Контртерори­стичний режим”: що задумав Лукашенко

 У п'ятницю, 14 жовтня, влада Білорусі в особі міністра закордонних справ країни Володимира Макея оголосила про введення режиму “контртерористичної операції” (КТО) через нібито загрозу з боку неназваних сусідніх країн. Сам же мінський диктатор Олександр Лукашенко деталізував, що йдеться про “режим підвищеної терористичної небезпеки”, хоча до цього він неодноразово заявляв про якісь “загрози” Білорусі, нібито для блокування яких вони на пару з Володимиром Путіним розгорнули біля кордонів України військовий контингент “союзної “держави”. Чому режим Лукашенка перейшов від протидії військовим “загрозам” до запобігання “терористичній небезпеці”, читайте у колонці експерта із зовнішньополітичних питань “Українського інституту майбутнього” Ігара Тишкевича.

За великим рахунком, з конкретики поки що є лише заява міністра Макея. Рішення про запровадження режиму “контртерористичної операції” може бути формалізоване у вигляді указу Олександра Лукашенка, а може залишитися на неформальному рівні. Для України поки що жодних наслідків таке рішення не несе, тому що це насамперед відображення внутрішньополітичних процесів, що відбуваються у Білорусі.

За останні тижні КДБ Білорусі повністю підпорядкований Лукашенку з метою консолідації силового ресурсу в одних руках. Він не боїться чергових протестів. Швидше за все, йдеться про побоювання щодо можливого саботажу з боку вертикалі, сформованої самим Лукашенком. Населення Білорусі, включаючи чиновників та військових — проти участі країни у війні проти України. Режим КТО дає додаткові можливості для прослуховування телефонів, проникнення у житло громадян тощо.

В армії Білорусі є офіцери та генерали, які лояльно ставляться до Росії та кремлівських спецслужб, що також було і в Україні до 2014 року, але не варто перебільшувати цей чинник. Зараз ми спостерігаємо якесь ментальне зрушення у сприйнятті РФ з боку білоруських військовослужбовців, яке також впливає на готовність Збройних сил Білорусі воювати з Україною. Адже донедавна РФ, саме Кремль, вважався основною військово-політичною силою на пострадянському просторі, з думкою якої доводилося рахуватися.

Паралельно держпропаганда в РФ та Білорусі, висвітлюючи ситуацію в Україні, постійно наголошувала, що мовляв Україна — країна, яка “не може нормально розвиватися”, у хід йшли образливі формулювання а-ля “failed state”. Тепер виявилося, що “якась там” Україна у промислових масштабах утилізує російську армію на полі бою, внаслідок чого Кремлю доводиться оголошувати “мобілізацію”, відправляючи на фронт майже всіх без розбору.

На відміну від пересічних громадян країни, Міноборони РБ знає, скільки росіян та їхньої техніки, наприклад, зайшло до Київської області, а скільки звідти їх вийшло, і найголовніше, в якому вигляді росіяни звідти виходили в рамках “жестів доброї волі”. Рефрижератори для транспортування “200-х” росіян представляла тилова служба армії Білорусі, а місця для прийому поранених забезпечувала військово-медична служба. Російські втрати на київському напрямку там уже добре пораховані.

Командування Білорусі розуміє, що жодної “парасольки безпеки” від РФ немає. Відбувається зміна у мисленні білоруських військових, яка явно не налаштовує на участь у війні в Україні. Тому на цьому фоні пов'язувати рішення Лукашенка щодо “контртерористичної операції” з прямими загрозами Україні не варто.

Ігар ТИШКЕВИЧ, експерт із зовнішньополітичних питань “Українського інституту майбутнього”