Спроможна державна служба в Україні: бігти не можна зупинитись

 Звично казати, що Україна в небезпеці. Звісно, її політика лежить на плечах державних службовців. А тому звично казати, що держслужбовці, як носії знань та важелі публічного управління, конче потрібні своїй країні. Тобто вони мають перебувати на своїх позиціях у робочий та позаробочий час, постійно на високому рівні давати віддачу, швидкий і якісний результат, виявляти ініціативу, брати й нести відповідальність. А ще, “очевидно”, вони є першими в черзі на урізання заробітної платні. Просто тому, що економію урядом зарплат добре сприймає громадськість, і важко пояснити, чому менеджер, котрий керує мільярдом доларів на місяць, не може отримувати зарплату менше 800 доларів (бо це вже може бути не про ефективне та прозоре використання коштів людей України, а про цвях у її труну).

Вище намальована ідеально-фантастична навіть у мирний час картина державної служби. Під час війни, з вигоранням та постійними втратами людей, грошей, проєктів, усі ці принципи як “стала практика” для багатьох публічних органів державної служби перетворюються з малореалістичних на нереальні. Державні службовці (які лишилися на своїх позиціях) перетворюються на давньогрецьких філософів, намагаючись поєднати порятунок держави зі збереженням власної “кукухи”. Це вдається не всім. Кому вдається — стають справжніми героями. Про них дуже мало пишуть, ще рідше з’являються перспективи для особистого зростання. Стабільно (в середньому двічі на рік) усередині уряду чи відомства запускаються зміни організаційно-штатних структур та перерахунок рівня зарплати — що не обов’язково завершується змінами, проте сам стан очікування негативних змін стає звичкою.

Саме тут виручає філософія “Або”.

У цій статті я хочу торкнутися кількох “або”.

Спливло майже два місяці після мого виходу з державної служби. Чотири роки, два президенти, два уряди, п’ять міністрів, чудові результати в кожному періоді, команда мрії, втілена національна реформа. Я перелічив це для того, щоб засвідчити: спроможна державна служба можлива. Результати можуть бути такого рівня, який матиме попит у будь-яких політичних команд. І, що головне, — сприятиме зростанню держслужбовців.

За певних умов. За виконання наступних “або”.

Для тебе, якщо плануєш іти на державну службу:

• Державна служба — це не про гроші. Будь ласка, усвідом це. Якщо розумієш, що не готовий до такого виклику, або, що гірше, шукаєш, як використати держслужбу для отримання неправомірних вигод, — краще не йди. Ти достатньо розумний, аби заробити достатньо грошей у приватному секторі. Відмовитись красти у свого майбутнього — не слабкість. Це можливість не мати вини перед тими, хто за цю країну поклав життя. Повір, вина наздоганяє.

• Обирай спроможні проєкти. Неважливо, ти йдеш на державну службу повчитися, масштабувати мислення — чи тебе насправді цікавить конкретна сфера, першим запитанням собі став таке: “Чи проєкт, у який я йду, здатний розвиватися, впливати, показати результат?”.

Ти матимеш змогу підтвердити мої слова: чимало процесів відбуваються виключно тому, що можуть. Це як про кавун: “Навіщо їв? — Бо був”. Часто в публічній політиці трапляється так, що стратегії, плани заходів, інструкції до виконань планів заходів, доручення на виконання інструкцій тощо генеруються просто, щоби спробувати відповісти на запитання “Навіщо задіюються “кадрові та матеріальні” ресурси?”. Відзвітуватись. І все.

Так жити нецікаво. Ти думаєш так само?

Поряд із питанням про спроможність проєктів стоїть наступне:

• Обирай спроможних керівників. Варто дати визначення, який керівник/-ця державної служби є спроможним/-ою?

Для себе я відповідаю так: спроможним/-ою є керівник/-ця, який/-а має:

— цінності в основі своєї особистості, за які не переступає;

— бачення для найкращого розвитку своїх проєктів/сфер впливу;

— енергетику проактивно досягати цього бачення;

— вміє будувати ефективні команди;

— володіє мистецтвом формувати навколо бачення політичні коаліції, достатні для його втілення; і якщо не вдається, визнає це та прозоро комунікує своїй команді.

Спроможний/-а керівник/-ця — це знахідка. Я довго міркував, як оцінити її масштаб. І оцінюю як топ-рівенькритеріїв відповіді собі на запитання, навіщо я йду в команду. Поряд із вибором спроможного проєкту та бачення в ньому. Безвідносно до позиції.

Для того, щоб визначити, чи є людина спроможним/-ою керівником/-цею, потрібно певний час із ним/нею попрацювати. Не бійся багато запитувати людей навколо та брати випробувальні терміни — так, з власної ініціативи.

• Будь готовий до шаленого “потоку”. Тут, якщо ти не був на державній службі, мушу пояснити.

Кожен сектор (приватний, благодійний, державний) має свою специфіку.

Специфіка державного сектора: в тебе ніколи не буде виключно твоїх проєктів. Той, хто тобі каже інше, — не договорює.

Що натомість? Поряд із проєктами, які вестимеш ти, будуть інші — термінові та “на вчора”, від будь-якого рівня влади, які потрібно буде робити швидко.

Під швидкістю я маю на увазі: те, що у приватному/благодійному секторі робить команда впродовж тижня, ти навчишся робити сам за 30 хвилин. А ще за певний час — робити якісно.

Добрі новини: це тебе неймовірно підсилить. Навчить робити проєкти ефективно й на визначений час, завжди лишати у своєму графіку зайві 15 хвилин для чогось надтермінового.

Власне, якщо ти правильно підготуєш себе до “потоку” й навчишся ним керувати, це додасть тобі унікальних навичок для приватного сектора на майбутнє.

Будь обережний: “потік” — це важкий наркотик.

•  Заходити на держслужбу та виходити з неї нормально.

Одна з головних істин — ти мусиш обмежити собі час. Не обов’язково це робити точно чи дотримуватися планів, коли цей час спливе. Тут важливий принцип, тож сформулюємо його:

“Я йду на державну службу на термін А, щоб зробити проєкт В із командою/керівником/-цею С”.

Якщо ти не визначиш час — ти втратиш динаміку розвитку. І одного разу в одному кабінеті погодишся на погане рішення задля збереження своєї посади. Потім це стане твоєю практикою. І так до пенсії. Воно тобі треба? А країні — оце тебе “виносити”?

Це основні п’ять “або”. Якщо ти все ще готовий із ними впоратись і спробувати себе на державній службі — це буде кращим рішенням твого життя. Імовірно, одного разу ти від нього втомишся, але ніколи не жалкуватимеш.

І ще: одного разу ти побачиш результати у країні, яку ми будуємо для своїх дітей.

Для тебе, якщо ти вже на державній службі

ОК, державна служба — це не про гроші. Але чи можна на ній отримувати задоволення та мати перспективи?

Коротка відповідь: так. Далі — докладніша.

•  Розберися: що в тобі формує задоволення?

Великі ідеї? Воно!

Результати? Воно!

Партнерства? Воно!

Місійність? Воно!

Експертиза? Воно!

Мікс? Такого міксу не вчать у жодних дорогих університетах. Але саме ти маєш для себе цей мікс налаштувати.

Важливо звернути увагу: в Україні не заведено пов’язувати державну службу із задоволенням. Точніше, всі це відчувають, проте не говорять уголос. А дарма: кращі свої результати ти отримуєш там, де кайфуєш від них і від процесу. Або принаймні рівень твого “кайфу” вищий за рівень болю, з таким процесом пов’язаного.

Проаналізуй себе. Чи ти отримуєш задоволення?

•  Яких перспектив ти сам хочеш собі?

Тут варто поглянути широко й зусібіч. Я маю на увазі саме тебе: твою перспективу у твоєму проєкті чи реформі, твою перспективу у твоїй команді, у вашому русі вперед, твою перспективу на ринку (ти створив собі LinkedIn? чому ні? чи знаєш, куди йтимеш, як вирішиш завершити? яких знань для цього ти можеш набути зараз, на своїй позиції?).

Свої перспективи вирішуєш ти. Не твій керівник, не твоя команда, не уряд, не війна, ніхто ззовні (виняток: ти мобілізований на захист Батьківщини; тут наша довіра генералові Залужному безмежна).

Якщо ти не попрацював над своїми перспективами — в мене для тебе погані новини: ти залежний. Зупиняйся. Змінюй підхід.

Оскільки держслужба не про гроші — вона повинна для тебе:

• давати якісне задоволення;

• формувати вимірювані перспективи;

• бути обмеженою в часі (якщо ти не син мільйонера і впевнений, що маєш гроші навіть на свою пенсію до 100 років).

Якщо по кожному з цих пунктів мінус — тікай. Прямо зараз шукай собі інше місце роботи і пиши заяву одразу, як знайдеш. Ти в небезпеці — рятуйся!

Зайве казати, що, залишившись, ти нашкодиш людям своєї країни і майбутньому своїх дітей. Просто повір: це тебе спустошить. Будь-який крок назовні від цього стану для тебе хороший.

Розберися з цим. Інакше тобі буде важко (чи неможливо) формувати добру політику для інших. Ключове тут: добру. Будь-яку формує більшість. І це вбиває твою країну.

Плюси? Ти контролюєш ситуацію? Даєш результат? Подячно знімаю капелюха.

Для тебе, якщо ти керуєш державними службовцями

Тезово у продовження вищезазначеного:

• Ти там, де формуються найкращі у світі лідери. Ти знаєш це?

• Твій найважливіший актив — це люди.

• Якщо ти не можеш мотивувати людей собі в команду грішми, ти зможеш це зробити, даючи їм задоволення та перспективи. Принаймні ти маєш високі шанси. Звісно, в обмеженому періоді.

• Втома — це нормально. Як і брати паузу.

• Кидай собі виклик. Став планку розвитку вище. Ти здивуєшся, наскільки погляд згори додасть тобі сил вирулювати складні завдання.

• Зупинка розвитку — фініш твого проєкту і команди.

• Ти не контролюєш каналів отримання твоїми підлеглими правди про тебе — ти керуєш тим, якою ця правда є. Вони її точно знають.

Для тебе, якщо ти маєш намір реформувати державну службу

Ти ж починаєш з об’єднання уряду? Ні? Тоді це тема для наступної розмови.

Павло ГРУЛЕНКО