Новий парламент стартує з “синдрому Табалова”

Новообрані депутати впевнено заходили до парламенту, аж поки активістки ФЕМЕН з диким криком не спробували прорватися всередину.

Їх миттєво скрутила міліція, а стратегічна помилка дівчат полягала в тому, що вони намагалися атакувати центральний під”їзд Ради, який стоїть забарикадований вже більше року — з часів останніх штурмів парламенту афганцями і чорнобильцями.

Цим входом ніхто не користується — і, відповідно, журналістів там теж було малувато як для стриптизу на снігу. В підсумку, їх забрала міліція, а входи до парламенту закрили з усіх боків. Тому посол Росії Михайло Зурабов, який приїхав на урочисту церемонію, мерз перед зачиненими дверима — і нічого не міг з того вкоїти.

— Наверное, охрана боится, что мы разденемся больше, чем нужно, — намагався жартувати дипломат.

Старі та нові обличчя

Новообрані депутати всередині нагадували щасливих дітей. До парламенту знову пройшов Олександр Волков — після шестирічної перерви. Як виявилося, він вступив у фракцію Партії регіонів, хоча балотувався за фактичної підтримки Батьківщини, яка не висунула йому на округ конкурента. Волков ішов за особистою квотою Тимошенко, що мала перед ним невиконані зобов’язання ще з 2004 року.

— …Есть “троянский конь”, а есть “троянский кролик”, — пояснював Волков відмову бути в одній фракції з Яценюком. — Меня избрали люди, а их интересуют простые вопросы — дороги, больницы. Мне дадут на это финансирование?

— Если будете в оппозиции — то не дадут.

— Вот! Но я не вступаю в Партию регионов, а только буду с ней конструктивно сотрудничать, — пояснив Волков логіку мажоритарника.

Ведуча світських хронік Катя Осадча мирно тролила в кулуарах Ганну Герман про нову сумку від Tom Ford ціною понад $ 1 000:

— Я їх собі не купую, мені їх дарують, — намагалася викрутитися Герман. — У мене є сестри, є чоловік, є діти…

Забула лише нагадати, що чоловік Герман працює чиновником середньої ланки в СБУ, син — помічником депутата на державній службі.
Фото Мустафи Найема

У кулуари ввійшла інша гранд-дама регіонів — Таїсія Повалій. Поруч з нею, не поспішаючи, крокувала Катерина Ващук.

— Я вот подписала присягу, что мне делать дальше?

— Нічого. Молодець. Клади собі та йди в зал, — відгукнулася Ващук як старша товаришка.

— Таїсія, а ви що, справді збираєтесь сюди ходити кожен день? — спитали журналісти у співачки.

— Ну вроде я должна! А почему вы сомневаетесь?

— Бо це насправді займає багато часу. А ще по регіонах потрібно буде їздити... Ви ж тепер політик!

— Ой, тогда я всегда была политиком! — розсміялась співачка. — Я и так много разъезжаю и много работаю.

З нагоди складення присяги до парламенту прибув навіть Юрій Іванющенко — рекордсмен з прогулів у минулому скликанні. Немногослівний, Іванющенко відповідав на запитання журналістів рубаними фразами. Своє небажання спілкуватися з пресою він пояснив історією:

— Звонит мне одна журналистка и спрашивает: “Юрий Владимирович, где вы? “ Я говорю: “В Киеве”. А она мне отвечает: “Нет, вы не в Киеве, а в Женеве”. Я говорю: “Да нет же, я в Киеве”. Она дальше гнет: “Нет, не в Киеве, а в Женеве”.

Переповідаючи діалог, Іванющенко не припиняв усміхатися, що насправді аж зовсім не означає його добрий гумор.

— Тогда я ее спрашиваю: “И что же я делаю в Женеве?” На что она мне говорит: “Забираете бизнес у Коломойского”. Мы поговорили с ней, а на утро выходит статья о том, что я в бегах.

Саме припущення про те, що він може бути в бігах, змусило Іванющенка усміхнутися ще більше — і ще менш по-доброму.

Неконфліктне протікання першого дня парламенту було зламано ближче до 10 ранку, разом із вигнанням батька та сина Табалових, які відмовилися вступити до фракції “Батьківщина”.

Опозиція VS Табалови

Арсеній Яценюк з самого ранку відчував себе розгубленим. Він увійшов до кулуарів з паперами та, намагаючись залишитись непомітним, попрямував у бік столів для реєстрації. Але вже посередині коридору його оточили десятки журналістів та камер. Єдине питання, яке цікавило ЗМІ, стосувалось Табалових.

— Панове, я зараз ніяких коментарів давати не буду, — сухо заявив Яценюк. — Ви все й так знаєте. Мені нема що додати. Я так само обурений, як і ви… Обіцяю, трохи пізніше відповім на всі питання…

Журналіст “Української правди” випадково опинився поруч з Яценюком.

— Мені противно від цього! Не знаю, що й думати. Навіть важко знайти слова, щоб пояснити це собі та людям.

— Але ж ви вже давно знали, що на них тиснуть…

— Так. Ми знали. До мене приходив тато — Олександр Табалов — і розповідав, що на нього вийшли з прокуратури, з податкової, і що їх пресують. Але знаєте що? Справа не в цьому. Тиск би вони витримали… Його шантажували. Це почалося, коли в його сина почались проблеми в окрузі. Коли почались суди і виникли сумніви, що Андрій Табалов виграє, батьку запропонували в обмін на мандат сина здатись на миліть “регіоналам”…

— Ви вмовляли їх зупинитись?

— Я йому особисто пропонував не погоджуватись, залишити сина без мандата та увійти в нашу фракцію. Він би зберіг своє ім’я і спокійно працював у Раді. Він обіцяв навіть подумати…

— Але ж в нього був спільний бізнес з “регіоналом” Хомутинником — це не наводило на підозри?

— Я дізнався про цей факт, коли він вже був у нас у списку. Я викликав його до себе в кабінет. І він мені поклявся на дітях, що бізнес він продав. Весь! Я не мав йому вірити? Ви зрозумійте, це не бізнес-квота — Табалов не входив до списку за гроші. Я знаю цю родину вже 11 років! Ми познайомились ще за часів моєї роботи в банку Аваль. Тоді Табалов брав у нас кредит. І я йому дійсно й щиро вірив.

— Але тепер ви маєте нести відповідальність. Чому б вам не відмовитись від посади голови фракції — це, можливо, було б логічно.

— Слухайте, я не відкидаю своєї вини. Я винний в цьому. Особисто я. І вчора на фракції, до речі, я відмовився від посади. Але депутати сказали, що зараз це було б не правильно. Врешті решт, троє депутатів не підтримали мене!..

Справді, напередодні, на засіданні нової фракції “Батьківщина” Яценюк оголосив, що в їх ряди затісалися двоє зрадників, які прийшли за його квотою. Як наслідок, Яценюк отримав вотум довіри — його кандидатуру на посаду керівника фракції підтримали всі, за виключенням трьох, що утрималися — до традиційного вже Гриценка пристали також Андрій Сенченко та Юрій Одарченко.

Олександра та Андрія Табалових у залі засідань чекали заздалегідь. Як тільки батько й син зашли до залу, на них накинувся натовп опозиціонерів. Першими були “свободівці”. Ігор Мірошніченко нахилив батька Табалова майже до землі і разом з товаришами, ледь не збивши з ніг, почав стусанами гнати назад до виходу. Одразу за ним Олег Тягнибок, схопивши за волосся, тягнув сина Табалова.

Новообрані депутати-зрадники чіплялись за стільці та одяг колег. Біля самого виходу з залу родина Табалових міцно схопилась за двері. Хтось силою штовхнув їх — і одразу декілька депутатів ногами випхали батька та сина Табалова у кулуари.

А там їх вже чекали журналісти, що накинулись на свіжих “тушок” з цікавістю та злобою. Хтось сміявся, хтось кричав “Ганьба! Женіть їх!”. Питання посипались частіше, ніж удари в залі. “Ви справді тушки?”, “Як вам початок вашої кар’єри в раді?”, “Скільки вам заплатили?”, “А гроші ви на двох ділили, чи батько прикарманив все собі?”.

Табалови, наче зацьковані звіри, тикались з кута в кут. Вони намагалися прикритися від камер піджаками, ховались за колонами і перебіжками хотіли увійти в зал через інші двері. Але біля кожного входу їх очікував опір опозиціонерів.

— Пане Олександре, а скільки ви заплатили у партійну касу опозиції? — перекрикуючи колег, спитав журналіст “Української правди” у Табалова-старшого.

— Ми, звісно, приймали участь у кампанії.., — розгублено відповів батько, — Але я про все це потім розкажу.

Тим часом натовп журналістів разом з Табаловими підійшли до входу в зал з боку “регіоналів”.

— А чому ж ви все таки не написали заяву — розкажіть хоча би свою версію? — вмовляли репортери Табалова-старшого.

— Бо були нюанси і під час виборів… Але ми не тушки. Те, що ми не увійшли у фракцію — це нічого не значить. Ось там за дверима керівництво фракції. Дайте мені з ними переговорити…

Всередині зали дійсно стояли опозиціонери. Коли Олександр Табалов підійшов до дверей, звідти з’явилось обличчя Арсенія Яценюка.

— Ні, хлопці, вам, мабуть, сюди не вдасться зайти — йдіть, звідки прийшли, — сухо виговорив Яценюк та зачинив двері перед самим обличчям Табалова. Журналісти голосно розсміялися.

Згодом Табалови зникли з Ради. Їх не було у залі засідань і під час складання присяги. Через що пізніше опозиція вимагала взагалі позбавити батька і сина мандатів. Згідно з регламентом, новообрані депутати мають бути у залі засідань під час зачитування найстаршим депутатом тексту присяги.

— Я не знав Табалових до того, поки вони не були обрані депутатами, — пояснював Турчинов повторення “синдрому Рибакова”. — Але це не удар по Арсенію, це удар по всій партії “Батьківщина”...

Звісно, з медійної точки зору, це був день “Свободи”. Підопічні Олега Тягнибока зробили все, чого від них очікували виборці: вони спиляли паркан перед будівлею Ради, потім виламали двері центрального входу, вимагаючи пустити своїх колег з морозу, встигли взяти участь у декількох невеличких бійках — і найактивніше з усіх блокували парламентську трибуну.

Фракція інших новоприбулих опозиціонерів — УДАРу — на фоні “Свободи” виглядала мляво.

— У нас був свій сектор, ми за нього відповідали, — парував Кличко на закиди журналістів. — Так, цього разу ми нічого не спиляли, нікого не побили та не вибили двері, але ми були активні.

— Було побоювання, що тушки будуть у вас, а не у “Батьківщини”?

— Я думав про це, але страху не було — у нас тушок не буде. Хоча можу вам сказати, що з деякими нашими депутатами дуже активно працюють. І нам про це вже відомо.

Пізніше “Українській правді” вдалося з’ясувати, що мова йде про чотирьох членів фракції УДАР — Сергія Капліна, Руслана Сольвара, Ігоря Поберя та Андрія Путілова.

Регіонали

Блокування тривало до 18-ї години, коли Рада мала завершити свою роботу. Цього дня опозиція не просто показала зуби, але домоглася тактичної переваги, яка полягає в затягуванні ситуації. Головна мета — унеможливити сценарій влади, що прагнула до повернення Януковича з Індії прозвітувати про виконання його доручень у парламенті: обрання спікера та прем’єра.

В опозиції вважають, що чим пізніше відбудеться голосування, тим менше шансів у регіоналів зібрати у парламенті 226 реальних членів більшості.

Іванющенку, Кию, Черткову, Пригодському, Хмельницькому тощо рано чи пізно набридне годинами висиджувати у парламенті, очікуючи голосування за кадрові питання. Отже, Партії регіонів доведеться вдаватися до кнопкодавства, а у відповідь опозиція блокуватиме парламент. Це — розрахунок дій на найближчий час.

Тим часом у кулуарах Борис Колесніков намагався переконати журналістів, що регіонали контролюють ситуацію.

— ...У нас самая большая фракция за всю историю украинского парламента. 210 человек — разве это мало? — вихвалявся Колесніков.

Але безрадісні обличчя регіоналів у перший день роботи парламенту, коли вони виявилися безсилими перед натиском опозицією, краще за будь-які слова передавали їх настрій. Автори геніальної у своєму цинізмі фрази “оцените красоту игры” виглядали розгубленими підлітками, яких побили на території власного мікрорайону.

Мустафа НАЙЄМ, Сергій ЛЕЩЕНКО