Кнопкодави й далі ґвалтуватимуть Конституцію?

 Викликає справедливе обурення той факт, що й новий КПК, якого довелось чекати понад півстоліття, було “проштовхнуто” у такий самий антиконституційний спосіб.

Зневажливе по відношенню до народу й Конституції явище, коли наявні в сесійній залі народні обранці переміщуються вздовж робочих місць і натискають за відсутніх на клавіші електронної системи голосування “Рада”, отримало назву “голосування в темну”, “заочного”, “багатоверстатного”, “за себе й за того хлопця”, “рояльного” голосування, “піанізму”. Або “кнопкодавства”.

Самих же парламентарів, які порушують Конституцію в такий спосіб, прийнято називати “піаністами” або “кнопкодавами”.

За час, відведений для голосування, один такий порушник Конституції встигає проголосувати за 8-9 відсутніх. Часто при мінімально необхідних 226 депутатах закони приймаються 35-40 “багатоверстатниками”.

Парламентським шулерам не звикати втілювати в життя сюжет гоголівських “Мертвих душ”: це їхніми стараннями Микола Лісін, який загинув внаслідок ДТП, “на підставі пред'явлення посвідчення народного депутата України й підтвердження своєї присутності власноручним підписом” був зареєстрований учасником пленарного засідання ВР на 4-й день по настанні смерті.

У Польщі, Литві й багатьох інших країнах за такі дії позбавляють представницького мандату. Понад десятиліття тому використання чужої картки в Польщі було прирівняне до шахрайства, за вчинення якого встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до семи років.

Про злочинну сутність голосування за іншого в українському парламенті свідчить аналіз положень, якими регламентовано законотворчу процедуру.

Так, 5-ю статтею Конституції визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада, стаття 75.

Таким чином, український парламент є органом державної влади, діяльність якого передусім має бути спрямовано на забезпечення народного представництва та виявлення державної волі прийняттям законів шляхом голосування народних депутатів.

Голосування у ВР — це дія, якою на пленарному засіданні завершується обговорення проектів законів, постанов, інших актів та приймаються парламентські рішення. Закони, постанови та інші акти вважаються прийнятими, якщо під час голосування на пленарних засіданнях Верховної Ради України вони були підтримані встановленою більшістю голосів від її конституційного складу.

Друга частина 19-ї статті Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, частина 2 статті 6.

Процедуру прийняття законів встановлено статтями 91, 93. Згідно зі статтею 91 Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

Присутність і особиста участь народного депутата в засіданнях ВР не є питанням вільного рішення народного обранця, а відповідно до пункту 3 першої частини 24-ї статті закону “Про статус народного депутата”, — є його обов'язком, на чому наголошується у рішенні КСУ від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі N 1-6/2002.

Згідно із частинами 2 і 3 84-ї статті Конституції, рішення ВР приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування, яке здійснюється народним депутатом особисто.

Голосування здійснюється народними депутатами особисто за допомогою електронної системи в залі засідань Верховної Ради, або у визначеному для таємного голосування місці біля зали для пленарних засідань.

Дотримання встановленої процедури розгляду й ухвалення законів є однією з умов легітимності законодавчого процесу.

Рішенням від 7 липня 1998 року N 11-рп/98 у справі N 1-19/98 Конституційний Суд розтлумачив: 1. …рішення ВР, зокрема закони, постанови, інші акти, а також рішення щодо прийняття (відхилення) постатейно законопроектів, поправок до них приймаються лише на пленарному засіданні ВРУ за умови особистої участі народних депутатів у голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, законом про регламент Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку. 2. …народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях ВР.

Відповідно ж до першої частини 152-ї статті Основного закону, закони та інші правові акти в разі, якщо була порушена встановлена Конституцією процедура їх розгляду чи ухвалення, за рішенням КСУ визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині.

І саме через це рішенням КСУ від 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 у справі N 1-45/2010 було визнано неконституційною так звану “конституційну реформу”.

Заслуговує на особливу увагу й той факт, що кожен із народних депутатів перед вступом на посаду скріпив своїм підписом присягу, якою зобов'язався “додержуватися Конституції та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників”. Це положення конкретизовано в пункті 4 першої частини 24-ї статті закону “Про статус народного депутата”, згідно з яким особиста участь у голосуванні з питань, що розглядаються парламентом, є обов'язком народного депутата.

Відповідно до 21-ї статті Конституції громадяни є рівними перед законом. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, стаття 68. Невиконання цього обов'язку тягне за собою юридичну, у тому числі й кримінальну, відповідальність.

Однак, декларативність гарантування рівності всіх перед законом засвідчується кардинальною відмінністю в правових наслідках порушення порядку голосування різними категоріями осіб.

Так, згідно зі статтею 158-1 КК України голосування одним виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз, у тому числі й за іншого виборця, може призвести до позбавлення його волі на строк до 3-х років. А згідно із частиною 8 статті 158 КК за умисне надання членом виборчої комісії громадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більше ніж один раз у ході голосування, порушника може бути покарано позбавленням волі до 6-ти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.

І за результатами проведення президентських виборів 2004 року лише в першому півріччі 2005 року в провадженні органів досудового слідства перебувало 1314 кримінальних справ, порушених за цією статтею. Тобто на порушення процедури голосування пересічними громадянами держава реагує відповідними покараннями.

У той же час уникають справедливого покарання народні обранці, які протягом декількох секунд лише одного сфальсифікованого голосування, зловживаючи депутатською недоторканністю, привласнюють сотні тисяч голосів виборців.

Такі їхні дії містять ознаки складу злочину, передбаченого 364-ю статтею ККУ “Зловживання владою або службовим становищем”.

Відповідно до частини 1 112-ї статті КПК, досудове слідство за цією статтею провадиться слідчими прокуратури. Приводи й підстави для порушення кримінальної справи визначені в статті 94 КПК.

Вочевидь, марно очікувати безпосереднього виявлення чи реагування на повідомлення в пресі від органів прокуратури, які дискредитували себе вибірковістю кримінальних переслідувань.

Є абсолютно фантастичним і варіант затримання підозрюваних на місці вчинення злочину їх же співучасниками, чи явки з повинною бодай одного із кнопкодавів: для останнього мають принаймні виникнути докори сумління.

А якщо сумління втрачено, чи відсутнє від народження?..

Залишається єдиний варіант — спрямування громадянами заяв про чергове зґвалтування Основного закону безпосередньо генеральному прокуророві.

P.S. Одночасний стрибок декількох тисяч людей в одному місці здатний викликати землетрус. То чому б не струснути землю під ногами вітчизняної Феміди мільйонами заяв про злочин, вчинений за попередньою змовою далеко не найкращими представниками українського соціуму щодо святая-святих останнього — Конституції?

Василь БІЛОУС