Отже, за два місяці з початку дії пільгового періоду розмитнення легалізовано трохи більше 16 тис. таких легковиків, якщо вірна цифра у понад 1,5 млн ввезених в Україну євроблях, то маємо аж 1% слухняних автовласників.
Є ще невелика кількість фактичних власників таких авто, які здали свої машини на брухт. Але ж загалом проблема залишається. Що далі? Фактично, матимемо такий собі батл між державою та власниками блях.
Вже 22 лютого цього року закінчується пільговий період розмитнення авто на іноземній реєстрації і є дуже великі сумніви, що хоча б половина власників скористаються ним.
Далі матимемо ще три місяці, коли євробляхи дозволено розмитнити за 100% ставкою, але й цей період навряд чи стане вирішальним у розв’язанні проблеми.
До речі, з усіх 16 тис. розмитнених авто невідомо, скільки є раніше ввезених євроблях, а скільки тих, що лише зараз вперше потрапили в Україну.
Спробуємо розібратися, що відбувається і чого очікувати. Пакет законопроектів про євробляхи є показовим у багатьох аспектах.
По-перше, він демонструє, що будь-який правовий принцип вирішення проблемних питань і навіть найідеальніший варіант може просто не виконуватись — у громадян немає поваги та довіри до дієвості таких механізмів.
Прикладів безліч: це і цілком проєвропейське законодавство про заборону паління у громадських місцях, те ж саме — щодо розпивання спиртних напоїв.
У європейській країні перед порушником такого припису одразу з’являється поліціянт і виписує штраф — випадки поодинокі і саме суспільство їх не толерує.
В Україні ж маємо поки ситуацію, в якій найкращі закони не виконуються, порушників безліч, суспільство терпить, бо звикло.
А звісно, мабуть у кожного є сусід, який попри все палить у під’їзді багатоквартирного будинку і чхати хотів на нове прогресивне законодавство і погрози про накладення штрафів.
Приблизно так само розмірковує власник євробляхи: нас таких півтора мільйони, ми роками їздили і будемо далі їздити, хай спробують відняти стільки авто!
По-друге, у держави дійсно обмежений ресурс реагування на проблему, що створювалась роками: який штат поліції може забезпечити каральні заходи проти такої кількості євроблях на автошляхах? Як їх евакуйовувати і куди? Де утилізувати?
Питань — безліч, і, зрозуміло, автовласники блях сподіваються, що на них махнуть рукою, як на курців чи вуличних пиятиків. Ай справді, де стільки поліцейських набрати?
По-третє, лобісти блях вміють організовувати масові акції і сподіватимуться на грунті таких “протестів” на пошук нового компромісу з державою.
Це теж зрозуміло, бо цього року восени мають відбутися парламентські вибори і задля уникнення вуличних заворушень законодавець може піти на переговори як найкращий варіант виходу з ситуації.
Тоді, як ми розуміємо, 1% чесних громадян, що таки розмитнили свої авто, виглядатиме дивно — мовляв, можна було й не платити. Отже, маємо приклад того, як закони пишуться, щоб їх порушувати.
Не хочеться розмірковувати на тему, чи вдасться цього разу державі довести спроможність створення дієвого механізму, що примусить виконувати закони і платити штрафи за їх порушення.
Звернемо увагу на той факт, що у жодній країні Євросоюзу така ситуація була би неможливою в принципі. Україна ж як держава намагається лікувати синдроми, а не шукати причини хвороби.
Давайте згадаємо, що в Україні власникам блях на єврономерах завжди були закони не писані.
Зокрема, штрафи за порушення режиму тимчасового ввезення і штрафи за порушення норм викидів оминали власників “євроблях” лише через непослідовність та слабкість державних органів.
Закони, прийняті наприкінці минулого року, є лише спробою мінімізувати наслідки цієї систематично непослідовності та слабкості, хоча виглядають вони як вогнегасник проти палаючої цистерни з мазутом і вже очевидно, що їхня ефективність нижче очікуваної.
Спроба апелювати до законослухняності заздалегідь приречена на провал.
Будь-які спроби порівняти ситуацію в країні, яка має Угоду про асоціацію з ЄС із “нормальною” ситуацією в країнах-членах ЄС будуть відкинуті громадянами, оскільки тут у нас не працюють “інші рівні умови” — рівень зарплат, захист права власності, податки.
Тому треба дивитися глибше.
По-четверте, маємо стабільно високий попит на недорогі автівки, і це апріорі неможливо вирішити самими заборонами та штрафами, тимчасовими приписами.
Попит громадян на авто вартістю до 10 тис. євро або менше — це системна проблема, яку ніхто не хоче помічати, обговорювати й вирішувати.
Потреби становлять понад 1 млн. авто на рік, тоді як щорічно легально ввозиться понад 70 тис. вживаних авто і понад 80 тис. нових, а решта понад 960 тис. — це ті самі євробляхи.
Не секрет, що дешеві авто є засобом заробітку для багатьох українців, тож навряд чи вони можуть дозволити собі відмовитись від такого “задоволення”.
Давайте наслідувати європейський досвід і застосовувати комплексний підхід: є штрафи, а є, дійсно, задоволення попиту. Майже всі наші найближчі європейські сусіди мають автовиробництво.
Це не “вітчизняний виробник”, але той виробник, який задовольняє внутрішній і зовнішній попит. “Фольксваген” у Польщі, “Хюндай” у Чехії, КІА у Словаччині, “Рено” в Румунії та Туреччині. Виробники в цих та інших країнах користуються державною допомогою.
Наприклад, Фольксваген є одним з найбільших одержувачів податкових пільг, наданих в режимі спеціальних економічних зон. Корейці у Чехії та Словаччині використовують режим промислових парків та зон.
Між тим, якщо говорити про те, що в Україні немає виробництва автомобілів у тих обсягах, які повинні хоча би частково задовольнити попит споживачів, то реакція автомобілістів теж буде очікуваною: навіщо займатись виробництвом неконкурентних консервних банок?
Ці дві тези “автомобільна промисловість працює” і “автомобільна промисловість має державну підтримку” для України зараз є науковою фантастикою.
Щодо державної підтримки — через бюджетні обмеження вона протягом найближчих років буде майже неможливою, навіть якщо переконати скептиків, які вірять лише у “невидиму руку ринку”. Гроші з бюджету підуть на виплати зовнішніх боргів та субсидій громадянам.
Зараз також важко навіть згадувати про державну підтримку автопрому, оскільки він її вже мав наприкінці 1990-х та початку 2000-х, але до створення потужностей “як в Польщі” це не призвело.
Тому зараз пропозиції щодо підтримки вітчизняної автомобільної промисловості не будуть сприйняті. Досі спроби впровадити європейський механізм регулювання державної допомоги поки що не призвели до очікуваних результатів.
До речі, у сфері енергетики ми вже поступово розуміємо, що енергоефективність та альтернативні (відновлювальні) джерела енергії — це краще, ніж залежність від російського газу та від високих тарифів теплової генерації.
Сподіваємось, що у державних діячів складеться розуміння того, що виробництво доступних автомобілів на території України — це нагальна необхідність, як лічильники тепла і термостати.
Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду”Відродження” в рамках проекту “Громадська синергія”
координатор Парламентської експертної групи з євроінтеграції
Что скажете, Аноним?
[19:51 30 октября]
[11:49 30 октября]
[07:08 30 октября]
15:00 31 октября
14:30 31 октября
14:00 31 октября
12:30 31 октября
12:00 31 октября
11:30 31 октября
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
[09:45 17 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.