронт змін” Яценюка) пішли на таку співпрацю? Почасти пояснення можна знайти у версії “змови великих партій проти малих”.

Однак серед опозиційних депутатів, лідерів відповідних фракцій — досвідчені політики. Зазначена “змова” видається надто нерівноцінним обміном з владою, щоб вони на нього пішли. Відтак залишається версія про кулуарні домовленості лідерів і спонсорів БЮТ та ФЗ із владою. Її ілюструють також повідомлення оглядачів про активні консультації щодо ухвалення законопроекту, які проводив перший віце-прем’єр Андрій Клюєв. Конкретні обриси домовленостей можна буде відстежити вже найближчим часом: за послабленням уваги контролюючих органів до певних підприємств, які пов’язують із представниками БЮТ і ФЗ; початком “активної роботи” цих політиків на територіях, які можуть увійти до “перспективних округів” з погляду проходження до ВР; активізацією переговорів між різними групами у владі та опозиції (наприклад, на лінії Ахметов — Яценюк, про що повідомлялося в ЗМІ).

Ідучи на такі “сепаратні” домовленості щодо персональних вигід, лідери опозиції фактично погоджуються на другорядну, підпорядковану роль і ризикують програти стратегічно. Така “другорядність”, свідомий чи несвідомий пошук “старшого партнера”, якого можна критикувати в заявах, але й фактично обслуговувати в обмін на певні тактичні блага, є давньою проблемою опозиції. За подіями останніх років призабулися певні сервілістські кроки “Нашої України”, частина якої нині тяжіє до політсили Яценюка. Приміром, голосування за програму уряду Януковича у квітні 2003-го (завдяки цьому той отримав 335 голосів і міг стверджувати, що “спирається на конституційну більшість”, й ігнорувати прохання опозиції про підтримку її законопроектів). Або ще рельєфніший приклад — голосування за дозвіл на приватизацію Укррудпрому у квітні 2004-го. Тоді лише голоси “Нашої України” дали змогу цьому рішенню набрати 226 “за”; у результаті металургійну галузь монополізували олігархи — нинішні спонсори ПР (зокрема, Рінат Ахметов).

Виявляє схильність до кулуарних домовленостей і БЮТ. Без лідера, яка завжди дотримувалась власної лінії і принаймні не допускала використання своєї фракції в чужих сценаріях, Блок Тимошенко може перетворитися на джерело голосів за сумнівні ініціативи влади в обмін на преференції для його лідерів, які залишаються на свободі. У цьому контексті ув’язнення екс-прем’єрки всупереч протестам на Заході отримує цинічне практичне пояснення.

Робити, що можливо

Запобігти масовим фальсифікаціям за новим законом практично нереально. Але це не означає, що опозиція має вдаватися до улюбленого заняття — жалкування за втраченими можливостями і взаємного поборення. Зважаючи на заяви, частина її не піде на співпрацю з владою. Тож такі сили мають забезпечити максимальну чесність виборчого процесу. Або, точніше кажучи, звести до можливого мінімуму фальсифікації і документувати ті випадки, усунути які не вдасться. Задокументовані порушення можуть бути підставою для обгрунтованих висновків про нелегітимність виборів, якщо, звичайно, в опозиції вистачить мотивації захищати справжню волю громадян.

У цьому зв’язку питання № 1 — формування виборчих комісій. Реальна опозиція має, координуючи зусилля, подати до них (і окружних, і дільничних) компетентних та досвідчених людей, з доброю репутацією і відразою до підкупу й фальсифікацій. Знайти таких навіть важливіше, ніж просто “фахівців із виборчих процедур”. Уже сьогодні потрібно складати списки і проводити тренінги для осіб, яких партії планують включати до складу виборчих комісій. Може бути доцільним створити для цього спеціальний координаційний центр між реальними опозиційними силами.

Ще одне призначення такого центру — навчання і координація роботи спостерігачів та інших осіб, які мають право бути присутніми на засіданнях виборчих комісій та на дільницях: кандидатів у народні депутати, їхніх довірених осіб, уповноважених представників партій, ЗМІ. Тому надважливе питання для опозиції — провести фахову підготовку спостерігачів і рівномірно розподілити їх між виборчими комісіями та дільницями.

Особливу увагу опозиційні партії мають звернути на присутність на виборах 2012 року міжнародних спостерігачів. Відвідання ними засідань виборчих комісій, дільниць із можливістю вести відео- і фотозйомку є досить серйозним фактором стримування фальсифікаторів. Саме тому повинно бути колективне звернення опозиції до ЄС, Ради Європи, ОБСЄ, інших міжнародних організацій, демократичних іноземних держав з проханням надіслати пропозиції щодо реєстрації офіційними спостерігачами на парламентських виборах своїх представників. Ефект міжнародного представників може бути лише за наявності в Україні щонайменше 5—6 тис. міжнародних спостерігачів. І щоб забезпечити їх перекладачами, реальна опозиція вже тепер має шукати серед своїх прихильників тих, хто володіє іноземними мовами.

Зона особливої уваги — підрахунок виборчих бюлетенів на дільницях. Не виключено, що на виборах 2012 року буде застосовано практику, коли рішенням виборчої комісії вилучаються з приміщення кандидати в депутати, їхні довірені особи, офіційні спостерігачі нібито на підставі “протиправного перешкоджання проведенню” її засідання. Після цього без свідків провладна комісія може легко зробити недійсними бюлетені, подані за опозиційних кандидатів, або фальсифікувати їх іншим способом. Щоб цього не сталося, реальна опозиція повинна забезпечити присутність біля виборчих дільниць своїх прихильників після 22:00, а також “резерв” тих, хто має право перебувати на виборчих дільницях: представників ЗМІ та офіційних спостерігачів.

Ще одним пунктом має стати проведення паралельного підрахунку голосів. Причому це має бути не камерний, нікому не підконтрольний “паралельний підрахунок голосів” якоїсь партії, а масштабний міжпартійний проект, який здійснюється опозиційною “Центральною виборчою комісією” на основі примірників протоколів, отриманих членами ДВК, та копій протоколів, отриманих спостерігачами. Максимальна прозорість паралельного підрахунку, залучення ЗМІ до висвітлення цього процесу здатні послабити ризики фальсифікацій на виборчих дільницях.

Опозиційні партії повинні, з одного боку, забезпечити чесність своєї кампанії, з іншого — проявити наполегливість у протидії порушенням з боку влади. При цьому їм доведеться долати проблеми, до створення яких вони самі доклалися, голосуючи за виборчий законопроект. Якщо цього не буде зроблено, після парламентської кампанії в жовтні 2012 року українська опозиція зведеться на маргінес.

Ростислав ПАВЛЕНКО, Андрій ДУДА