План “Б”

Цього року літній сезон так і не став цілковитим затишшям. У фоновому режимі українське суспільство збурювали скандали у навколополітичних сферах. Переслідування посадових осіб попереднього уряду, зачистка медіа-простору, зрештою, ухвалення закону про місцеві вибори, а потім змін до нього наштовхують на думку, що влада чимшвидше намагається опанувати ситуацію. Бо вона виявилася складнішою, ніж думалося, і вимагає застосування запасного плану “Б” там, де не спрацьовує лобовий наступ. Утім, кожен грає, як уміє, і план “Б” здебільшого також зводиться до тиску й насильства, хай і витонченішого.

Причини занепокоєння влади лежать на поверхні: за даними Центру імені Разумкова, рейтинг партії влади знизився з 41,2% у червні до 27,6% у серпні з тенденцією до подальшого падіння. Згадуване дослідження продемонструвало ще кілька цифр, які показують, що Україна фактично опинилася на роздоріжжі. І влада всіляко намагається заштовхати її у потрібну колію. Майже вчетверо зросла кількість тих, хто виступає проти всіх (з 2,6% до 11,2%), дещо зросла кількість невизначених (з 12,5% до 15,6%). 50% опитаних у серпні вважають, що події в Україні розвиваються в неправильному напрямку (у квітні таких було 37%). Правильним курс країни вважають лише 26% (у квітні — 42%).

При цьому підтримка опозиційних сил не збільшилася. БЮТ стабілізувався на “ядерному” електораті у 15% (ядро прихильників Тимошенко), Яценюк — 5%, підтримка розпорошених так званих національно-демократичних сил взагалі є чи не найнижчою за всю історію України. Крім того, у червні понад 51% заявляли, що не задоволені діяльністю опозиції (дані Інституту імені Горшеніна).

Тобто незадоволені не просто громадяни, а власні виборці Партії регіонів. Вони прагнуть покращення життя вже сьогодні, а отримують підвищення цін і тарифів. За даними концерну “Укрспирт”, з 1 вересня на 30% може зрости навіть відпускна ціна сприту, а отже, і відповідних виробів.

Тим часом на нещодавній нараді представників влади Полтавської, Сумської та Харківської областей звучало визнання: нинішня система надання субсидій не зможе компенсувати соціальних наслідків підвищення цін і тарифів. Простіше кажучи, субсидії не зможуть бути нараховані всім, хто їх потребуватиме.

Поки що опозиція не спромоглася гідно використати цю ситуацію і радше дивує неповороткістю, але це той випадок, коли найбільш успішно підривають довіру до влади не опоненти, а дії самої влади.

Таким чином, криза підтримки трапилась у Партії регіонів раніше, ніж її керівництво сподівалось.

Однак замість роботи над помилками влада поспішає завершити зміцнення своїх редутів — аби удавати, що ніякого погіршення ставлення громадян до них не існує. Або принаймні воно їх не хвилює.

Напрямків такої роботи кілька.

По-перше, “раптові” зміни до власноруч же ухваленого закону про місцеві вибори розширюють поле для маневру партії влади. По суті, за зміненим законом дозволено балотуватися практично будь-якій політичній силі. Однак у законі залишені всі вузькі місця, суперечності та відверті ляпи, що дозволять владі протискувати в органи місцевого самоврядування “своїх”, фактично позбавивши реального впливу членів комісій від опонентів, спостерігачів та журналістів. А “свої” можуть іти і без прапору Партії регіонів, який дедалі більше дратує. Головне — як потім голосуватимуть.

Із цим пов’язані різко негативна оцінка нової редакції закону експертами і парадні реляції влади.

По-друге, триває зачистка медіа-поля. Апеляційний суд, навіть не спромігшись остаточно оформити своє рішення, постановив вважати виділення “5 каналу” і ТВі частот незаконним. Таким чином, закладаються і розвиваються одразу кілька небезпечних прецедентів. Продовжується практика винесення рішень, обґрунтування яких відкладається на потім (відповідно ускладнюється апеляція). Суди підтверджують свою роль складової у системі державного примусу, а не вільного арбітра. Журналісти опиняються сам на сам із цією системою примусу, при тому що керівник спецслужби, родинно пов’язаний із групою “Інтер”, є зацікавленою стороною. Зрештою, створюється показовий приклад: наслідки опозиційності неприємні. Чимало журналістів, менеджерів і власників вважатимуть за краще не перевіряти цю тезу на собі.

По-третє, демонстративний “шмон” серед міністрів та їхніх заступників з уряду Тимошенко є класичним “розкриванням першого конверта”, у якому рекомендується в усьому звинувачувати попередників. Щоправда, сьогодні це вже не спрацьовує — більша частина суспільства вже не ведеться на такі маніпуляції.

По-четверте, маневри навколо конституційної реформи. Програма-максимум, звичайно, розширити повноваження президента. Однак тут процес не менш важливий, ніж результат: демонструючи готовність змінити Конституцію, влада створює додаткові мотиви для переходу в коаліцію тих, хто ще вагається. Тим більше що приклад Амбросенка, керівника донецького “Єдиного центру”, який отримав проблеми з правоохоронцями, має навчити: навіть приятельські стосунки з топ-регіоналами не допоможуть тим, хто офіційно не є в складі більшості. Перехід нових “тушок” збільшує шанси на отримання владою омріяних 300 голосів у парламенті.

Поки протест громадян лишається мовчазним і фіксованим лише соціологами, влада має шанс завершити свій план відгородження від громадян. Особливо якщо на виборах протест виллється не у захист свого вибору, а в небажання іти голосувати.

План “Б” влади полягає в тому, щоб убезпечитися від будь-якого впливу з боку суспільства. Натомість на сьогодні можновладці не продемонстрували здатності розпоряджатися владою не для банального задоволення власних потреб, а для чогось більшого. Відтак якщо план “Б” реалізують, то перспективи всієї країни будуть невтішними.

Ростислав ПАВЛЕНКО