Коли вітер не перешкода

Минулий рік став успішним для вітчизняної вітроенергетики, бо вивів нашу країну за встановленою потужністю генераторів на рівень Нідерландів. За даними голови правління Української вітроенергетичної асоціації (УВЕА) Андрія Конеченкова, на кінець 2010 року за допомогою енергії вітру виробляли майже 86 МВт, а вже у 2011-му — 151 (зростання на 73%). Цього року показник уже збільшився до 191 МВт і, за прогнозами, збільшиться вдвічі. За 18 років вітроенергетика може покрити 12—15% електроенергії України. Це в шість разів перевищує план з нарощування енерговідновлювального ресурсу згідно з проектом Енергостратегії до 2030 року.

Ринковий прорив

До 2009-го розвиток вітроенергетики здійснювався виключно в рамках Державної комплексної програми будівництва вітроелектростанцій, тобто за бюджетні гроші. Тому торішнє введення в експлуатацію перших приватних проектів промислових вітроелектростанцій на 65,5 МВт компаніями ТОВ “Вітряний парк Новоазовський”, ТОВ “Вітряний парк Очаківський”, ТОВ “Віндкрафт Україна” увійшло у вітчизняну історію галузі як свого роду прорив. За державні кошти було введено лише одну турбіну Turbowinds T600-48 потужністю 600 кВт, встановлену на Чорноморській ділянці Донузлавської ВЕС (Крим).

Особливим 2011-й став ще й тому, що вперше в Україні було встановлено сучасні вітротурбіни мегаватного класу. У галузевій асоціації переконані, що введення їх в експлуатацію відкриває нові можливості для розвитку галузі й зміщує акцент із “кількості” на “ефективність”.

За прогнозами фахівців, входження в Україну таких міжнародних компаній-виробників сучасних вітротурбін, як Vestas, Siemens, GE Wind, Gamesa, Fuhrlander, дасть можливість створити здорову конкуренцію на ринку і привернути увагу інвесторів. Зокрема ТОВ “Фурлендер Віндтехнолоджі” на базі Краматорського заводу важкого верстатобудування (Донецька обл.) уже запустив виробництво башт для сучасних вітрогенераторів Fuhrlander потужністю 2,5 МВт та ввів в експлуатацію цех складання вітроагрегатів. До речі, це обладнання уже взяла на озброєння під час будівництва електростанцій група компаній “Вітряні парки України”.

Щодо сегменту установок малої вітроенергетики, то торік на цьому ринку був спад. За даними УВЕА, споживачі встановили лише 120 агрегатів з одиничною потужністю від 300 Вт до 10 кВт, що на 56% менше, ніж у 2010-му (270 об’єктів). Та у цій сфері є й позитивна тенденція: вітчизняні вітрогенератори користуються більшим попитом, ніж китайські, завдяки більшій потужності.

Монтажники однієї з київських компаній полюбляють розповідати історію, коли вітроустановка окупилася за кілька годин. Клієнт купив її разом із дачею. Наступного дня загорівся сусідній будинок, але водяний насос не працював. Тоді до нього підключили вітроустановку і так врятували від пожежі два будинки.

Одні люди купують маленькі вітрячки через ненадійність електричних мереж, інші мають якісь проблеми з електрикою і вважають, що їх встановлення буде значно дешевшим за підключення електрики. “Якщо обладнання встановлюється на невеликий будинок, дачу, котедж, вітряк коштуватиме (враховуючи купівлю не лише вітрогенератора, що становить 25% вартості, а й установку фундаменту) від $4 до 80 тис. До речі, фундамент займає 2—9 м”, — розповідає керівник групи поновленої енергетики ТОВ “Греса Групп” Ігор Капіцуян. Для котеджу і навіть невеликого виробництва установка малої вітроенергетики може виробляти 5 тис. кВт за місяць. Її обслуговування монтажниками невибагливе — двічі на рік: після та перед зимою.

“До нашого господарства потрібно було тягнути електрокабель завдовжки 2 км, він та роботи з його укладання коштували 1,2 млн грн. Тоді як встановлення вітроустановки обійшлося в 120 тис. грн. Тож економія значна”, — розповіла керівник фермерського господарства з Васильківського району Галина Сокіл.

До речі, хоч у Києві й Київській області не найкращі умови для вітроенергетики, тут встановлено 120 таких установок завдяки “грошовитим” клієнтам. Найкращий же вітропотенціал, на думку фахівців, у Миколаївський області (10% по країні).

За словами А. Конеченкова, окупність проекту промислової ВЕС на 100 МВт і вартістю 150—160 млн євро — 5—7 років. При цьому вартість самого проекту — 5—7% загальної вартості, але якщо проектант недбало поставився до самого проекту, не провів відповідних досліджень вітропотенціалу і неправильно обрав вітротурбіну, то він може зробити майбутнього інвестора банкрутом.

Установки малої вітроенергетики можуть окупитися і з першого дня. Наприклад, за оцінками експертів, в умовах Києва “малий” вітрогенератор може задовольнити потребу приватного будинку в електроенергії на 80%. Але, як правило, для безперебійної роботи автономної системи електропостачання роблять комбіноване виробництво електрики, використовуючи інші джерела енергії та обладнання. На відміну від Німеччини, Іспанії та інших провідних європейських країн, у нас підключення до загальної мережі не передбачено.

Бар’єри для інвесторів

Головним рушієм розвитку вітроенергетики в Україні у 2011—2012 роках залишається “зелений тариф” на продаж електроенергії, виробленої за рахунок вітру, що діє в країні з 2009 року. Після його введення спостерігається стійке зростання проектів у галузі відновлювальної енергетики. Водночас, на думку А. Конеченкова, трохи її пригальмовує завищений “зелений тариф” для фотоелектричної промисловості. “Звичайно, не слід говорити про конкуренцію між вітром і сонцем. Це два джерела, які мають існувати, але, на нашу думку, треба все-таки прив’язуватися до правил, що чинні в усьому світі”, — каже експерт.

Попри фантастичні темпи зростання сектору, в країні є низка бар’єрів для його розвитку. Закон “Про зелений тариф” передбачає наявність “національної складової” в ході реалізації проектів вітроенергетики — з 2012 року її величина становить 15% усієї вартості проекту, з 2013-го — 30%, з 2014-го — 50%. Але, за словами А. Конеченкова, на сьогодні вітчизняні підприємства можуть забезпечити не більш як 15% національної складової, при цьому показник 30% в 2013 році реалізувати вкрай складно. Іноземний інвестор позбавлений права вибору, бо для отримання права на “зелений тариф” він має враховувати “національну складову”. Голова галузевої асоціації переконаний, що розв’язати цю проблему можна, створивши пільгові умови для всіх підприємств, “які в перспективі хочуть розвивати місцеве виробництво”.

Ще одна проблема — незадовільний стан українських енергомереж. Після розвалу Радянського Союзу в них майже не вкладали гроші. Гальмує розвиток галузі та відлякує потенційних інвесторів і заполітизованість процесу підключення вітрогенераторів до енергомережі. Компанія, що реалізувала проект і хоче отримати підключення до неї, майже завжди стикається з потребою позаштатних погоджень з певними чиновниками. Але всім вітрам на зло, галузь в Україні розвивається. Тож побажаємо цьому бізнесу зустрічного вітру, адже саме він у цьому сегменті — бажаний попутник.

Довідка “УК”

У 1997 році уряд України ухвалив “Комплексну програму будівництва вітроелектростанцій”, у межах виконання якої побудовано всі вітроелектростанції (ВЕС). Потребу її фінансування оцінювали щорічно в 120 млн грн (20 млн євро). Однак цих коштів галузь ніколи не отримувала. Наприклад, в 2005-му на неї витратили лише 28 млн грн (4,6 млн євро). Були спроби розвивати її й за рахунок власних доробок. Свого часу фахівці КБ “Південне” пропонували альтернативу “ліцензійним” проектам, але з цього так нічого й не вийшло. Ще один дослідний зразок вітроагрегата з вертикальними лопастями (потужністю 420 кВт), розроблений дніпропетровськими ентузіастами-конструкторами, виявився невдалим.

У 100-відсотковій державній власності перебувають державні підприємства (ДП) у Криму — “Донузлавська ВЕС”, ЕТУ “Воденергоремналадка”, Тарханкутська ВЕС, “Східно-Кримська ВЕС” та Новоазовська ВЕС (Донецька обл.).

Цікаво знати

Нині вітроенергетика розвивається у 75 країнах світу. Лідером з виробництва енергії вітру є Китай (займає 26% світового ринку). Торік Піднебесна встановила половину електропотужностей із загальновстановлених 18 тис. МВт. При цьому сумарна вітроенергетична потужність у країні наблизилась до 63 тис. МВт. Друге і третє місце посідають США і Німеччина, встановлена потужність яких — відповідно 46 919 МВт і 29 060 МВт. Після 1997 р., коли було підписано Кіотський протокол, потужність вітроенергетики у світі зросла у 30 разів і становить 350 тис. МВт (це дорівнює приблизно 120 атомним блокам, які могли бути побудовані з 1997 р.).

Компетентно

Олексій Оржель, заступник начальника управління генеруючих підприємств Нацкомісії регулювання енергетики (НКРЕ):

— Ефективність промислової вітроустановки (ВЕС) залежить, зокрема, від місця її розташування. Наприклад ВЕС потужністю 2,5 мВт при коефіцієнті використання потужності у 0,31% за рік здатна виробити приблизно 6,1—6,7 млн кВт електроенергії. Це річна потреба в енергії 30 багатоквартирних будинків (якщо рахувати споживання однієї квартири у будинку зі 120 квартир на рівні 150 кВт на місяць). Треба враховувати, що взимку електроенергії вироблятиметься більше, ніж улітку, бо вітри сильніші.

Найефективніші промислові вітроустановки в умовах східних регіонів України та Криму.

У нашій країні використовують лише наземні вітряки через наявність “незайнятих” площ для їхнього будівництва і складнощі встановлення обладнання в Чорному морі (немає необхідного обладнання для монтажу, висока вартість підключення, а сама процедура складна тощо). Для порівняння: в Данії, де вітроустановки “живуть” просто в морі, їх коефіцієнт використання потужності становить 37—39%.

Вікторія КОВАЛЬОВА