Сергій Лещенко vs олігархат: чотири ідеї депутата щодо боротьби з системою

Колишній журналіст розповідав про те, як стають олігархами та де починається падіння цих людей. Platfor.ma побувала на заході та записала чотири висновки Сергія щодо того, як побороти олігархічну систему в Україні.

Щоб бути олігархом, треба мати певні атрибути. До таких ознак можна віднести наявність “кишенькових” політиків, володіння медіа-активами та футбольними клубами. Крім того, олігархи часто підпорядковують собі цілі галузі промисловості. Вони також мають вплив на релігійні середовища та зв’язки з бандитськими угрупуваннями. Явище олігархізації економічного, суспільного та політичного життя в Україні має багато негативних наслідків. Зокрема, це і блокування необхідних реформ у випадку, коли вони суперечать інтересам олігархів чи заважають їх збагаченню. 

Найбільш ефективно можна боротися з олігархами, обмежуючи їх вплив на політику. Зараз це роблять так: звільняють олігарха, наприклад, з посади губернатора і починають вичищати його людей з органів влади. Я це підтримую, насправді, але чи буде воно довговічним? Де гарантії, що в СБУ замість людини Фірташа не прийде людина якогось іншого олігарха?

Побороти олігархів за півгодини чи півроку неможливо, це ілюзія. Навіть якщо вам будуть так казати, не вірте їм, це “байки для бідних”. Боротися з ними можна лише шляхом інституційних запобіжників та створенням систем, що обмежуватимуть їхній вплив. В мене немає рецепту, але є якісь ідеї, які, на мою думку, доволі раціональні, вони вже доводили свою ефективність в різних країнах.

Побороти олігархів за півгодини чи півроку неможливо, це ілюзія. Навіть якщо вам будуть так казати, не вірте їм, це “байки для бідних”.

За рахунок чого олігархи впливові? За рахунок того, що вони вкладають гроші в політику, а потім, поставивши своїх маріонеткових чиновників, просуваючи потрібні закони, даючи певні привілеї для своїх підприємств, вони ці гроші забирають з України, з українського бюджету. Але як прибрати гроші олігархів з політики? Треба, щоб, по-перше, в політиці взагалі стало менше попиту на гроші, щоб вона не була так ними насичена і, по-друге, щоб там з’явилися гроші, альтернативні до олігархічних. Відповідь на це питання знайдена в Європі: фінансування партій з бюджету. Однак це дуже непопулярна тема в Україні, бо це означає, що фінансувати партії повинні платники податків. Замість того, щоб платити ці гроші вчителям або лікарям, їх виділятимуть на політичні партії. Але знов ж таки, якщо говорити без популізму, то це єдиний спосіб. Альтернативи немає. 

Я не вірю, що на сьогоднішній день партії можуть фінансуватися громадянами, як це відбувається в Америці. Люди можуть вносити пожертви, але все одно головним джерелом фінансування має бути підтримка з бюджету. Власне кажучи, хочемо ми цього чи ні, але це буде впроваджено. Тільки  тому, що це є вимогою Європейського союзу для надання Україні безвізового режиму.  Умова з’явилася лише цього року, і Україна цей закон справді прийме. Я думаю, що фінансування партій з бюджету почнеться вже з 2017-го року. Головною умовою, звісно, буде повна прозорість партійних кас. 

Але це лише півбіди. Для того, щоб у партій не було величезних видатків, треба обмежувати концентрацію грошей в політиці. Це можна зробити, прибравши головну статтю витрат — рекламу на телебаченні. Під час останніх виборів 70% грошей було витрачено саме на це. Часто схема навіть не грошова, а бартерна: партія отримує хорошу знижку на рекламу на каналі певного олігарха, за це його люди потраплять у твої партійні списки.

Як цьому запобігти? Просто заборонити партіям рекламу на телебаченні. Я вважаю, що це цілком адекватна ціна, яку має заплатити суспільство, щоб зменшити вплив олігархів в політиці. Добре, можна не заборонити, але ввести ліміт. Тут має відіграти роль і суспільне телебачення. Воно теж фінансується з бюджету, тому нехай партії матимуть змогу демонструвати там свої ролики безкоштовно. Це система, яка діє у всій Європі, не треба вигадувати нічого нового.

Для того, щоб у партій не було величезних видатків, треба обмежувати концентрацію грошей в політиці. Це можна зробити, прибравши головну статтю витрат — рекламу на телебаченні.

Та навіть після усіх цих кроків медійний вплив олігархів на політику залишатиметься дуже великим. Якщо не через рекламу, то через ангажовані передачі, ток-шоу. Існує наступне рішення  —  закон про прозорість медіавласності. Треба зобов’язати всі медіа вказати кінцевого акціонера. Сьогодні, подивившись у реєстр, ви будете здивовані: канал “1+1” належить не Коломойському, а якимось офшорним компаніям, канал “Інтер” — так само. Для того, щоб застосувати до олігархів антимонопольне законодавство, потрібно чітко фіксувати, хто чим володіє. Якщо ми зможемо сказати, що, наприклад, у Коломойського 20% ринку, а у Фірташа 25%, тоді можна буде встановити допустиму межу, скажемо, 8% — і змусити їх продавати активи. 

Також важливим є створення Суспільного телебачення, яке має виникнути на базі Першого національного протягом найближчих місяців. Перш за все, воно буде поширювати новини неангажовано, тобто саме по собі уже буде альтернативним джерелом інформації. З іншого боку, воно буде впливати і на канали олігархів. Коли хто-небудь  вмикатиме телевізор, у нього буде опція: дивитися незалежне Суспільне телебачення чи упереджене олігархічне. Звісно, рано чи пізно ось це олігархічне зрозуміє, що вибір буде не на їхню користь. Якщо новини не будуть більш чи менш збалансованими, люди просто перестануть їх дивитися.

 Це чотири основні кроки, про які можна дискутувати, проте вони, очевидно, повинні доволі ефективно вплинути на наявний стан речей. Не менш важливими є й інші речі: створення Антикорупційного бюро, забезпечення справедливого правосуддя тощо. Але це необхідно не лише для боротьби з олігархами, а й в загальному для досягнення глобальних цілей нашої держави. 

Матеріали в рамках розділу Re:Invent виготовлені за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні.

Вероніка ЛУЦЬКА