Навіщо нам потрібен АМКУ

Нещодавно головний редактор “БізнесЦензору” у підводці до інтерв’ю з головою Антимонопольного комітету України висловив свою особисту думку за результатами розмови:

“Между тем, такой “профессионализм” заставляет думать, что деньги налогоплательщиков зря тратятся на содержание бесполезного для борьбы с монополиями органа. Хотя в других странах антимонопольное ведомство — один из самых ключевых и влиятельных регуляторов. Тереньтев же справедливо указывает, что большинство монополий в Украине создаются при поддержке Верховной Рады, других регуляторов или несовершенной судебной системы. Только зачем тогда нужен АМКУ?”

 

Це дуже корисне дискусійне питання. Тому дозволю собі скористатись колонкою на “БізнесЦензорі” задля того аби не погодитись, та навіть посперечатись з редактором.

Які принципи існування АМКУ

Антимонопольний комітет України є єдиним державним органом, який створений та працює з однією метою — захист конкуренції.

Органи влади, які виступають у ролі регуляторів ринків теж мають захищати конкуренцію при прийняті нормативних актів. І теж мають не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію. Але саме захисник конкуренції від держави один — АМКУ.

Саме вона, конкуренція, здатна акумулювати розумовий, творчий, економічний потенціал бізнесу та спрямувати його на отримання перемог та профітів через змагання власними досягненнями та результатами.

А ми, споживачі, завдяки ній маємо можливість обирати, у кого з компаній ми придбаємо той чи інший товар, роботу або послугу.

Однак, для того, щоб конкуренція була наближеною до ідеальної, а споживачі мали вільний та свідомий вибір, кому віднести свої гроші, бізнес повинен перебувати в рівних умовах у цьому змаганні.

Щоб перемагав не той, хто має тісніші “зв’язки у провладних кабінетах”, або хто зміг домовитись з конкурентом про “бізнес в унісон”, а ті учасники ринку, які виявились найкращими, найефективнішими та змогли максимально повно, якісно та за розумною ціною задовольнити споживача.

За результатом недобросовісні, неефективні компанії повинні з часом покидати ринок, даючи дорогу та можливості тим, хто зміг впоратись з викликами, розумно використати ресурси та кому у чесному змаганні перемогу віддали споживачі.

Бізнес — це гроші. І змагання між компаніями ідуть за лояльність споживачів та гроші, які вони таким компаніям принесуть.

У змаганнях за гроші, на жаль, не всі та не завжди, як в Україні, так і за її межами, знаходять в собі достатньо сили та принциповості, щоб не піддатись на спокусу вийти за межі правил та чесної конкурентної боротьби.

Так можуть з’являтись нормативно-правові акти, що створюють нерівні умови для ведення бізнесу учасниками ринку. Саме так можуть з’являтись “адміністративні” монополісти на потенційно конкурентних ринках. Так утворюються картелі, вводяться в оману споживачі, оголошуються бойкоти.

Проте, спокуси та спроби будуть існувати завжди. Однак їхня успішність та поширеність залежить перш за все від того, як працює в країні конкурентне відомство.

Потужне конкурентне відомство — розвинена конкуренція, невідворотність покарання та стримуючий фактор “порушувати дорого та небезпечно”.

Слабий та невпевнений в собі конкурентний орган — “зловживаючі монополісти”, змагання без правил та позбавлений “свідомого права голосу” споживач.

Які інструменти має АМКУ для захисту конкуренції та в яких умовах цей захист здійснюється

Для того, щоб захищати рівні правила змагання та право споживачів на вибір, перш за все ти повинен бути сам впевнений у тому, що ти захищений від впливу тих, хто “заробляє на порушеннях”.

Саме для цього законодавець у далекому 2000 році прописав, що Антимонопольний комітет є органом зі спеціальним статусом.

Особливості цього спеціального статусу полягають, серед іншого:

• в особливому порядку призначення та звільнення членів Комітету, голів територіальних відділень Комітету;
• спеціальних процесуальних засадах діяльності;
• соціальних гарантіях;
• охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Не все, що закріплено в Законі, на жаль, відповідає реаліям, однак більшість з цих особливостей дійсно існує.

Наприклад, голова АМКУ призначається на посаду та звільняється з посади президентом України за згодою Верховної ради. Це за чинним законом “Про Антимонопольний комітет”. Однак, відповідно до недавніх змін до Конституції, його має призначати Верховна рада за поданням прем‘єр-міністра.

Для призначення та звільнення державних уповноважених потрібно подання Прем’єр-міністра та Указ Президента. Строк повноважень — 7 років.

Насправді не багато органів в Україні мають такі гарантії незалежності та неупередженості для дев’яти своїх членів.

Тобто по суті, члени АМКУ можуть розслідувати, наприклад, справи, по яким відповідачем є центральний орган виконавчої влади або велике підприємство.

При цьому АМКУ розуміє, що за наявності бажання у відповідача “зупинити” розслідування чи “повернути його у вигідному напрямку” через тиск та загрозу звільнення, для цього потрібно буде отримати підпис Прем’єр-міністра та Президента.

Голови територіальних відділень АМКУ — одні з не багатьох керівників територіальних органів, яких оминула участь призначення чи звільнення за згодою органів місцевого самоврядування або губернаторів. Їх призначає та звільняє Голова АМКУ своїм наказом.

Всі ключові рішення приймаються колегіально шляхом голосування більшістю. Це мінімізує ризик переслідування конкретної особи за невигідне “порушнику” рішення та унеможливлює вплив одного члена Комітету на кінцевий результат.

Про фінансування писати не буду. З цим ми мали та маємо проблеми. А ще, мабуть, найближчим часом будемо продовжувати їх мати.

Це тягне за собою неможливості проведення експертиз, застарілу техніку, обмежену логістику та складні умови конкуренції за людський ресурс. Однак зараз не про це.

Чи дійсно АМКУ має інструменти, щоб покарати “баронів-розбійників” та відновити здорове конкурентне середовище на ринку, стримавши від бажання його порушити як бізнес, так і державні органи

Можливо не всі будуть готові поділити мою думку, але все ж таки я відповім на це питання скоріш — так, ніж ні. Конкурентне законодавство надає Антимонопольному комітету повноваження, якими мало хто може похизуватись в Україні.

Про те, що Комітет може штрафувати на величезні суми — до 10% обороту за попередній рік, мабуть багато хто чув та знає.

Однак, крім цього, Комітет може вносити будь-якому державному органу в Україні пропозиції та рекомендації, що спрямовані на розвиток конкуренції.

У разі констатації порушення конкурентного законодавства з боку державного органу або органу місцевого самоврядування Комітет може дати зобов’язання таким органам скасувати або змінити прийняті ними рішення чи розірвати угоди.

Крім цього, є повноваження Комітету застосувати примусовий поділ до “зловживаючого монополіста”, блокувати цінні папери, внести подання щодо анулювання ліцензій та інше.

Під час розслідування порушень Комітет, звичайно, не має так багато повноважень, як, наприклад, конкурентні відомства окремих розвинених країн, що можуть навіть проводити оперативно-розшукові заходи.

Однак, АМКУ має право:

• вимагати та отримувати конфіденційну інформацію та інформацію з обмеженим доступом;
• проводити перевірки, входити до службових приміщень та проводити їхній огляд;
• вилучати та накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, що можуть бути доказами;
• проводити огляд службових транспортних засобів;
• отримувати доступ до банківської таємниці;
• карати штрафом суб’єктів, які не надають інформацію на вимоги, надають невчасно або недостовірну інформацію, та перешкоджають працівникам АМКУ здійснювати свої повноваження.

Звичайно Комітет не має “чарівної палички”, змаху якої достатньо, щоб порушники отримали справедливі покарання, а інші навчились на їх прикладі не порушувати, і конкуренція процвітала б на радість споживачам.

Зазвичай це складний та тривалий процес інтелектуальної та процесуальної боротьби як в стінах самого Комітету, так і в стінах інших державних органів та судових інстанцій.

І не дивлячись на виклики та перепони, у порівнянні з розслідуваннями конкурентних відомств деяких інших розвинених країн, що тривають іноді по 5-8 років, Комітет непогано дотримується розумних строків та по деяким складним порушенням від початку справи до рішення проходить рік.

Однак, звичайно нам є куди тягнутись та багато справедливої критики лунає на адресу Комітету щодо пасивної позиції відносно окремих зловживань.

Зізнаюсь, і я сама далеко не завжди задоволена тим, як ми працюємо та наскільки повно і ефективно використовуємо наявний людський та нормативний потенціал. Однак, це все точно не є приводом сумніватись у необхідності АМКУ.

Я б поставила питання по іншому: “Що заважає АМКУ стати потужним конкурентним відомством?” та що потрібно зробити, щоб питання “Навіщо потрібен АМКУ?” виникало лише тому, що порушень конкуренції в країні вже давно немає.

Агія ЗАГРЕБЕЛЬСЬКА, державний уповноважений АМКУ, член постійно діючої адміністративної Колегії з розгляду скарг у сфері публічних закупівель