Мітинги підприємців — це квіточки... А коли ягідки?

Дрібні українські підприємці сьогодні — не тільки ласий шматок для політичних агітаторів. Багато хто з них пройшов школу самостійного пайового фінансування протестних акцій, що створює реальну альтернативу олігархічним грошовим ін`єкціям у політичне середовище. Саме малий і середній бізнес виявився сегментом суспільства, здатним чинити опір владі. Тим цікавіше, що у відповідь зроблять можновладці.

Спокуса розігнати підприємців силою, напевно, була великою. Саміт Україна — ЄС врятував країну від застосування сили. Шкода, що Віктор Янукович, судячи з його публічних заяв, не до кінця уявляє, хто ж вийшов на Майдан. Інакше глава держави не став би звинувачувати підприємців, які протестують, у порушенні законів і ухилянні від сплати податків. Мабуть, є проблеми в каналах комунікації президент — суспільство. В результаті від Віктора Федоровича чекають реакції на Податковий кодекс, здатної приборкати протести і не привести до іміджевих втрат у самого Януковича. Глава держави встиг порадувати металургів і хіміків Харківськими угодами, що забезпечили 100-доларову знижку на газ, але не поспішає задовольняти вимоги підприємців. Дарма. Це банкір Тігіпко може собі дозволити зазначити, що “не любить пролетаріат”, а ось колишній завгар Янукович, який провів на посту президента менше року і повний амбіцій пропрацювати дві каденції, має реагувати адекватно.

Нашій країні ще належить у найближчому майбутньому приймати Трудовий кодекс, проводити скорочення державних службовців, реформувати пенсійне забезпечення. Кожний з цих кроків необхідний, і всі вони мають бути продумані. М`яко кажучи, нелогічно урізувати пільги і звільняти людей, при цьому продовжуючи купувати лімузини і вертольоти для небожителів, зберігати роздуті штати державного апарату. Керівництву України не завадило хоч би на деякий час прищепити протестантську етику. Хоча пастор у ранзі першого віце-прем`єра в українському уряді вже працював — не допомогло: постійно втручалася політична доцільність. Напевно, пора зобов`язати високопоставлених держслужбовців періодично “ходити в народ”, від якого вони рішуче відірвалися.

Відлуння ухвалення Податкового кодексу виявилося гучним і розкотистим. І хоча цього разу на Майдані не трапилося революції, владі необхідно робити висновки. Можливо, кадрові. На руку Януковичу ситуація, що дозволяє під акомпанемент протестів підприємців показово звільнити кількох чиновників з числа політичних попутників-союзників. Питання в іншому: хто зможе зайняти їх місця? Члени Партії регіонів? Концентрація влади в руках “регіоналів” і без того досягла гранично допустимого в демократичному суспільстві рівня. Та й лавка запасних у Януковича не дуже довга — це ж не “Шахтар”. Велично залишатися над сутичкою Вікторові Федоровичу не дозволяють сконцентровані в його руках владні можливості. За законами жанру їх необхідно використовувати.

Україна стала свідком того, що влада, ані та, що перемогла на Майдані в 2004-му, ні та, що виграла в лютому 2010-го визнані світовою спільнотою демократичними вибори, не поспішає здійснювати необхідні реформи. Не ті, що “поліпшення життя вже сьогодні”, а перетворення, здатні змінити життя країни. Прагнення зайняти позицію страуса виглядає вироком для вітчизняної політичної еліти. “Систему потрібно міняти”, — з сантехніком із анекдота важко посперечатися.

Керівництво України втратило шанс на проведення реформ у середині 90-х, паралельно з державами Центральної Європи. В результаті наші сусіди встигли перебудувати економіку, вступити в ЄС, а Київ продовжує чекати європейської милості, наче манни небесної. Ціною збереження горезвісної української стабільності стало відставання країни і падіння інвестиційної привабливості України, засилля чиновників. Сьогодні ж у Старому Світі представникам нашої країни вже не натякають, а прямо вказують на необхідність проведення реформ. Вся Європа урізєє державні витрати, і Україна не зможе залишитися поза цим процесом. Реальні, а тому непопулярні реформи — ось критерій готовності до євроінтеграції на нинішньому етапі розвитку нашої країни.

Висновок невтішний: буде боляче. Боляче, оскільки терапією проблеми не вирішити, і різати доведеться по живому. Боляче, оскільки механізми компенсації зробити ефективними на швидку руку неможливо. Боляче через те, що темпи економічного зростання не дають надії на стрімке поліпшення життя, а консервувати ситуацію більше не можна. Відсутність реформ може привести до втрати української державності — навіть якщо країна загрузнула в боргах, знайдуться охочі управляти ласими шматочками чужими руками і під красивими гаслами. Владі необхідно в екстреному порядку навчитися не тільки задовольняти власні потреби, але й вести діалог зі своїми громадянами. Хоч би для забезпечення мінімального знеболюючого ефекту і власного інстинкту самозбереження.

Євген МАГДА