Кінець ери дешевого Китаю: що означає для світового виробництва зростання зарплат у КНР?

Якщо приплисти поромом від Гонконгу до Шеньчженя — однієї з територіально-адміністративних одиниць, завдяки яким Піднебесна стала виробником світового масштабу, в пункті призначення вас зустріне величезний білборд із написом “Час — це гроші, а ефективність — життя”.

Китай — найбільший виробник у світі. За обсягами продукованих телевізорів, смартфонів, сталевих труб та й будь-яких інших предметів, котрі можна ненароком упустити собі на ногу, 2010 року він випередив США. Тепер на КНР припадає п’ята частина світового виробництва. Тамтешні фабрики виготовили стільки товарів за таку малу ціну, що загальмували інфляцію в багатьох країнах — торговельних партнерах. Однак епоха дешевого made in China, можливо, добігає кінця.

Видатки на виробництво зростають, починаючи від прибережних провінцій, де традиційно скупчувалися фабрики (див. Експорт за провінціями). Найпотужніший чинник — оплата праці.

5 березня інвестиційний банк Standard Chartered опублікував дані дослідження, проведеного більш як серед 200 виробників Гонконгу, які працюють у долині Річки Перлин. Воно показало, що там заробітна плата вже зросла цьогоріч на 10%. А тайванський підрядчик Foxconn, який виготовляє iPad для Apple (і не лише для них) у Шеньчжені, минулого місяця підвищив заробітки своєму персоналові на 16—25%.

“Тепер усе подорожчало, — скаржиться Дейл Вітінґтон з американської компанії Kolcraft, яка з допомогою підрядчиків у Південному Китаї виробляє дитячі візки. — Витрати на оплату праці впродовж останніх чотирьох років зростають на 20% щороку — нарікає він. — Прибережні провінції КНР уже не так сильно приваблюють трударів із дальших від моря провінцій. Часто такі заробітчани їдуть додому на новорічні свята, на котрі в Піднебесній припадає період вихідних. У попередні роки після них поверталися 95% працівників Вітінґтона. Цьогоріч повернулося лише 85%”.

Kolcraft така не єдина. Коли Американська торговельна палата нещодавно провела опитування серед своїх членів про найбільші виклики, з якими їм доводиться стикатися, 91% згадали “підвищення видатків”. Тепер цей пункт значно випередив корупцію та піратство. Витрати на оплату праці (зокрема додаткові) для робітників у Гуандуні від 2002 до 2009-го зростали щороку на 12% у доларовому еквіваленті, а в Шанхаї — на 14%.

Ветеран промисловості з Торговельної палати ЄС у Китаї Йорґ Вуттке передбачає, що вартість виробництва у цій країні до 2020-го може подвоїтись, а то й потроїтись. Консалтингова компанія AlixPartners пропонує цікавий прогноз: якби валюта КНР і послуги транспортування дорожчали на 5% щороку, а зарплати піднімалися на 30%, до 2015-го продукування товарів у Північній Америці потребувало б видатків не більших, ніж у Китаї, включно з перевезенням до Нового Світу. Насправді таке перетворення радше за все відбуватиметься повільніше. Але тенденція простежується дуже чітко. Якщо зникає недорогий Китай, хто ж прийде йому на зміну?..

Браян Нолл із PPC, виробника роз’ємів для телевізорів, стверджує, що вже серйозно думав над переміщенням своїх потужностей до В’єтнаму. Та, попри дешевшу робочу силу, там немає надійних надавачів послуг на кшталт нікелювання, спеціального штампування й термічної обробки. Зрештою, компанія вирішила залишитися в Китаї. Виробництво на заводі поблизу Шанхая більше автоматизується, і деяких (не всіх) робітників замінюють машини.

В багатьох країнах вартість робочих рук часто на 30% менша, ніж у КНР, стверджує віце-президент конгломерату General Electric (GE) Джон Райс, але зазвичай різницю більш ніж нівелюють інші проблеми, особливо брак надійного ланцюга постачання. Луїс Кейс з аналітичного центру Fung Global Institute зазначає, що деякі нетехнологічні працемісткі виробництва, на кшталт пошиття футболок і дешевих кросівок, уже покинули КНР. Деякі компанії вдаються до стратегії “Китай+1”, відкриваючи тільки одну фабрику в іншій країні, аби розвідати обстановку й забезпечити собі тил.

Однак прибережні провінції Китаю все ж упевнено тримаються на плаву, незважаючи на різке підвищення видатків. По-перше, вони перебувають у серці внутрішнього ринку Піднебесної, котрий росте як на дріжджах. А це неабияка перевага. В жодній іншій країні немає такого припливу заможних споживачів, що вимагають товарів.

По-друге, зарплати в КНР, може, й зростають стрімко, але не відстає і продуктивність. Про точні показники останньої можна сперечатись, але стосовно чіткої тенденції до її примноження — аж ніяк. Китайським робітникам більше платять, бо вони більше виробляють.

По-третє, Китай величезний. За словами Іво Науманна з AlixPartners, у Піднебесній настільки значний і гнучкий резерв робочої сили, що там спокійно можна розміщувати сезонне виробництво (скажімо, різдвяних гірлянд та іграшок). За інформацією New York Times, аби задовольнити несподівано великий попит, китайський завод, що виробляє iPhone, підняв із ліжка в гуртожитках 8 тис. робітників і опівночі вони стали за конвеєр.

По-четверте, в Китаї складний і гнучкий ланцюг постачання. Навіть якщо деінде витрати на оплату праці у виготовленні певного товару вчетверо менші за видатки в Китаї, ненадійність постачання й брак численних деталей може зробити виробництво товарів там економічно невигідним.

Нині модно передбачати, що заводи у глибині Китаю замінять своїх прибережних колег. До цієї точки зору схиляє офіційна статистика прямих іноземних інвестицій: деякі внутрішні провінції, як-то Чунцин, нині приваблюють майже стільки само вкладень із-за кордону, як Шанхай. Ось чому до приморських регіонів повертаються менше працівників: вони знаходять дедалі більше роботи ближче до дому.

Велика китайська телекомунікаційна компанія Huaweі повідомляє, що на її заводах усередині країни заробітки інженерів із дипломами магістра навіть не на 10% менші, ніж зарплати їхніх колег у Шеньчжені. Kolcraft розглядав можливість перенесення потужностей до провінції Хубей, але підрахунки показали, що загальна вартість виробництва знизиться лише на 5—10% порівняно із прибережними зонами.

Унаслідок перенесення виробництва далі від узбережжя з’являються різні неочікувані витрати. Наприклад, через нові закони в заможніших адміністративних одиницях на кшталт Шеньчженя закриття заводу влітає в копієчку. Транспортування товарів із глибини китайського суходолу до узбережжя може бути дорожчим за перевезення із Шанхая до Нью-Йорка. Менеджери та інші висококваліфіковані працівники часто вимагають різкого підвищення зарплат, якщо їм доводиться переїжджати з розвинених приморських міст у глушину. В Чунцині живе понад 30 млн осіб, але це не Шанхай. А започаткована нещодавно кампанія з боротьби проти корупції в Чунцині така сувора, що залякала і законослухняних бізнесменів, і злодіїв.

Згодом, безперечно, і в інших містах побудують кращі дороги, порти й ланцюги постачання, і вони кинуть виклик пануванню прибережного Китаю в основному виробництві. Отже, якщо Піднебесна хоче процвітати дедалі дужче, її виробникам доведеться піднятися догори сходинками вартості. Замість того, аби збирати складні товари, розроблені деінде, китайцям треба буде реалізовувати більше власних розробок. Скориставшись досвідом Німеччини, КНР має виготовляти товари вищої прибутковості й пропонувати їх обслуговування.

Кілька китайських концернів уже стали на такий шлях. Компанію Huawei у Шеньчжені заснував колишній армійський офіцер, якому кілька років допомагали друзі в уряді, але тепер вона радше нагадує західну технологічну фірму, ніж гіганта, що послуговується державною підтримкою. У компанії працюють найкращі менеджери. Вже не один рік її керівники переймають досвід у десятків постійних радників з IBM та інших американських консалтингових компаній...

Наразі в Піднебесній не так багато аналогів Huawei. Але ідея приваблює багато молодих талантів, які й собі не проти збудувати щось схоже. Щороку додому повертається хвиля “морських черепах” — китайців, які студіювали або трудилися за кордоном.

Зміни в КНР відбуваються з такою швидкістю, що важко за ними встигнути. Старі стереотипи про каторжні заводи, де платять мізер, уже давно не в моді, як і костюми в стилі Мао. Наступний етап буде цікавим: Китай має взятися за інновації або на нього чекає сповільнення.

© 2011 The Economis