Голосування Верховної Ради за постанову про невизнання виборів до Державної думи Росії, що відбулися минулої неділі, в тому числі і в окупованому Криму, нічим особливим не здивувало. За постанову голосували ті політсили, що традиційно вважаються націонал-демократичними, не голосували переважно колишні регіонали з Опоблоку, “Волі народу” та “Відродження”. Фракція “Батьківщина” в більшості своїй також голосувала цілком прогнозовано, але є один нюанс, який псує усю струнку картину — лідерка “Батьківщини” Юлія Тимошенко голосування проігнорувала.
На офіційному сайті Верховної Ради зазначено, що Юлія Володимирівна під час епохального голосування була відсутня, хоча зранку і зареєструвалася в сесійній залі. Більше того, Тимошенко у парламенті протягом дня голосування неодноразово фіксували телекамери, в тому числі і під час виступу з трибуни. Отже виходить так, що лідерка “Батьківщини” або свідомо проігнорувала відверто антиросійське голосування, або просто пропустила відповідальний момент через власну необачність.
На загальні результати голосування персональна участь чи неучасть в ньому Юлії Володимирівни, звісно, ніяк вплинути не могла — проблема нестачі голосів за постанову не спостерігалася в принципі. Тим не менше Тимошенко не могла не розуміти, наскільки важливо з точки зору іміджу патріотичного політика її особисте голосування як лідера національного масштабу. То ж версія, що вона просто забула взяти участь в голосуванні, чи була в ці хвилини зайнята якоюсь надважливою державною справою має вигляд не надто вірогідної. Все ж таки Юлія Володимирівна не легковажна та забудькувата дівчинка, не кажучи вже про наявність чисельних колег по партії, помічників та радників.
Не може Тимошенко не розуміти, що ігнорування подібного голосування обов'язково змусить виборців, серед яких вистачає її особистих недоброзичливців, згадати про все про “особливо приязні стосунки” Юлії Володимирівни з чинним кремлівським керівництвом. А це і знаменитий газовий контракт 2009 року, і не менш знамениті підгигикування Путіну на спільній прес-конференції після гопницьких жартів про “мазуріка” — тодішнього українського президента, і дивовижно миролюбну позицію на засіданні РНБО під час російської окупації Криму.
В цю канву також чудово лягає і риторика Тимошенко останніх кількох місяців. Дуже давно від лідерки “Батьківщини” нічого не було чутно про Росію. Взагалі. Юлія Володимирівна дуже активна в питаннях, що стосуються “бюджету знищення українського народу”, “злочинних комунальних тарифів”, “секретного меморандуму з МВФ”та інших своїх улюблених темах, натомість війни на Донбасі та російської агресії для Тимошенко здається уже не існує.
Зрештою, хай там як Тимошенко не виправдовує своє неголосування — неуважністю чи наявністю якихось архіважливих справ, чи навіть “одностайним” голосуванням решти фракції (до речі, окрім Тимошенко, за постанову не проголосували ще Григорій Немиря та Борис Тарасюк, які також зранку зареєструвалися в залі) від народного невдоволення це її не врятує.
Зрештою, можна завважити, що особисте неголосування Тимошенко не має ніякого значення, адже її фракція за антиросійську постанову голосувала та й позиція партії з цього питання цілком однозначна, тобто Юлія Володимирівна так чи інакше, нехай і опосередковано, солідарна з рішенням не визнавати вибори до Держдуми. Більше того, можна залишаючись російським агентом і голосувати як завгодно і будь-які антиросійські публічні заяви озвучувати.
Все це в цілому логічно, але є ще один нюанс, який теж не варто скидати з рахунків. Багато західних експертів з ділової комунікації зазначають, що для укладання будь-яких угод з росіянами вкрай важливими є не стільки письмові договори та їхнє ретельне покрокове дотримування, як особисті стосунки та особисте спілкування. Така вже російська ментальність, для якої надважливо дотримання певним ритуалів. Особливо важливо в цьому контексті, як висловлюються самі росіяни “слідкувати за базаром”, тобто не дозволяти собі якихось висловів, які твій російський партнер вважає неприпустимими чи образливими.
В цій парадигмі Тимошенко поводиться цілком логічно та раціонально. Якщо вона прагне зберегти можливість діалогу з Путіним (а наприкінці президентства Ющенка всі відзначали, що особисті стосунки тодішнього українського прем'єра Тимошенко з тодішнім російським колегою, яким був Путін, були мало не приязними), лідерка “Батьківщини” мусить уникати всього, що може налаштувати Путіна особисто проти неї. І голосування фракції нехай формально їй підпорядкованої не має тут ніякого значення. Персонально Тимошенко ні з чим табуйованим не “законтачилася”. Щодо своїх українських опонентів Тимошенко ніколи настільки делікатною не була, за що, можливо, і заплатила харківською відсидкою.
Чи це спеціалісти з переговорів з росіянами таке порадили, чи це звичайна жіноча інтуїція та результат особистого спілкування з Володимиром Володимировичем, але Тимошенко поводиться так, наче розраховує ще неодноразово погигикати з російським президентом тет-а-тет. І довести зворотнє Юлії Володимирівні буде дуже просто — достатньо публічно процитувати знамениту пісню харківських ультрас. Або хоча б натякнути на свою згоду з висловленим в ній постулатом. От тільки щось підказує, що на такий крок Юлія Володимирівна не наважиться.
Окрім перспектив зберегти добрі особисті стосунки з Путіним, Тимошенко цілком може приваблювати і можливість підібрати під себе протестний електорат Південного Сходу, принаймні якусь його частину, залишивши при цьому собі власний — центральний та західний. От і грає Тимошенко на безпрограшних популістичних темах, які мали б бути близькими і зрозумілими для всіх українців — соціалка, тарифи, зарплати, пенсії. А щоб не дай боже не відлякати потенційний новий електорат про стосунки з Росією та війну краще не згадувати взагалі. Як то кажуть, щоб і ніг не намочити, і качечку зловити.
