Квадратура політичних кіл Сергія Тігіпка

Чи ще якась лабуда, покликана вплинути на підсвідомість жіночої частини електорату “бальзаківського” віку. Молодий Тігіпко на чолі “Сильної України” — звучить!

Але коли цей “битий жак”, комсомолець-банкір-держслужбовець зі стажем, раптом і справді починає говорити і діяти як політичний новачок... Ні, таке, мабуть, можливе лише в Україні.

Про що мова? А про цілком щирі, як видається, сподівання Тігіпка на швидке проведення дочасних парламентських і чергових місцевих виборів. Мовляв, там він зуміє конвертувати свої 13% електоральної підтримки у депутатські мандати.

Адже це — ледь не п'ята частина місць у Верховній Раді для фракції “Сильна Україна”, а у Дніпропетровській та Одеській областях — ледь не третина місць в облрадах! Додайте до цього потужні фракції в облрадах майже по всій Україні, додайте серйозний вплив у Криму й у Києві — о-го-го!

А тепер що?..

Тому не дивно, що перша реакція Тігіпка на постанову парламенту про відкладення місцевих виборів у довгу шухляду — стала вельми різкою. В ефірі 5-го каналу він заявив: “Я вважаю, що це дуже поганий сигнал нам всім, українцям. І це дуже поганий сигнал назовні. В кінці травня закінчується конституційний термін перебування депутатів місцевих рад і голів.

Якщо Верховна Рада приймає рішення про продовження цього терміну, то мені здається, що це чисте порушення Конституції. Те, що всі посилаються на відсутність бюджету — це просто смішно. А якщо такого бюджету ми не затвердимо взагалі, ми що, 10 років не будемо обирати депутатів? Ми просто демократію абсолютно зруйнуємо, консервацію таку проведемо...

Я розумію, чому це робиться. Бояться приходу нових. А боятися непотрібно. Потрібно слухати цих нових”.

Ну, а далі пішли ледь не погрози на владну адресу: мовляв, у нас до партії вже 30 тисяч заяв, мовляв, незабаром людей у нас стане ще більше і ми розбудуємо потужні партійні структури тощо.

“Ми будемо готуватися до місцевих виборів. Те, що влада їх перенесла — це у когось є розрахунок, що вони візьмуть, і адміністративний ресурс до цього часу розгорнуть”, — наголосив Тігіпко. І додав, що має намір “потихеньку збирати команду вже й на вибори парламентські”.

Те, що наша ВР поводиться з Конституцією, як з ужитковою ганчіркою, — це, здається, вже давно помітили всі українці, навіть хто не цікавиться політикою, з торговками на базарах включно.

А от Сергій Леонідович, схоже, дивується... Ну, не помітив він вельми сумнівної з правового боку корекції закону про вибори президента, у проміжку між першим та другим турами голосування.

А це був класичний приклад привселюдного порушення статті 84-ї Конституції. Якщо хтось забув, то там сказано: “Голосування здійснюється народним депутатом України особисто”. Причому порушення не лише з боку парламентарів та голови Ради, а й з боку президента як гаранта дотримання Основного Закону.

Не помітив — чи то з недосвідченості, чи то з наївності, чи то тому, що це не стосувалося його безпосередніх інтересів. І, як би там не було — не зреагував на це публічно. Очевидно, щоб не відвернути різкими висловлюваннями, в той чи інший бік, частину своїх майбутніх виборців на місцевих виборах.

Ну, і де ті вибори, що мали стати тріумфом Тігіпка?

Та справа навіть не у тому, що “новий політик” добре вміє “не помічати” старі огріхи діяльності влади. Справа у справді наївній вірі “не зайвого третього” у те, що голоси на президентських виборах автоматично мають конвертуватися у підтримку на виборах парламентських і місцевих.

Згадаймо соціалістів: на парламентських виборах 1998 року взяли 8,5% голосів, на президентських виборах-99 — 13%, а на наступних виборах до Верховної Ради, попри шалену активність їхнього лідера — лише 6,9%.

Ще карколомнішою була політична кар'єра Наталії Вітренко: її партія набрала 4,04% на виборах-98, сама Вітренко за рік — 11%, а на парламентських виборах-2002 Блок Наталії Вітренко навіть не подолав тодішній 4%-й прохідний бар'єр. І — все...

Кількість заяв на членство у партії також не показник: ще на початку 2000-х однією з найчисельніших партій України була СДПУ(о). Зараз це сприймається мало не як анекдот.

Так, людські настрої мінливі. Але проблема для політика в тому, щоб не тільки постати у потрібний час й у потрібному місці — а й надалі справами доводити свою потрібність країні. Зрозуміло, це в ідеалі. Українська політика здебільше будується на інших засадах.

Але ж тоді не треба презентувати себе як “нову силу”, що збере і поведе вперед “нових людей” — чи не так? А якщо ти вже так себе спозиціонував — то не роби ту, одну-єдину помилку! Ту саму, яку зазвичай робить картяр-новачок у грі з шулерами — сідає з ними за один стіл...

Звісно, за п'ять місяців розгубити свій електорат, хай він навіть і не є надто стійким, неможливо. Хай не 13%, хай навіть удвічі менше — це теж серйозно.

А відтак місцеві вибори з 30 травня зсувають... Куди? Одні пропонують на кінець червня, інші — на липень. Іншими словами, на той час, коли переважна частина потенційного електорату Тігіпка — а це передусім городяни з більш-менш непоганою освітою та середніми статками — перебуватиме у відпустках. До речі, так само, як і потенційний електорат Яценюка.

Отож — і Конституція буде порушена наче не надто сильно... Подумаєш, на кілька місяців продовжили повноваження членів місцевих рад, не на рік же, як пропонує дехто з парламентаріїв! І водночас й “нові люди” знешкоджені — незначні депутатські групи не загрожують змінами статус-кво на місцях.

Ба більше: а хто сказав, що Рада пристане саме на ці пропозиції, а не вирішить провести місцеві вибори — скажемо, у цьому вересні, чи в наступному березні?

І з достроковими перевиборами парламенту така сама історія. Ну навіщо комусь ризикувати своїм теплим та хлібним місцем — як індивідуально, так і колективно?

Це хіба що Вікторові Ющенку можна спробувати докласти сил до ініціювання таких виборів. Певне, щоб перетворити аморфну групу своїх прихильників — на дисципліновану, хай і невелику фракцію на чолі з самим собою. А, може, і Юлії Тимошенко — щоб “підчистити” лави своїх депутатів і дещо збільшити їхню кількість, отримавши гарантовану можливість силами БЮТ заблокувати будь-які конституційні зміни.

Та чи стануть фактом такі вибори вже цього року, чи для них теж “не знайдеться коштів”?

Отож, попри все вище сказане, суто по-людськи можна зрозуміти обурення Сергія Тігіпка діями його “старших товаришів”.

Проте справжньому, не “клонованому” новітніми піар-технологіями політику таке обурення не дуже личить. Бо треба ж мати постійні принципи, тим відрізнятися у кращий бік від більшості своїх колег! А не бігати по телестудіям тільки тоді, коли зачепили твої власні політичні інтереси.

“Національні інтереси” — у нормальних державах це аксіома політики. А в Україні ці слова є розмінними монетами. Отож і виходить у “нових”, як і у “старих” політиків — точнісінько, як у тьоті Моті з п'єси Миколи Куліша: “Ви серйозно чи по-вкраїнському?”

На цьому можна було б закінчити, якби не героїчна спроба Сергія Тігіпка переламати плин подій. Він зажадав створити у лігві ворога команду своїх штірліців, яка буде підривати зсередини корумпований парламент.

Про це він відверто заявив у тому ж ефірі 5-го каналу: “Скоріш за все, буду створювати позафракційну групу, тому що це теж трибуна. Але, безумовно, незаплямованих депутатів будемо туди включати, які зможуть допомогти по регіонам з виборами”.

Що ж, бажання зрозуміле, та... Справа в тому, що народних депутатів обирають у нас цілою командою, з певними лідерами і під виконання певної програми. Виборці уповноважують їх на колективну дію на визначених напрямах.

І хто не хоче виконувати волю виборців, і при тому залишити собі депутатський мандат, а з ним і всі ті пільги та можливості, що просто-таки самі липнуть до “рук, які ніколи не крали” — той людина, м'яко кажучи, аморальна. Ясна річ, у вимірах не чинної, а тієї “нової” політики, яку так прагне запровадити Сергій Тігіпко.

Але от проблема: як не тасуй звичну політичну колоду, скільки не намагайся грати за чинними правилами — нічого нового не виходить. Звись ти хоч “Сильною Україною”, хоч іще якось.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ