Оскільки боротьба проти “тарифного геноциду” поступово якось зійшла нанівець, то довелося Юлії Тимошенко віднайти іншу больову точку українців, так би мовити, для прикладання зусиль. Шукати довго не довелося. В око впала земля.
Віддавна так повелося, що навіть той українець, який в третьому коліні живе собі в місті, землі не має, а корів бачив лише в букварі або на телеканалі Animal Planet, то й він переконаний, що земля, то святе, а святинями ж не торгують, чи не так?
А раз не торгують, то треба мораторій на продаж землі, який ось-ось закінчується, негайно продовжити, бо інакше гаплик. Все скуплять кляті олігархи, бо війна, рейдери захоплять, бо криза, а народ збіднів. Приблизно такий потік свідомості з себе уявляє “земельна” риторика Тимошенко, яка пропонує винести питання мораторію на продаж землі на всенародний референдум. І пропонує Юлія Володимирівна забороняти продаж землі до тих пір, доки селяни твердо не стануть на ноги. Коли ж вони зможуть втнути таку штуку, незрозуміло. Поки пропонується продовжити мораторій до 2022 року, а далі, мовляв, видно буде.
Історія ця продовжується ще з 2001 року коли заборону було запроваджено вперше. П'ять разів мораторій подовжували. Аргументація кожного разу одна і та сама: захистити людей, не допустити захоплення і т.д.
Ну і питається, як виросла та захищеність, скажімо з 2004 року?
Скільки, з 7-ми мільйонів власників померли, так і не отримавши можливості розпорядитися своїм майном так, як хочеться?
Однак, не зважаючи ні на що, український політик не може залишити в спокої українського селянина, він повинен нещадно ним опікуватися, а щоб селянин нічого не утнув з землею, то треба заборонити йому її продавати.
Як наслідок, українські селяни-власники чимраз більше нагадують важких підлітків, яким владна мамуся намагається розказати, де і з ким гуляти, що читати, і як розпоряджатися кишеньковими грішми.
Справа тільки в тому, що власники землі далеко не підлітки, вони в стані розпоряджатися власністю. І справа еліти не влаштовувати істерику навколо чергової заборони, а якщо вже так кортить захищати людей, то варто не бавитися з заборонами, а створити нормальний механізм продажу (чи якщо хочете — набування і відчуження прав на землю).
А державі, коли вже вона зареєструвала акт купівлі продажу, то треба врешті-решт, брати на себе відповідальність за цю дію. І якщо при купівлі, продажу, чи передачі до статутного фонду, селялина-власника обдурять, то відповідати повинна саме держава, яка перевіряла правомірність угоди. Перевірила? Зареєструвала? Щось пішло не так? То за це треба платити...
Проте, такого не пропонують.
І варто не стільки теревенити про захист селян, скільки дати їм інструменти для управління власністю. Відтоді як у 1997 році Юлія Володимирівна з'явилася на загальнонаціональній політичній арені, багато води сплинуло, можна було давно запропонувати і вирішити проблеми земельної власності, а не тільки розповідати про черговий мораторій як найвище досягнення світової думки.
Проте, це почерк і по-іншому вже не буде. Коли запроваджувалася заборона на азартні ігри в Україні, то одна жінка, на той час прем'єр-міністр обіцяла протягом трьох місяців розробити законопроект і визначити, що можна, а що ні. Відтоді й розробляють. І азартні ігри нікуди не поділися. Просто тепер вони в “тіні”.
Тому, чергова пролонгація мораторію це просто відтермінування проблеми і чергова дискримінація власників земельних паїв. Доки влада забороняє легальний продаж землі, її продаватимуть підпільно, як наслідок, дешево і ризиковано. Програє від цього в першу чергу власник. В другу, країна.
Без гарантій власності, нормальних механізмів купівлі-продажу, сільське господарство буде залишатися відверто сировинною галуззю. На інвестиції, розвиток переробки та інфраструктури в селі, можна навіть не сподіватися.
Звісно, за великим рахунком, схеми володіння землею можуть бути різними. У Британії вся земля належить короні, а продають і купують не землю, а право на володіння. І якось дають собі раду.
Натомість українська еліта раз за разом відкладає вирішення питання і поки не пропонує механізму “як” зробити, щоб власнику було зручно розпоряджатися своєю власністю.
Зате вкотре пропонується щось заборонити. Напевне для того, щоб не вводити нещасного українця в спокусу. Тоді вже варто заборонити гроші, бо саме від них все зло.
Заборонимо і одразу заживемо щасливо, а багатіти будемо думкою.
Петр БИЛЯН
