“Східне партнерство” може врятувати лише Україна

Словацький експерт констатує, що деякі країни-члени ЄС готові визнати неспроможність європейської політики сусідства на східному напрямі та кардинально переглянути її пріоритеті й підходи, за умови, якщо не буде досягнуто позитивних результатів на саміті “Східного партнерства” у Вільнюсі 28-29 листопада.

Своїми думками з цього питання О. Дулеба поділився з власним кореспондентом УКРІНФОРМу. 

- Пане Олександре, нині багато говорять про значення й очікувані результати Вільнюського саміту “Східного партнерства”. Якими вони можуть бути, зокрема, в контексті євроінтеграції України?

— Значення й очікувані результати Вільнюського саміту “Східного партнерства” є визначальними для того, щоб ця політика залишалася життєздатною. Щоб це зрозуміти, треба почати з головної мети, яка вбачається Європейським Союзом ключовою для ініціативи “Східного партнерства”. Йдеться про укладання угод про асоціацію, включаючи створення поглиблених і всеосяжних зон вільної торгівлі зі східними партнерами. Це дуже амбітна мета. Якщо ж вийде так, що жодна із країн-партнерів не буде спроможною взаємодіяти з ЄС у такому режимі асоціації, це обіцятиме загрозливий сценарій для всієї ініціативи. Після такого розвитку у Вільнюсі все може зійти нанівець.

- У чому полягає амбітність цієї спільної для ЄС і східних партнерів мети?

— Слід розуміти, що економічна частина угоди про асоціацію — щодо створення ЗВТ — означає, що країни, які її підпишуть, зобов'язуються імплементувати 95% європейського законодавства, що стосується функціонування єдиного ринку. У принципі, за логікою, за структурою, угода про асоціацію є ідентичною з угодами, що має Євросоюз із країнами, які входять до єдиного Європейського економічного простору — з Норвегією, Ісландією і Ліхтенштейном. Тут також можна згадати і Швейцарію, але вона має іншу модель — там діють секторальні угоди.

Отже, якщо країни “Східного партнерства” підписують угоди про асоціацію з ЄС, вони перетворюються на частину єдиного економічного простору. Саме це є ключовим питанням. В ЄС розуміють, що відповідь на нього неможливо шукати нескінченно довго. Від Вільнюського саміту очікується реальний прогрес, свідчення, що хоча би деякі країни “Східного партнерства” спроможні працювати у такому режимі — за моделлю учасників Європейського економічного простору. Якщо ж нічого не вийде, це буде підставою для висновків: або “Східне партнерство” є надто амбіційною ініціативою, або країни-партнери ще не дозріли до його цілей.

- А як Ви оцінюєте позиції східних партнерів в контексті їхньої готовності підписати угоди про асоціацію з ЄС, завершити відповідні переговори напередодні або під час Вільнюського саміту?

— Єдина країна, яка змогла завершити переговори і може підписати угоду — це Україна. Угода на столі. Але через відомі проблеми нині вирішується питання, чи буде віна підписана.

Другою у цьому переліку, як не дивно, є Вірменія. Вона навіть випередила Молдову, завершивши переговори на технічному рівні. Молдова на даному етапі загальмувала цей процес через внутрішню політичну кризу. При цьому проблеми Молдови і Грузії на шляху до поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС полягають ще й у тому, що влада цих країн не контролює у повному обсязі свою митну територію. У Молдови відомою є ситуація з Придністров'ям, у Грузії труднощі виникають з Південною Осетією й Абхазією. В ЄС обережно ставляться до угод із урядами, які мають подібні “чорні дірки”, де відсутній контроль. Адже ці сепаратистські території фактично стануть частиною єдиного ринку ЄС. Тобто, якщо Кишинів і Тбілісі і гармонізують свої правила з ЄС, то цього не зроблять у Тирасполі або в Цхінвалі. На мою думку, Молдова і Грузія не будуть спроможні швидко вирішити ці проблемні питання.

Але й Вірменія також має конфліктну ситуацію, адже контроль на її кордоні з Нагорним Карабахом не відповідає європейським критеріям. Аналіз цієї ситуації дає підстави вважати, що Україна є єдиною країною, яка може досягти прогресу на шляху до реальної угоди з ЄС і врятувати таким чином долю усього “Східного партнерства”. Вважаю, найбільш оптимальний сценарій — це підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС на саміті “Східного партнерства” у Вільнюсі у листопаді. Адже у порівнянні з проблемами, які мають місце між Україною і ЄС, труднощі інших східних партнерів виглядають ще більш складними, що пов'язано з наявністю сепаратистських територій.

- Якщо оптимальний сценарій з Україною не буде реалізований, що трапиться тоді?

— За іншим сценарієм, якщо не вийде з Україною, прогрес саміту буде досягатися, на мою думку, за рахунок Вірменії. Чи врятує Вірменія “Східне партнерство”? Можливо, але лише частково.

Щодо Молдови — там все йшло непогано, але нині триває полична криза, яка піддає сумніву усе, що було досягнуто упродовж останніх років. До того ж, молдавська сторона не змогла залучити Придністров'я до переговорів з ЄС, і тому багато технічних питань залишаються відкритими. Думаю, навіть якщо вони підпишуть угоду, то не зможуть її імплементувати.

Щодо Азербайджану, то ситуація взагалі далека від реалізації, адже країна не є членом СОТ. Тому ЄС може розглядати питання співпраці з цією країною лише у певних секторах.

Отже, Вірменія — це той “другий сценарій”, який ще може врятувати східну політику ЄС, підтримати її життєздатність. Натомість, угода з Україною принесе не лише позитивний варіант, але й надасть нову динаміку для всієї ініціативи “Східного партнерства”. А іншого виходу або інших рішень напередодні Вільнюського саміту я не бачу. Схоже, їх просто немає.

- Чим може обернутися для “Східного партнерства” невдача у Вільнюсі?

— Якщо сценарій буде негативним, може відбутися ревізія цієї політики з боку ЄС. Вважаю, що ЄС може повернутися до формату ENP+ (європейська політика сусідства плюс), ідея якого висувалася Німеччиною у 2007 році. Цей формат має за основу модель співпраці ЄС із Швейцарією. Тобто йдеться лише про секторальну співпрацю і лише у тих сферах, де є така можливість і готовність партнерів. Наприклад, з Україною і Молдовою Євросоюз може розвивати співробітництво у сфері енергетики, в рамках участі в Енергетичному співтоваристві. Якщо врахувати, що загалом таких секторів є більше 30, це був би великий крок назад. Такий вимушений сценарій для ревізії політики “Східного партнерства” є цілком реальним.

Третій сценарій я називаю “новим періодом реалізму”, коли ЄС повинен буде визнати, що реалізація цієї політики не може призвести до визначеної мети. Якщо ціннісні орієнтири цієї політики не спрацюють, Євросоюз буде вимушений переглянути усю систему відносин зі Східною Європою. ЄС буде намагатися домовитися із країнами цього регіону за тим мінімальним переліком позицій та спільних інтересів, де сторони спроможні діяти разом. Такий перелік може обмежуватися енергетичною безпекою, питаннями міграції, деякими іншими сферами. Але така співпраця вже не грунтуватиметься на спільних цінностях. Це обіцяє певну перерву у відносинах, причому вона може тривати дуже довго. Євросоюзу треба буде шукати причину, чому та політика, яка свого часу була ефективною для нинішніх нових членів ЄС із колишнього соціалістичного табору, не спрацювала у випадку з іншими пострадянськими країнами.

- Судячи із заяв експертів і політиків, зокрема, у Німеччині та у Франції, ЄС готовий розглядати негативні варіанти для подальшої долі “Східного партнерства”. Напевно, це буде вже інша Європа?

— Скептичні настрої є не лише у Німеччині або у Франції, вони притаманні і деяким іншим країнам. Німці вже зараз готові діяти на прагматичних принципах, які запровадив канцлер Брандт Геншер у 70-ті роки відносно комуністичних країн. Суть такого підходу у тому, що цінності взагалі не ставляться у систему співробітництва. Цей сценарій нині є реальним, такий собі прагматичний бізнес. Таке може статися, якщо не буде прогресу у Вільнюсі. Говорю так, грунтуючись на власному спілкуванні з експертами, що займаються цими питаннями.

Адже нині пріоритети європейських урядів перебувають зовсім в іншому дискурсі. Якщо би східне питання так радикально поставало до першої хвилі світової фінансово-економічної кризи, то друзів України в ЄС було б набагато більше. Зараз серед її прихильників залишаються лише ті країни ЄС, для яких європейський курс України є насправді важливим.

- Очевидно, що “прагматичний бізнес” з боку ЄС обіцяє серйозні проблеми для України. Навряд чи такий розвиток вигідний самому Євросоюзу. Тож хто виграє у цій шаховій партії на Сході Європи?

— За такої прагматичної політики й такого найгіршого сценарію, ключовим партнером для ЄС на Сході стане, звичайно, Росія, яку розглядатимуть як засіб для вирішення наявних у регіоні проблем. Це дуже серйозний розвиток, адже економічна криза ставить країни ЄС у дуже обмежені часові рамки. Нині звужується коло країн, які послідовно підтримують ініціативу “Східного партнерства” на існуючих засадах. Водночас зростає кількість країн, які є байдужими до цього питання, або взагалі готові все зупинити, якщо партнери на Сході не виявляють великого бажання до зближення з Євросоюзом.

Андрій ЛАВРЕНЮК