Каддафі поставив на Україну

Її лідер Муаммар Каддафі домовився з українським прем'єр-міністром Юлією Тимошенко про будівництво нафтопереробного заводу на території порту “Південний”. Але на дефіцитний український ринок бензину його продукція може і не потрапити.

“Каддафі вирішив проводити експансію як нафтова країна. Він хоче мати в Європі свої заправки. Ви розумієте, що в Європу напряму його ніхто не пустить, але нам його треба пустити, враховуючи, що вітчизняний ринок замонополізований”, — пояснив депутат Верховної Ради від БЮТ Сергій Пашинський.

Заради цього Каддафі забув навіть про конфлікт у галузі авіабудування, спричинений тим, що кошти, направлені Лівією на закупівлю літаків, просто зникли.

За даними Пашинського, наразі підписано міжурядовий протокол, згідно з яким Лівія буде вкладати гроші у будівництво НПЗ та брати участь у приватизації Одеського припортового заводу.

Орієнтовна потужність заводу, за даними урядової прес-служби, складає 10,5 мільйона тонн на рік, тобто якраз стільки, скільки торік виробили разом усі українські нафтопереробними, забезпечивши тим лише 50% вітчизняного об'єму споживання палива.

Одеса чи Броди?

Проекти будівництва сьомого українського нафтопереробного заводу обговорюються давно, незважаючи на те, що існуючі потужності завантажені ледь наполовину через нестачу сировини, а також через тривалі реконструкції.

У травні 2008 року, під час Міжнародного енергетичного форуму, “Укртранснафта” презентувала маркетингове дослідження можливості будівництва такого підприємства.

“Я можу припустити, що в Лівії пропонувалися ті проекти, які були вже розроблені в Україні”, — зазначив у коментарі “Економічній правді” прес-секретар Міністерства палива та енергетики Фент Ді.

На той час обговорювалося дві площадки для будівництва: порт “Південний” та місто Броди Львівської області. Переробляти на НПЗ планувалося або лівійську, або азербайджанську нафту.

“Розглядався варіант, щоб завод був державний, оскільки фактично жоден з існуючих заводів державою не контролюється. Звісно, всі розуміють необхідність приватних інвестицій, але зазвичай заводи — і російські, і українські — більш-менш якісне паливо продають до Європи”, — додає Фент Ді.

Однак судячи з того, що завод вирішили будувати саме на півдні, а не на заході, він, імовірно, теж працюватиме лише на експорт. Адже на півдні України є Одеський НПЗ, а також Херсонський НПЗ, який уже декілька років не працює. Крім того, у зоні досяжності перебуває Кременчуцький завод.

“Оптимальна відстань для того, щоб розвозити бензин автоцистернами на власні заправки — 300-350 кілометрів. Якщо цей завод потрібен Україні, то його треба збудувати так, щоб він оптимально вписався у зони споживання. Зокрема, у Бродах проходять основні автостради”, — пояснив керівник Київського міжнародного енергетичного клубу Q-Club Олександр Тодійчук.

Тим більше, за його словами, в районі Бродів проходять два трубопроводи: “Дружба” з російською нафтою та “Одеса-Броди”, який можна було б автоматично завантажити, а також залізничний термінал.

Крім того, переконаний експерт, в одному регіоні сконцентровувати значну кількість профільних об'єктів не варто.

“Нам треба звільняти рекреаційну зону, а не перевантажувати її промисловими об'єктами. Навіть коли будували Південний термінал, то вже були заперечення Міноборони, що ми концентруємо в одному місці аміачне, калійне, а тепер іще й нафтогазове виробництво”, — розповідає Тодійчук.

Хоча треба передбачати, що невдовзі Україна почне видобувати власну нафту в Чорному і Азовському морях. І тоді цей завод був би корисним, зазначає експерт.

Отже, Лівія та Тимошенко навіть не намагаються прив'язатися до внутрішнього ринку України.

Тимошенко пересварить мусульман?

Зрештою, місце будівництва ще не пізно змінити. “Спеціалісти Каддафі за кілька тижнів уже будуть в Одесі. Але, можливо, коли він побачить, як у нас виділяється земля, то він прийме інше рішення”, — прогнозує Пашинський.

Зокрема, на думку Тодійчука, держава могла б за копійки викупити у нинішнього власника Херсонський завод і на його базі створити нове підприємство.

“Там є якась інфраструктура, залізнична і трубопровідна, є професіонали, які ще не забули цієї роботи, є помешкання для них. Чого він буде стояти та іржавіти?” — запитує експерт.

А один з посадовців, який просив не називати його прізвище, спрогнозував, що Лівія може зацікавитися Кременчуцьким НПЗ (ЗАТ “Укртатнафта”).

“Будівництво з нуля займе кілька років. Але можна не відкладати, а навести лад на Кременчуцькому НПЗ і продати Лівії державну частку, або підписати угоду про створення СП. Син Каддафі свого часу вже прицінювався до Кременчуцького заводу”, — зазначив посадовець.

За його словами, це може навіть допомогти розв'язати конфлікт між акціонерами НПЗ.

“Мусульманин Шаймієв (Мінтимер Шаймієв, президент Татарстану) набагато швидше знайде спільну мову з мусульманином Каддафі, ніж з євреєм Коломойським і українкою Тимошенко”, — іронічно пояснив співрозмовник.

Нагадаємо, що після того, як татарські акціонери втратили контроль над цим підприємством, вони припинили постачання нафти на нього, таким чином, підприємство відчуває гостру нестачу сировини.

Юлія Тимошенко намагається змістити менеджмент, підконтрольний групі “Приват” і, водночас, домовитися з татарами про поновлення поставок.

Питання взаємин з менеджерами “Укртатнафти” має постати вже зараз, адже українська делегація в Лівії домовилася, зокрема, і про постачання на Кременчуцький НПЗ 600 тисяч тонн нафти.

Що її спонукало зробити такий подарунок Ігорю Коломойському — незрозуміло. Однак до складу українського представництва входив Володимир Пустоваров, заступник голови правління компанії “Укрнафта”, менеджмент якої також близький до “Привату”.

Він розповів, що саме його структура, 50%+1 акція якої належить державі, має вивчити перспективність закупівлі лівійської нафти для переробки в Кременчуці.

За словами Пашинського, Україна не має можливості використовувати Придніпровський трубопровід у реверсному режимі. Тому, на думку Пустоварова, логістика таких поставок буде досить складною, адже танкерам доведеться проходити Босфор, а потім залізницею нафта транспортуватиметься з Одеси до Кременчука. За його оцінками, може йтися про два танкери по 80 тисяч тонн на місяць.

Але експерти сходяться на тому, що ці перепони можна обійти, якщо застосувати схеми заміщення.

“Якщо ми будемо мати ресурс лівійської нафти, то росіяни з радістю будуть нам з коефіцієнтом 1,3 заміщати її російською нафтою. Бо це дасть можливість російським компаніям виходити на ринок Середземномор'я. А це — четвертий ринок у світі за обсягом. Вони будуть качати в Україну свою важку нафту, не дуже якісну, і забирати лівійську”, — міркує депутат.

За його словами, щоб підписати такий контракт, треба 24 години. “Але є позиція російської держави: поки ми не врегулюємо суперечку з татарами, нічого цього не буде”, — запевняє він.

Зграї танкерів

У цілому проект поставок лівійської нафти виглядає привабливо.

“Більшість танкерів ідуть з Середземного до Чорного моря порожніми до Новоросійська, Поті, Супсу, Батумі, щоб забрати нафту. Тому, якщо буде двостороннє завантаження, то ціна на перевезення впаде”, — зазначає Тодійчук.

Окрім того, зазначає він, дуже вигідним для України є бартер нафти на зерно, що обговорюється на двосторонніх зустрічах з лівійцями, адже це створить додатковий попит на продукцію українських аграріїв.

Проте, за словами експерта, бензин має споживатися тільки Україною. В Євросоюзі спостерігається профіцит пального, і воно вивозиться танкерами в Америку. Більш-менш користується попитом лише дизельне пальне.

“Якщо везти сюди нафту, переробляти, а потім бензин везти назад, на Середземне море, щоб там його продати, то я не розумію, в чому тут бізнес”, — зазначає він.

За словами Пашинського, переробляти на майбутньому заводі планується державну лівійську нафту, а також ту сировину, яку отримає Україна, якщо доведе до пуття питання розробки родовищ у Лівії.

Нагадаємо, що кілька років тому Лівія створила умови для України, щоб вона могла перемогти в тендерах на розробку нафтових родовищ. Але через недбалість Києва частину ділянок вже отримав “Газпром”. Пашинський запевняє, що Тимошенко вдалося реанімувати цю тему на переговорах.

За словами Тодійчука, варіанти будівництва азербайджанського і лівійського заводів не суперечать одне одному.

“Я не виключаю, що можна навіть і втрьох побудувати. Подивіться структуру власників європейських заводів. Там по п'ять-сім власників, провідних компаній, і для них це гарантія переробки за певними цінами своєї нафти. Так само і тут можна зробити”, — каже він.

В цілому економічна криза навіть сприяє будівництву НПЗ. Хоча ціни на обладнання, за спостереженнями Пашинського, знизилися несуттєво, проте, за даними Тодійчука, зменшилася черга на це обладнання, яка утворилася в попередні роки тотальної модернізації НПЗ.

“З трьох-п'яти років черга на деяке обладнання зменшилася на рік-два. І це нормально, бо якщо зараз розробити концепцію, то паралельно з відведенням землі можна виготовити це обладнання. Я робив би ставку на найкращі технології, бо поки збудують завод, уже будуть інші вимоги до палива, і треба бути до них готовим”, — каже експерт.

Проте головним питанням залишається доцільність будівництва заводу для України. І головне завдання для уряду — добитися за допомогою заводу бодай мінімального впливу на український ринок.

Артем ЗАХАРЧЕНКО