Олігархи — “ахіллесова п'ята” України

Вони спокійно живуть і плавають, поки дешеві сировинні ресурси, яких вистачить на десяток років. А далі?

Ось тут рятівний круг ніби кидає щедрий Кремль. Москва ставить олігархів, які зароблять свої мільярди в Україні, перед вибором: або дешевший газ і нові прибутки, або небажання приєднатися до митного союзу вдарить по банківських рахунках найбільш заможних.

Назвати їх “українськими олігархами” чомусь язик не повертається. Останнє десятиліття дає багато підстав для сумнівів і невтішних роздумів.

Україна для тих, хто перевіз свої капітали та сім'ї за кордон — це, насамперед, територія для заробляння грошей. І не більше.

Як поведуться олігархи на “дешевий сир”, не важко спрогнозувати. Найбільш патріотична бізнесова еліта, коли йдеться про великі капітали, і та часто робила один висновок: гроші не пахнуть.

Ось свіжий приклад з Галичини. Жителів міста-курорту Трускавець, які недавно влаштувалися на роботу в новозбудований п'ятизірковий готель, змушують переходити на робочу російську мову. І все заради прибутків.

У вестибюлі висять фотографії з відкриття готелю, на яких два відомі бізнесмени-галичани, чиї капітали пахнуть “нафтогазом”, з губернатором перерізають стрічку. Колись один із них на переговори з Росією хотів їхати з перекладачем, а нині весь готель навіть з українцями цвірінькає по-російськи.

На ресепшені вас зустріне з бейджиком “Наталья”, у номер зранку зайде покоївка й привітається російським суржиком. При вході в басейн висять оголошення, які починаються словами “дамы и господа, сегодня просмотр футбольного матча”. Імена українців, які обслуговують готель, на бейджиках написані тільки російською. З українців зробили росіян.

Запитайте галичанок, які обслуговують цей готель у Трускавці, що з ними трапилося. У відповідь почуєте: ми не хочемо втратити роботу, правила внутрішнього розпорядку змушують нас спілкуватися російською й носити бейджики з російськими іменами.

З тими, хто не розуміє української, обслуговуючий персонал в усі часи, без будь-яких правил, намагався говорити зрозумілою гостям мовою. Такі в нас прості люди, добрі й щирі, самі знають правила гостинності.

Нині “патріоти” готові Галичину русифікувати, аби добре заробляти. Номер не з дешевих — півтори сотні доларів за добу.

Коли вони відстоювали державні інтереси України, для популізму дразнили російських партнерів, що їм потрібен перекладач. А коли йдеться про власний бізнес, думають як краще догодити.

Гроші не пахнуть! Але інколи вони неприємно смердять.

Чому бейджики з іменами не написати українською та англійською, як у більшості престижних готелів? Це вже запитання до “патріотів”.

Що будівельне сміття поряд із п'ятизірковим готелем не вивезли, вони не бачать.

Куди такі поплазують, не важко здогадатися.

Олігархам перед тим, як здаватися в полон, варто нагадати, що в Росії своїх “товстих гаманців” вистачає. Бути багатіями другого сорту образливо.

А іншої долі їм не судилося. Бо навіть демократична російська еліта бачить Україну якщо не в складі якогось союзу, то принаймні слухняною колонією.

До іншого сприйняття незалежності України наша сусідка ще не готова.

Свого часу Росія десятиліттями не помічала Польщу. Це не завадило полякам збудувати міцну державу — за рівнем життя випередити багату на сировину Росію.

Але поляки насамперед були поляками, а вже потім — лібералами чи соціалістами, католиками чи православними. Чого не скажеш про тих, хто нині визначає політичний та економічний курс України. Владна й бізнесова еліта тримає ніс за вітром, реагує на кожне ачхи з Росії.

Невже білоруський урок нічого не навчив?!

Прикордонні стовпи повитягували, і на тому зупинились. З відкритими обіймами не зустрічають.

Що почалося? Повне ігнорування інтересів і думки білорусів. “Бацька” став їздити з візитами не до Москви, а в російські регіони.

Чи можна чекати порозуміння від держави, половина парламенту якої ще недавно хотіла судитися з Україною в міжнародному суді за територіальні претензії? Серед них були такі відомі росіяни як Алла Гербер, Станіслав Говорухін, Михайло Лапшин, Михайло Полтаранін, космонавти Титов і Севастянов. Вони голосували за рішення Держдуми, які мали стосуватися територіальних претензій до України.

І навіть киянин Анатолій Кашпіровський, коли був депутатом нижньої палати парламенту, хотів зіткнути Росію з Україною в міжнародному суді.

На словах — ми один слов'янський народ. А на ділі — якщо не з нами, то ...

Сусідів не вибирають. Ми приречені бути сусідами. І сусідами добрими.

Ми змушені допомогти росіянам позбутися пережитків минулого й збудувати демократичну державу. Найбільшою нашою допомогою буде те, що ми не підтримуватимемо великодержавної політики нашого північного сусіда.

Через роки росіяни подякують Україні, бо вона обрала свій шлях у лоно цивілізованих народів, і тим самим прискорила процеси демократизації російського суспільства.

А поки що ми приречені на перетягування канату.

Політичні важелі тиску не спрацювали. Російські капітали та російські спецслужби ще не до кінця розхитати країну. Але спроби тривають.

Російські шамани на українських телеканалах продовжують влаштовувати “собачі бої”. Можете собі на хвилинку уявити, як потирають руки наші олігархи, коли бачать в екрані телевізора, як пінчуківська “вівчарка” словесно шматує ахметівського “бульдога”. Справді, гризня як на собачих боях. Монологи без конструктиву. Скільки злості, ненависті.

Людям немов нав'язують думку, що ми безсилі будь-що змінити. Потішна картина — ось така демократія експортується з Росії для українського глядача.

У міру того як колишня супердержава втрачає вплив над Україною — не допомагає навіть створена навколо нас система підконтрольних держав, Росія готова піти на тимчасові економічні поступки.

Після побаченого в Трускавці все більше появляється тривоги, що росіяни можуть намацали “ахіллесову п'яту” України. Кілька десятків олігархів, часто без українських коренів, нині визначають курс України. У них гроші, ЗМІ, підприємства, реальна влада.

Вони можуть розхитати будь-яку владу, бо в нас нема середнього класу. Роби з таким суспільством, що заманеться.

Питання лише одне: яка ціна питання?

І на кінець цитата для “патріотів” із дорогого готелю від Володимира Жириновського, неофіційного рупору Москви: “Ми проти відновлення СРСР, ми проти СНД. Ми за велику Російську державу, за Російську республіку. Ми проти збереження всередині Росії національних республік у будь-якому варіанті. Тільки територіальний поділ на губернії або області.

Хто хоче до нас приєднатись — будь-ласка, тільки на правах губернії”.

Уперед, панове, у нову російську мишоловку!

Богдан КУШНІР