Про резолюцію Генеральної асамблеї ООН щодо російських репарацій

 Генеральна асамблея ООН 14 листопада прийняла резолюцію, в якій сказано, що Росія “має нести правові наслідки за всі свої міжнародно-протиправних дії, включаючи репарації за всю шкоду, спричинену такими діями”. 

В практичному плані резолюція передбачає два види заходів: (1) створення міжнародного механізму відшкодування збитків, (2) створення реєстру збитків. 

Всі прекрасно знають, що резолюції Генеральної асамблеї ООН не мають юридичної сили, це політичні документи. 

Тому коментарі від російського представника в ООН абсолютно зневажливі, та й наші коментатори не надають особливого практичного сенсу цьому документу. 

Пропоную більш уважно глянути на цю резолюцію. 

З самого початку повномасштабної агресії Росії, тобто вже більше восьми місяців, йдуть дискусії на тему, як примусити Росію платити за шкоду, заподіяну агресією проти України. 

Багато юристів, найбільше зі США, аналізували цю проблему, наш Мінюст за допомогою іноземних юристів, що входять до робочої групи, створеної указом Президента України, пропонував різні варіанти, про що я неодноразово вже писав на сайті ЕП. 

Спочатку наші надії покладались на використання для репарацій заморожених російських активів, як суверенних так і приватних. 

Довга дискусія на цю тему довела, що в рамках національного права тих країн, де ці активи заморожені, конфіскувати їх на користь України неможливо. 

Причини цього вже детально описані, найважливіша з них — неможливість подолання суверенного імунітету національними судами. 

Потрібні не національні, а міжнародні правові інструменти. 

Першим був запропонований багатосторонній договір, яким буде утворено спеціальну комісію з репарацій.

 Складнощі підготовки такого договору настільки великі, що наш Мінюст не бачив практичних можливостей їх подолання.

Тоді виникла ідея щодо конфіскації заморожених активів на базі двосторонніх угод, першою з яких, як мав надію міністр Малюська, мав бути договір з Латвією. 

Але двосторонніми договорами в принципі неможливо утворити механізм стягнення репарацій з Росії.

Тобто ідея діяти через міжнародні договори з однією чи з декількома країнами теж завела в тупик. 

В дійсності з самого початку пропонувалася ідея використати для механізму репарацій міжнародні інституції, перш за все ООН та її спеціалізовані органи. 

Неспроможність ООН дати раду міжнародним конфліктам, в яких беруть участь постійні члени Ради безпеки ООН, особливо стала очевидною у випадку нападу Росії на Україну. 

Але інших міжнародних інституцій ми поки що не маємо, а ті що є, надають нам прецеденти, на які можна спиратися. 

Міжнародний суд ООН розглядав страву щодо репарацій Уганди за напад на ДР Конго. Цей прецедент показав, (1) як треба готувати доказову базу, та (2) що процедури цього суду не дозволяють розглядати справи, де постраждалих мільйони, а шкоди нанесено на мільярди доларів. 

Рада Безпеки ООН розглядала справу репарацій Іраку за напад на Кувейт і створили міжнародну комісію з позовів, яка дала можливість стягнути репарації на користь мільйонів постраждалих. 

Джерела компенсацій і механізми, які були застосовані для репарацій Іраку на користь Кувейту, могли би бути використані і для російських репарацій на користь України, якби не право вето Росії в Раді безпеки ООН. 

Право вето Росії діє тільки в Раді безпеки і не дії в Генеральній асамблеї, але Генеральна асамблея ООН не може прийняти рішення, яке було б обов’язковим для Росії. 

Але тут теж є прецедент, який може бути корисним. Генеральна асамблея може укласти угоду про створення спеціального міжнародного суду. 

Така угода була укладена в 2002 році зі Сьєрра-Леоне для засудження злочинів проти гуманітарного права на її території. 

Суд щодо Сьєрра-Леоне фінансували 40 країн та ООН і він спромігся арештувати і засудити Президента Ліберії Чарльза Тейлора, не дивлячись на його суверенний імунітет. 

Цей суд був кримінальним, він користувався нормами права Сьєрра-Леоне, а також правилами і процедурами міжнародних судів по Руанді і колишній Югославії. 

Члени суду призначалися Генеральним секретарем ООН та урядом Сьєрра-Леоне. 

Маючи резолюцію Генеральної асамблею ООН від 14 листопада, Президент України може звернутися до Генерального секретаря ООН з проханням створити спеціальний суд за прецедентом суду для Сьєрра-Леоне. 

Було б дуже слушно, щоб спеціальний суд щодо України мав дві палати: кримінальну, яка б заарештувала і засудила президента Росії Путіна і його поплічників, і цивільну, яка б створили комісію по позовах щодо репарацій за зразком комісії Ірак-Кувейт. 

Для діяльності такого суду потрібна буде угода між Україною та Генеральною асамблеєю ООН, яку ніяк не зможе заблокувати Росія.

Вадим НОВИКОВ, консультант з економіки