Вікторія Петровська — українка, яка вже багато років живе у Будапешті і є активісткою одного з осередків української громади. А коли почалося повномасштабне вторгнення, на неї “звалилася” додаткова величезна відповідальність: Угорщина стала “перевалочним пунктом” для багатьох українок та їхніх родин, що тікали на захід від ракет та повітряних тривог, а частина з них вирішили лишитися в угорській столиці.
Ми зустрілися надвечір у приміщенні імпровізованого дитячого садка, який вона організувала, і поговорили про угорців та їхнє ставлення до нас. Це — розповідь не в рожевих тонах, але і не у чорних. Вона засвідчує, наскільки серйозні проблеми є в Угорщині, але водночас там є і справжні друзі України.
Ми радимо вам переглянути відеоверсію. Але якщо ви віддаєте перевагу читанню — для вас стислий конспект розмови. У кожному разі, просимо також підписатися на підтримку ЄвроПравди на “Патреоні”, це дозволить нашому виданню працювати у ці скрутні часи.
Люди, місцева та центральна влада. Хто допомагає українцям?
У Будапешті немає проблем із наданням допомоги українцям, які вимушені були переїхати до нашої країни. Тут з 25 лютого, коли до Будапешта дісталися перші біженці, люди і влада допомагали, як могли. Але цю допомогу ми відчували тільки від місцевої влади Будапешта і від мерій деяких районів міста. Це приміщення ми отримали в березні від такої мерії, і воно лишається за нами, вони нас підтримують.
Про центральну владу цього сказати не можна, та й місцевої влади це не завжди стосується.
Відчувається поділ: якщо якась мерія належить до команди чинного уряду, то ми її не можемо назвати проукраїнською.
Але найголовніше, з чим ми стикнулися 24-25 лютого — це величезна допомога пересічних угорців.
Навіть я, живучи тут 30 років, не чекала такого рівня підтримки та допомоги.
Вже 24 лютого, коли ми, українці Угорщини, ще не оговталися від стресу — угорці вже були на кордоні. Вони самоорганізовувалися і поїхали допомагати людям, які перетинали кордон.
Ця самоорганізованість від 24 лютого тривала аж до квітня, коли держава зрештою взяла координацію в свої руки.
Уряд спершу не міг оговтатися і зрозуміти, як він може допомогти, хоча була низка труднощів — наприклад, проблема з туалетами була справді серйозна. Про неї розповідали ЗМІ, не пов’язані з державою.
Від редакції: Історія з туалетами доволі показова. На залізничному вокзалі Келеті, одному з двох головних вокзалів Будапешта, куди щодоби прибували тисячі біженців з України, критично бракувало туалетів. Попри наявну гуманітарну потребу, влада не забезпечила біотуалети чи щось подібне; до того ж система оплати генерувала справжню кризу. Про те, як угорці допомагали її долати — дивіться у розповіді одного з активістів на каналі ЄвроПравди. Він також висловив припущення, чим ця криза могла бути корисна владі.
Про урядову пропаганду, що працює проти України
Багато хто з угорців — а особливо це стосується сільського населення і жителів невеликих міст — є глядачами державного телеканалу (та інших залежних від влади телеканалів. — ЄП), де, звичайно ж, повідомляють про Україну та війну, але “забувають” важливі деталі.
Якщо буде йтися про обстріл Києва ракетами, то там про це скажуть або покажуть — але не буде згадки про те, що це російські ракети. Звучить так, ніби це “просто ракети, невідомо чиї”. Там “забувають” сказати слова “Росія” та “війна” і не вживають слово “агресор”.
І виходить так, ніби інформація є і вона навіть правдива — але головного у ній немає.
Звісно, є інтернет, і в інтернеті є кілька незалежних медіа, але бабуся у селі не дивиться інтернет, а дивиться телебачення, яке майже повністю підконтрольне владі.
Через це багато угорців хоч і розуміють, що Росія напала на Україну, але вважають, що вина за цей напад лежить не на Росії... а на США! І байдуже, що фраза “Америка винна в тому, що Росія напала на Україну” суперечить фактам та й просто логіці — угорці у неї, на жаль, охоче вірять.
Навіть у Будапешті ця думка поширена.
Навіть ті, хто підтримує українців, часом вірять, що “винна Америка”.
Окрім того, для пересічних угорців дуже важливою є ціна газу та загалом ціни на товари. Через це доводиться чути докори на кшталт: “Через цю війну в Україні у нас подорожчали хліб та комуналка”. Про те, що це врешті-решт відбувається через Росію та через її напад на Україну, зазвичай не звучить.
Лише після лютого угорці, допомагаючи нашим людям, спілкуючись із ними, почали більше дізнаватися про Україну. Дуже шкода, що треба було початися війні, щоб угорці почали розуміти: “О, то це не Росія, це два різних народи, у них різні мови”.
А за попередні 30 років, з 1991 року, інформація про Україну, про її життя, про її політичну ситуацію, про культуру чи про традиції до угорців узагалі не доходила. Аж до смішного (чи то сумного) — навіть про те, що борщ є українською стравою, багато хто почув від наших людей тільки зараз.
Про тих, хто має територіальні претензії до України
Я особисто не зустрічалася з такими людьми, які кажуть: “Україна повинна віддати Закарпаття Угорщині” — люди з мого кола спілкування або так не вважають, або не наважуються мені цього сказати.
Але, на жаль, така проблема є. Багато угорців вважають, мовляв, “Закарпаття — це угорська земля”, і є ті, хто бажає, щоб Закарпаття колись належало Угорщині.
Утім, є й ті, хто відкрито проти такої думки
Є також угорські політики, які відкрито підтримували безпекову допомогу Україні.
Але після виборів, які відбулися 3 квітня, ці партії лишилися в опозиції, а виграла партія, в якої був слоган “Це — не наша війна” (йдеться про гасло партії Віктора Орбана “Фідес”).
Саме цей слоган нині визначає думки багатьох угорців: “Це не є нашою війною, нам немає до неї ніякої справи”.
Ким є угорці для України?
Угорці точно не є ворогами. Багато хто з угорців допомагали, допомагають і хочуть і надалі допомагати Україні та українцям, які зараз опинилися в Угорщині чи переїжджають через неї до інших країн.
У мене є приклад: знайомий угорець, який взагалі не пов’язаний з Україною. Не має українського коріння. Але у перші дні великої війни, у лютому, він поїхав до кордону просто для того, щоб зрозуміти, чим він може бути корисний — і відтоді просто застряг у волонтерстві!
Він допомагає Україні і волонтерством, і інформаційно. Він ходить в одязі з написом “Fuck Putin”, він у своїх соцмережах пояснює інформацію про Україну і спростовує міфи.
Навколо нього об’єдналися однодумці, які відтоді збирають донати і вже відправили на лінію фронту чотири машини швидкої допомоги від угорців та нині готують п’яту.
Тобто друзі України в Угорщині також є і про це не можна забувати.
Розповідь записав Сергій СИДОРЕНКО, редактор “Європейської правди”, у Будапешті