Російський газ: ціна питання

Візит прем'єр-міністра України в Росію та його непрості переговори з Путіним актуалізували давно відомі питання: скільки повинен коштувати газ для України і чи справедливі діючі контракти від 2009 року.

Для розуміння ситуації слід повернутися у 2008 рік та розглянути позиції, аргументи, сильні та слабкі сторони України та Росії у переговорному процесі.

На початок 2009 року позиції сторін виглядали наступним чином.

Росія — монопольний постачальник газу, 100% українського імпорту газу, Україна — монопольний транзитер, більше половини всіх російських експортних поставок палива проходять територією України.

Україна через закачування газу влітку в підземні сховища монопольно забезпечує технологічні потреби “Газпрому”. Газ видобувається цілорічно, а споживається більше взимку. Інших подібних сховищ в Європі не існує.

Звісно, є можливість побудувати потужності для зрідження газу, але вони потребують як значних інвестицій так і безпосередніх затрат на зрідження.

Росія будує обхідні газопроводи, які дозволять зменшити транзит через Україну на 50%, проте не дозволять позбутися залежності від газосховищ.

Україна має можливість збудувати термінали з приймання зрідженого газу та зменшити залежність від Росії як постачальника. Також є можливість суттєво зменшити споживання газу через впровадження енергозберігаючих технологій.

Україна — найдешевший транзитер російського газу. Ціна транзиту в 2008 році становила 1,7 долара за тисячу кубометрів на сто кілометрів при європейській ставці 4 долари. Втрати для України — 2,1 мільярда доларів у 2008 році.

Росія продає Україні газ за цінами, нижчими за ринкові. Для порівняння — вартість газу в США і Японії, оскільки “Газпром” є монопольним постачальником газу в Європу і суттєво впливає на ціноутворення.

Вартість газу для України в 2008 році становила 179,5 долара за тисячу кубометрів. Ринкова вартість палива на ринку США в 2008 році — 318,9 долара, в Японії — 243,9 долара. Втрати Росії у 2008 році порівняно з середніми цінами на ринку США та Японії — близько 5,7 мільярда доларів.

Україна практично безкоштовно — за 100 мільйонів доларів на рік — надає в оренду 18 тисяч гектарів землі Чорноморському флоту.

Так, оренда 2,3 тисячі гектарів японської території коштує 2 мільярди доларів, така ж площа в Італії — 5 мільярдів доларів. У харківських угодах оренда 18 тисяч гектарів української землі оцінена 1,6 мільярда доларів на рік.

Під час укладання угоди у 1997 році ціна оренди була прив'язана до ціни на газ — 26 доларів. Однак Москва відмовилася зберігати сталі котирування: ціни на її нафту і газ часто збільшувалися, чого не можна сказати про ціну за оренду баз у Криму. У 2008 році через ЧФ Україна втратила 3 мільярди доларів на рік.

Заради справедливості варто зауважити, що на початку 2009 року склався певний баланс, і однозначно сказати, що якась із сторін дотувала іншу, не можна.

Правда, протягом 2008 року все було трохи по-іншому. Причина — швидке подорожчання енергоносіїв у світі. Влітку 2008 року нафта “підстрибнула” до 150 доларів, через що зросла вартість російського газу, який експортувався до ЄС.

Враховуючи дев'ятимісячне “запізнення” формульної ціни на газ щодо ціни нафти, вартість газу на початок 2009 року становила близько 500 доларів. Це підштовхувало російського монополіста до підписання з Україною контрактів з формульним ціноутворенням на зразок європейського.

Влітку 2008 року “Газпром” ініціював переговори щодо зміни умов постачання газу. Глава компанії Олексій Міллер запропонував з 2009 року перейти на так зване формульне ціноутворення на російський газ.

Формула базується на середній світовій ціні на нафту за останні три місяці, з якої віднімаються ціна транзиту і знижка на поступовий перехід на європейські ціни. Цю позицію “Газпрому” слід запам'ятати як вихідну точку російської сторони.

Проте в другій половині 2008 року ціни на нафту різко рухнули вниз. В грудні нафта коштувала трохи більше 40 доларів, що при формульному ціноутворенні означало ціну на газ для європейських споживачів на рівні 170 доларів.

Отже, влітку 2009 року ціна на газ на європейському ринку, враховуючи “запізнення” в ціноутворенні, повинна була також впасти з 500 доларів до 170 доларів. Ціна для України тоді становила 179,5 долара.

Крім того, Україна закачала в сховища рекордні обсяги газу і не мала жодної необхідності купувати дорогий газ у першому кварталі 2009 року. Фактично, діюча в грудні 2008 року ціна 179,5 долара стала ринковою, а враховуючи дешевизну транзиту та “безплатний” флот, виходило, що вже Україна дотує Росію.

Вартість нафти на світових ринках

Падіння ціни на нафту створювало умови, за яких питання перегляду підходів в ціноутворенні знімалося з порядку денного. Принаймні — з економічної точки зору.

Звісно, відносини між країнами після подій у Грузії були не найкращими, і у російського керівництва було бажання натиснути на Україну та сформувати фінансовий ресурс для впливу на наступні вибори через свого посередника “Росукренерго”, але економічних передумов для цього вже не існувало.

Росія завжди враховує економічний фактор. Приклад Білорусії показує відсутність впливу показної лояльності на стратегічні економічні рішення Кремля. Він швидше прийме позицію сильного, ніж покірного. Начебто дешеві енергоносії для Білорусії, як виявилося, дорого коштують: все здали, а тепер доведеться ще й платити.

Тим не менше, у січні почалося газове протистояння. Передумови двох російсько-українських газових протистоянь — 2006 року та 2009 року — були наступними.

Розв'язання газового конфлікту Росією в січні 2009 року виглядає абсолютно безглуздим та невмотивованим. Позиції України були в ньому як ніколи сильними — в сховищах знаходились рекордні обсяги газу, ціна на нафту рухнула вниз, баланс у взаєморозрахунках змістився на користь України.

Показовою була реакція тодішнього президента Ющенка, який в самий розпал кризи поїхав кататись на лижах. Дійсно, виходячи з елементарної логіки, достатньо було просто почекати.

Які цілі переслідувала Росія розв'язавши газовий конфлікт?

Це перше питання, яке на перший погляд не має однозначної відповіді.

Через незначний час після початку протистояння настало таке ж несподіване його завершення — за результатами таємних переговорів між Путіним та Тимошенко були підписані угоди. При чому від переговорів дивним чином відсторонили всіх з боку України хто не являвся довіреною особою Тимошенко.

Чому переговори проводились таємно Тимошенко та її довіреними особами? Що принесли газові контракти Україні?

Оскільки все оцінюється в порівнянні глянемо на співвідношення нових українських газових цін та цін на російський газ у Німеччині.

По-перше, Німеччина другий за обсягом, після України, споживач російського газу в Європі, а по-друге ціни на газ в Німеччині є публічними на відміну від інших країн де формули являються комерційною таємницею та не підлягають розголошенню.

В кремлі на рахунок цін газу для Німеччини завжди звучить теза про особливість ціноутворення за рахунок “тісної кооперації”.

Аргумент Москви про те що Німеччина являється пільговим покупцем, начебто за участь в “кооперації”, не витримує жодної критики. Дійсно, Німеччина є другим, після України, споживачем російського газу і відповідно до законів ринку має всі підстави на гуртову знижку.

Для невеликих покупців товар завжди коштує дорожче, проте якщо порівняти ціни для Німеччини з світовими цінами, зокрема США та Японії, то виявляється, що німці суттєво переплачують за газ монополісту Газпрому.

Вартість газу на світових ринках

З опублікованих даних можна зробити висновок, що газпромівські ціни в Європі суттєво не відрізняються.

Україна, як найбільший покупець має ще більше право на знижку “за обсяги” та й рівень “кооперації” між Україною та РФ на порядок вище, враховуючи “газові сховища”, дешевий транзит та “безкоштовний” флот.

Варто згадати вихідні позиції Газпрому, озвучені влітку 2008 року її керівником Олексієм Міллером, щодо переходу на формульне ціноутворення виходячи з цін на нафту за вирахуванням вартості транзиту та скидкою для поступового переходу на ринкові ціни.

Звісно, Росія хотіла б переглянути лише ті позиції, які в двосторонніх відносинах не були їй вигідні. Питання транзиту та флоту мали підніматись українською стороною, щоб в ході переговорів знайти компроміс інтересів.

Вихідна позиція Газпрому — це був їхній максимальний запит, який ще не враховував позицію України.

Але спочатку варто з'ясувати скільки становить вартість газу для України вирахувана з вартості газу для Німеччини за мінусом вартості транзиту.

Отже, відстань транзиту територією України — 1150 км, ставка транзиту — 2,04 долари за 100 кілометрів, відстань транзиту від західного кордону України до кордону з Німеччиною — 790 кілометрів, ставка транзиту — 3,8 доларів за 100 кілометрів.

Порівняння вартості газу для України та Німеччини

Нескладні математичні розрахунки підтверджують припущення, що вартість газу для Німеччини за мінусом вартості транзиту і стали базою формульної ціни україно-російського контракту.

За умови, що вартість транзиту територією Польщі дорівнює 3,8 доларів за 100 кілометрів вартість газу для Німеччини за мінусом витрат на транзит дорівнює якраз 450 доларів.

Далі починається найцікавіше. Формульна ціна для України насправді починає працювати з 1 березня 2008 року, а не з 1 січня, з базовою ціною 450 доларів. На весь перший квартал для України встановлена ціна в 450 доларів.

Для Німеччини базова ціна зовсім не 450 доларів — це лише середньо-квартальна ціна.

Базовою ціною для формульного ціноутворення станом на 1 березня 2008 року для Німеччини, за мінусом витрат на транзит є 359 доларів, а для України 450.

Починаючи з другого кварталу 2008 року, коли починає працювати формульне ціноутворення, з'являється абсолютно не вмотивована різниця між ціною для Німеччини та України.

Чому в формульне ціноутворення для України враховує додаткову вартість в приблизно 100 доларів? Ще одне питання без відповіді.

Ціни на газ в Україні та Німеччині

Слід також розглянути газові угоди в цілому, те як вони співвідносяться до початкових позицій.

Виходить, Росія отримала в газових угодах все, Україна все втратила. Позитивний ефект для Росії значно перевищує навіть їхні вихідні позиції, що були сформовані влітку 2008 року — періоду піку цін на нафту.

Це при тому, що угоди підписувались тоді коли ціна на нафту рухнула вниз та в цілому позиції України були як ніколи сильні. Фактично Україна за газовими контрактами 2009 року втратила більше 50 мільярдів доларів. По 5 тисяч доларів на кожного працюючого українця.

Чому ж був укладений такий вкрай невигідний для України контракт? Четверте питання без логічної відповіді.

Можливо підказка, яку дав нам прем'єр-міністр Росії Володимир Путін, дасть можливість відповісти на них. Зокрема його вислів, щодо згоди Тимошенко на продовження перебування флоту на території України після 2017 року.

Позиції ймовірних реальних сторін переговорів 2008-2009 років виглядали наступним чином

Криза 2008 року та президентські вибори 2010 року стали ключовими факторами які визначили газовий програш України.

Перша спричинила до різкого падіння рейтингу діючого прем'єра та фінансових проблем у її спонсорів. Зникли можливості до бюджетного популізму. Крім того не були виконані жодні передвиборні обіцянки 2007 року.

Така ситуація могла спровокувати Росію до відкритої підтримки нового фаворита президентських виборів — Януковича. Що в свою чергу, враховуючи значну медійну присутність, вагомий фінансовий ресурс та наявність компрометуючих матеріалів в східного сусіда, безальтернативно позбавляв Тимошенко шансів на президентське крісло.

Також був присутній фактор Фірташа.

Вирішувати реальні проблеми держави досить складна річ, вона потребує значних фізико-психічних навантажень та фахових знань, з якими в наших керманичів доволі сутужно, тим більше без жодної особистої користі.

Набагато простіше оголошувати вдавані проблеми та з “мужністю” їх вирішувати чи скажімо придумувати для народу ворогів, з якими завзято боротись та списувати на них власні прорахунки та переводити гнів суспільства.

Оголосивши газового посередника Фірташа “абсолютним злом” Тимошенко просто не могла підписати контракт з Росукренерго — це важко було б виправдати перед своїми прихильниками.

Підписання контракту з нею ж “демонізованим” олігаргом призвело б до значних рейтингових втрат.

Крім того, Фірташ фактично являвся символом підтримки Росією її опонентів і для Тимошенко було вкрай необхідно виключити можливість фінансування через Фірташа суперників на виборах.

За рахунок підтримки Путіна також вбачалось можливим ліквідувати значний дефіцит рейтингу на східній Україні.

Але як домовитись? Напевне, головною перешкодою в переговорах між Тимошенко і Путіним стала відсутність довіри між сторонами, і в-першу чергу до Тимошенко, виникла необхідність гарантій.

Та й за підтримку необхідно було розрахуватись. Звідси і з'явились кабальні газові угоди та “дивні” додаткові 100 доларів, які після обрання Тимошенко президентом повинні були конвертуватись у “флот”.

Також виникла ще одна проблема, “а як підписати такі угоди без втрати рейтингу?” Очевидно саме для цього Росія розв'язала на перший погляд безглузду газову війну чим створила інформаційний привід для таких угод. А щоб народ не відчув відразу погіршення, придумали знижку на 20% в передвиборчий 2009 рік.

Можна з великою долею ймовірності стверджувати, що долю газових Україно-Російських угод вирішила участь у переговорах ще однієї окремої сторони, чия слабкість стала передумовою таких вкрай невигідних контрактів.

Українська сторона фактично була відсутня на переговорах — всіх хто міг її представляти виключили з перемовин. Такими невтішними можуть бути відповіді на всі питання.

Олег ВОЛЧАНСЬКИЙ