Посилений контроль

Спікери вищих законодавчих органів країн Скандинавії та Балтії приїжджали, щоб провести низку зустрічей із президентом, прем’єром та спікером, а також ознайомитись із діяльністю громадських організацій у царині боротьби з корупцією. Марюс Януконіс, Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні, розповів Тижню, що цей традиційний щорічний візит є насамперед проявом солідарності з Києвом столиць Нордично-Балтійської вісімки. За його словами, парламентарії прибули, щоб підтримати в нашій державі реформи, діяльність уряду й політичних еліт.

Проте українська влада помічає, що гості чекають на відчутніші зміни. Ганна Гопко, голова Комітету Верховної Ради в закордонних справах, так прокоментувала цю поїздку: “У 2016-му закордонних гостей буде не менше, ніж торік, але зміст візитів інший. Тепер вони цікавляться, чи ми знаємо, як саме маємо рухатися вперед. Чи впевнені у своєму уряді, чи є повноцінним законодавчий процес, чи запрацювали інструменти боротьби з корупцією, чи не опустило руки громадянське суспільство? Сьогодні зовнішній світ питає про наші внутрішні проблеми — це тривожний сигнал. Питають, отже, ми їх не переконали. Вони знають про наші орієнтири, але не впевнені, що ми до них наближаємося”.

Країни Нордично-Балтійської вісімки були й залишаються нашими партнерами. У розмові з Тижнем пан Януконіс зауважив, що вони є великими донорами розвитку України: здійснюють багато гуманітарних програм, заохочують реформи в економіці, енергетиці й освіті.

Нордично-Балтійська вісімка координує спів­працю Норвегії, Швеції, Фінляндії, Данії, Ісландії, Естонії, Латвії та Литви. Офіційно організація існує від 1992-го, хоча підготовка до її створення почалася ще в 1989-му, коли налагодили перші зв’язки міжпарламентські групи: Нордична рада та Балтійська асамблея. Спершу організація діяла за схемою 5+3. Нордичні країни цілковито підтримували прагнення Естонії, Латвії та Литви здобути незалежність від Радянського Союзу — і стали першими, хто ввів безвізовий режим для цих молодих держав.

Щорічні зустрічі прем’єр-міністрів та керівників МЗС країн-членів відбувались у форматі 5+3, але у 2000-му за ініціативою естонців заговорили про формат вісімки, щоб підкреслити тісну співпрацю. Цей режим зустрічей почав дія­ти у 2008-му. Проте контакти не обмежуються урядовими: взаємодіють також депутати й чиновники інших рівнів. Існує і неофіційний формат шістки: Швеція, Данія та Фінляндія були “менторами” країн Балтії на шляху до вступу в Європейський Союз (Норвегія та Ісландія участі в цьому не брали, адже не є членами ЄС), але після 2004-го наради не припинилися: прем’єр-міністри шістки досі збираються чотири рази на рік перед зустрічами Європейської ради, а керівники МЗС перед засіданнями Ради із загальних питань та Ради міністрів закордонних справ.

Важливою частиною процесу розробки спільної стратегії є Доповідь про співпрацю Нордично-Балтійської вісімки, котру також називають Доповіддю Біркавса — Ґаде. 2010 року прем’єр-міністр Латвії Валдіс Біркавс та міністр оборони Данії Серен Ґаде розробили документ, у якому представили аналіз політичної ситуації в регіоні та конкретні пропозиції щодо зовнішньополітичного діалогу, взаємодії дипломатичних представництв в інших країнах, суспільної безпеки, енергетики та бренда організації. Поступово Нордично-Балтійська вісімка впроваджує рекомендації Біркавса та Ґаде.

Щороку одна з країн-учасниць стає координатором організації та визначає пріоритети в її діяльності. У 2015-му цей обов’язок було покладено на данців — їхніми трьома основними векторами були енергетична безпека, захист медіа в контексті російської пропаганди, а також політика Східного партнерства Європейського Союзу. Латвія, цьогорічний керманич, обрала такі акценти: зміцнення безпеки в Східній Європі (це включає і енергетичну безпеку, і стратегічну комунікацію між учасниками, і боротьбу проти гібридних загроз), а також дальший розвиток кооперації в межах Східного партнерства. Таким чином, Рига продовжила торішню лінію політики Копенганена. Оскільки вісімка докладає багато зусиль до розвитку Східного партнерства, важливою частиною її плану є стабілізація в Україні.

Організація не лише виявляє активність у регіоні, а й залучає до своєї діяльності інші країни. Існує програма під назвою “Поглиблене партнерство у Північній Європі”. У її межах вісімка разом зі Сполученими Штатами Америки працює над розвитком людських свобод, підвищенням рівня добробуту й безпеки в регіоні та околицях, зокрема й в Україні. Від 2013 року існує також формат співпраці з Вишеградською четвіркою: 12 держав намагаються стабілізувати ситуацію в Східній Європі й надати допомогу постраждалим у війні на Донбасі.

Отже, співпраця між цією організацією та Україною наразі відбувається переважно в межах Східного партнерства ЄС, проте потенціал для неї значно ширший. У кожної з держав вісімки Україні є чого повчитися: наприклад, в Естонії — розвитку IT-індустрії, у Швеції — екологічних реформ та вдосконалення партійної системи. Однак для цього Києву необхідно налагоджувати контакти, виправдовуючи покладені на нього сподівання.

Натомість серед наших закордонних партнерів помітно посилюються сумніви щодо успішності змін в українському суспільстві. Офіційні посадовці поки що не озвучують їх, але у ЗМІ та висновках експертів дедалі частіше можна читати сувору критику діяльності української влади за надзвичайно повільне впровадження реформ, тоді як ми вже отримали дуже багато дивідендів, передусім шанс на безвізовий режим. Отже, 2016-й стане для України іспитом на здатність проводити якісні реформи, який у нас прийматимуть нові делегації. Проваливши його, ми втратили б довіру західних партнерів.

Віталій РИБАК