Рефлексії на тему “воєнний туризм”

Якою є обороноздатність України? А про стан із забезпеченням військовослужбовців достойним житлом що відомо? Куди працевлаштовуються звільнені з лав Збройних Сил України і чи задоволені вони новою роботою або ж призначеною державою пенсією? Ці та інші питання більш ніж риторичні.

Якщо державі (будь-якій) бракує коштів, у тому числі й на належне утримання власних Збройних Сил, вона вишукує різні (у тому й нетрадиційні) джерела фінансування. Одним із них є воєнний туризм.

Говорити про те, що в Україні потенціал для розвитку цього виду туризму — як цілина не орана — немає потреби. Історія, як “придане”, залишила нашій державі безліч унікальних об’єктів.

Серед останніх — командний пункт Коростенського укріпрайону (“Об’єкт “Скеля” у м.Коростень), утаємничене протиатомне підземне спорудження першої категорії стійкості (Балаклава), розташований поблизу Вінниці “Вервольф” (ставка Гітлера), Керченська фортеця (форт Тотбелена) у місті однойменному, ставка Гіммлера побіч Житомира, комплекс 35-ї батареї в Севастополі, центральна база зберігання ядерної зброї (так звана “Феодосія-13” біля селища Кізілташ у Криму), найбільший у світі трамплін для тренувань палубної авіації, розташований на полігоні “Нитка” (поблизу м.Саки), а також (а це вже від незалежної України) бездіяльні нині “Українські соколи”, від яких у захваті були учасники різних міжнародних авіа-шоу.

Окремий рядок — воєнні некрополі, зокрема, ті, на яких упокоїлись іноземці.

Ці та багато інших об'єктів за належної промоції (і відповідного інформаційного та інших видів супроводу) здатні щороку приймати тисячі іноземних туристів і вітчизняних екскурсантів. Очевидно ж, за умови створення належного турпродукту. А от із ним справи кепські.

Взявши “на озброєння” економічну термінологію, називається це “втраченою економічною вигодою”.

У державі, багатій на воєнну історію, “благодатний грунт” і для створення мілітарі-готелів (нині в СНД таких лише один — “Грінгоф” у Закарпатської області). До їхнього створення та функціонування також могли б долучитись “діючі” та колишні військовики. Це ще одна “рятувальна паличка” для тих, хто мріяв пов’язати все своє життя з армією, проте реалії виявились не райдужними.

До речі, зацікавленими сторонами вже створено концепцію таких засобів розміщення, зокрема, для Севастополя.

Загальновідомо, що найбільший інтерес як у дорослої, так і підліткової публіки не лише чоловічої статі викликають діючі військові об'єкти і споруди, а також озброєння і різні види зброї, яких можна не тільки торкатися, а й використовувати за їх “найпрямішим” призначенням.

Це, зокрема, військова техніка, у тому й “реліктова” (40-60-річна), катання на якій (а також водіння та стрільба) має величезний попит і на яку не бідні вітчизняні військові склади та сховища. У цьому ж переліку — бойові кораблі, відвідування яких у всьому світі є справою не новою та прибутковою. У деяких країнах ті, хто бажають схуднути, можуть це зробити під час кількаденної або тижневої “cтрокової служби” у військових частинах. А серед таких — не лише чоловіки. І навіть діти знають, що за це (як і за все у цьому світі) треба платити. І вони готові це робити! Та от біда — немає кому...

Майже всі ці військові “іграшки” (зокрема, полігони, склади військової техніки та озброєння, аеродроми та військові кораблі з їхнім “начинням”) знаходяться у віданні Міноборони. Йому ж та “Укроборонпрому” підпорядковані підприємства, на яких виробляються і ремонтуються зброя та озброєння.

Проте, керівники цих підприємств на пропозиції турфірм (зокрема, Кримвоєнтуру, Bonvisit та ін.) щодо взаємовигідної співпраці відбуваються відповідями на кшталт: “На даний час не маємо можливості надати послуги з воєнного туризму… через відсутність матеріально-технічної бази, додаткових коштів та вільного часу для виконання цих послуг”.

Коментарі потрібні? Адже турфірми пропонують заробляти не лише “додаткові кошти”!

Щодо науково-методичного обґрунтування та подальшого “супроводу” цього виду туризму, то й тут жодних проблем. У державі майже сім десятків вищих навчальних закладів готують фахівців для туріндустрії.

Згадані “Українські соколи” кілька років тому влаштовували тренувальні туристські польоти, у тому і для іноземців, і на зароблені гроші були придбані квартири для льотчиків. Проте це — в минулому…

Отже, що ж маємо? Суходільні, військово-повітряні та військово-морські (даруйте за такий умовний поділ) частини, позбавлені головного — електрики та пального (без них же виконувати статутні завдання можуть хіба що “Коперфілд та Ко”). Літаки переводяться в нижчі категорії без відпрацювання моторесурсу. Кораблі Військово-Морських Сил, навпаки, працюють з відпрацьованими двигунами та застарілим озброєнням. Склади зброї та озброєння, які, через відсутність належних умов зберігання, щохвилини загрожують новими Богданівками. Довжелезні житлові черги офіцерів за наявного фінансування неможливо ліквідувати в найближчі десятиліття. Зарплати офіцерів вистачає лише на найнеобхідніше (у тому й на оплату житла, яке вони винаймають).

Щодо вже згаданого інформаційного “супроводу” воєнного туризму, то, як запевняють керівники видавництв, тут також — жодних проблем.

І ще про одне. У наш час — надзвичайно важливе. Воєнний туризм — це і засіб виховання підлітків (яких зараз, на жаль, “виховують” вулиця, телебачення та — переважно — інтернет) у повазі до власної історії (не будемо говорити — “славної”, проте багатої на події), а також фізичного і морального загартування тінейджерів (як тут не згадати полінезійців, які готують підлітків до дорослого життя по-спартанськи). Ось тут і “поле діяльності” не тільки для тих, хто закоханий у воєнну історію і марить нею, але й для колишніх десантників, спезназівців, працівників інших силових структур.

А про органи міліції, які цими “важкими” підлітками опікуються, певне, й згадувати не треба. Адже вони перш за все повинні бути зацікавлені в такому співробітництві. Школа і батьки, очевидно, також на слова подяки скупими не будуть.

Щодо економічної “сторони медалі”. У Німеччині 2006 року воєнний туризм додав до державного бюджету 256 млн євро, в Ізраїлі — $115 млн, у США ж лише один з його “підвидів” — понад $60 млн.

У сусідній Росії вже більше шести років туроператор “Країна Туризму” організовує польоти на реактивних винищувачах. Вартість 25-хвилиного польоту (вищий пілотаж) на МіГ-29 становить $13,5 тис, за 45 хвилин в повітрі на цьому ж літаку турист платить $16 тис. Від півгодини до години вищого пілотажу на Л-39 вартують від $2,1 тис до $3,2 тис. Бажаючим потішитись згодом отриманою насолодою пропонують фото- ($300) або відеорепортаж ($800). Попри зазначені ціни, кількість “авіатуристів” сягнула майже двох сотень.

Чинне вітчизняне законодавство також дозволяє заробляти “воєнно-туристські” гроші, які можуть суттєво “підперти” ті проблеми, що існують у Збройних Силах. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2010 р. за № 1171 “Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил”, зокрема, дозволяються такі види господарчої діяльності: авіаційні нерегулярні пасажирські перевезення, а саме: перевезення пасажирів авіаційним транспортом, не підпорядкованим розкладу, а також здавання під найм та в довготермінову оренду засобів повітряного транспорту з екіпажем (підклас КВЕД 62.20.1), діяльність у сфері фотографування (група КВЕД 74.81.0), інша видовищно-розважальна діяльність (група КВЕД 92.34), інші види рекреаційної діяльності, зокрема: діяльність, пов’язана з організацією відпочинку та розваг, не віднесена до інших групувань, а також надання транспортних засобів для відпочинку та розваг (підклас КВЕД 92.72.0)

Відповідно до спільного наказу Державної туристичної адміністрації України, Державного комітету статистики України від 12 листопада 2003 р. № 142/394, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 грудня 2003 р. за № 1128/8449, зазначені види економічної діяльності за своїми ознаками відповідають туристській діяльності.

При цьому, військова частина не виконує безпосередньо та не ліцензує таку діяльність, а відповідно до ст.5 Закону України “Про туризм” вона залучається до забезпечення заходів, які можуть здійснюватись турпідприємствами, в якості “інших суб’єктів підприємницької діяльності, що надають тимчасово інші туристські послуги”.

Військовослужбовці ж, які залучатимуться до забезпечення заходів воєнного туризму, виконуватимуть свої обов’язки за посадами і набуватимуть додаткових навичок: льотчик-інструктор з пасажиром-туристом у другій кабіні, механік-водій з пасажиром-туристом на місці стрільця, сержант чи рядовий стрілецького підрозділу при забезпеченні виконання вправ практичної стрільби.

Як справі зарадити? Запитання — до керівництва держави.

Ігор ВИННИЧЕНКО, доцент катедри країнознавства і туризму Київського національного університету ім. Тараса Шевченка