Хто проти незалежних кандидатів?

Такий висновок можна зробити, аналізуючи і сам текст документу, і точку зору учасників процесу його ухвалення.

Так, у своїй промові народний депутат Руслан Князевич, голова Тимчасової спеціальної комісії з питань підготовки закону про вибори, наголошував на трьох блоках вимог опозиції, а саме:

1) вимоги політичного характеру;

2) вимоги щодо забезпечення демократичності виборчого процесу;

3) вимоги щодо технічного чесного та справедливого забезпечення виборчого процесу.

Упередження до мажоритарників-самовисуванців можна було б відразу зауважити у першому блоці пропонованих вимог:

— проведення виборів “може бути здійснено за змішаною пропорційною виборчою системою виключно в тому випадку, якщо 300 депутатів обиратимуться за пропорційною системою, а 150 депутатів — за мажоритарною системою відносної більшості;

— забезпечена участь у виборах виборчих блоків політичних партій;

— збережено однаковий виборчий бар'єр як для політичних партій, так і для виборчих блоків політичних партій;

— знизити прохідний виборчий бар'єр до 1 відсотка”.

Такі вимоги висунуто опозиційними депутатами. Вони неодноразово заявляли про недоцільність переходу з партійної системи на змішану, зважаючи на те, що минулі вибори були визнані чесними й справедливими всіма міжнародними інстанціями і тому не варто скасовувати таку систему виборів. Відкриття ж дверей мажоритарці призведе до скуповування “тушок” і створення штучних кандидатів.

Якби враховувалася думка “незалежного мажоритарника-самовисуванця” щодо цих трьох вимог, була б висунута четверта вимога: надати мажоритарнику вчасно усі необхідні матеріали та інструменти для проведення політичної кампанії.

Чому? А тому, що чине законодавство не є збалансованим і надає перевагу партіям, фракціям та блокам.

Подібну думку також висловили у своїй публікації “Мажоритарні вибори: назад у майбутнє” Валерій Гончарук і Ярослав Павловський. Ось що вони пишуть: “Питання “нарізання округів” є дуже цікавим. Уже на цьому етапі передбачається запровадження маніпулятивних технологій.

Зокрема, за запропонованим законом, стаття 18.3, “Перелік одномандатних округів із зазначенням їх номерів, меж та центрів округів, публікується ЦВК не пізніш як за сто сімдесят п'ять (175) днів до дня голосування”.

Для прикладу, у США та Великобританії, де використовуються мажоритарні системи, межі округів перезатверджуються 1 раз на 10 років. Це не дозволяє маніпулювати з їхніми кордонами напередодні кожних виборів та формувати їх під конкретних кандидатів.

При цьому в США нижня палата переобирається кожні 2 роки. Таким чином, 5 повноцінних виборчих кампаній проводяться зі стабільними межами округів.

Зрозуміло що 175 днів — це закороткий час для того, щоб оцінити округ. Це не відповідає вимозі мажоритарника, якому потрібно заздалегідь мати й знати про кордони округу, списки виборців, тощо.

Та головне, що незалежному мажоритарнику-самовисуванцю потрібно вчасно отримати усі матеріали та інструменти для ведення перегонів, натомість усе чинне законодавство надає преференції партіям, фракціям та блокам.

Наприклад, згідно з статтею 24 закону про Державний реєстр виборців, тільки політичні партії, фракції та блоки мають можливість вести публічний контроль за веденням Реєстру. Незалежний мажоритарник-самовисуванець не згаданий у цьому законі.

Тобто, партії, фракції та блоки мають можливість перевірити, чи їхні виборці дійсно живуть за вказаною адресою, а мажоритарник-самовисуванець не має таких даних.

Проте мажоритарник не є абстрактним представником людей в демократичній країні — він є реальним контактом між людьми й Верховною Радою.

Партія, у свою чергу, є саме абстрактним скупченням громадських ідей та ідеологій, де відповідальність розмивається серед партійних босів та апаратів, замість того, щоб залежати від одного представника.

Тому для того, щоб збалансувати умови перегонів між партіями, фракціями, блоками та самовисуванцями, потрібно мажоритарникам-самовисуванцям вчасно надати всі необхідні для виборів матеріали.

Здається, що це не є проблема, тому що новоприйнятий закон про вибори народних депутатів мав би збалансувати ці прогалини. Так, наприклад, мав би дати незалежним самовисуванцям можливість публічного контролю за веденням Реєстру й доступу до попереднього списку виборців.

Причому доступ до попереднього списку мусить бути наданий мажоритарникам-самовисуванцям у той же день, коли ЦВК реєструє їх кандидатами в одномандатних округах. Але так не сталося — новий закон містить натомість більше прогалин.

Відповідно до частини 5 статті 39 виборчого закону лише за 20 днів до дня голосування орган ведення Державного реєстру виборців передає один примірник попереднього списку виборців на паперовому носії відповідній дільничній виборчій комісії.

Тому, згідно з законом, лише за 20 днів до виборів у мажоритарника-самовисуванця є можливість перевірити, чи його виборці дійсно проживають саме в його окрузі.

Але ця стаття написана не для мажоритарників, а для виборців, щоб вони мали можливість перевірити, чи є вони у списках. Іншими словами, відповідні органи можуть не дозволити мажоритарнику перевірити місце проживання його виборців.

Прогалина в законі стає ще більшою, коли ми розуміємо, що згідно з 52 статтею, висування кандидатів у депутати партіями або шляхом самовисування розпочинається за 90 днів і закінчується за 70 днів до дня голосування.

Кандидат від партії в одномандатному окрузі через внутрішні партійні канали буде мати найточнішу інформацію щодо виборців і тому матиме приблизно 50-ти денну перевагу над незалежним самовисуванцем.

А в політичних перегонах 50 днів — немов вічність.

Закон, який міститься на 109 сторінках і не згадує такі речі як надання кандидату мажоритарнику-самовисуванцю доступу до попереднього списку виборців за 90 або 70 днів до дня виборів, підтверджує, що він є упередженим.

У цій прогалині помітний ще один абсурд. Відповідно до закону, можна розпочати кампанію і витрати, пов’язані з виборами, на наступний день після реєстрації кандидата в одномандатному окрузі, але лише за 20 днів до дня виборів можна зрозуміти, що цей кандидат домагався голосу громадян, які згідно з реєстром голосують у сусідньому окрузі.

З цього можна зробити висновок, що реальна кампанія у 89 днів розроблена з метою виснажити слабших кандидатів, які б марно витратили кошти на не потрібні речі.

У незалежного кандидата немає підтримки партії чи національного капіталу. Його найбільшою перевагою над партійними кандидатами є пряме спілкування з виборцями та ідентифікація голосів, яка унеможливлюється без доступу до попереднього списку виборців.

Мажоритарник-самовисуванець завжди — удень і вночі, і навіть після виборів, балотується.

Він постійно шукає способи знайти нові голоси. Формально виборчі кампанії обмежуються в часі, який визначається законом, але неформально мажоритарники-самовисуванці балотуються задовго до початку виборів.

З досвіду ведення виборів у демократичних країнах підтверджую, що мажоритарники у передвиборний час проходять тренінги, розробляють стратегії, ділять свій одномандатний округ на привітливі та ворожі зони, вчаться працювати з виборчим списком, ділячи його відповідно до дільниць, зон, вулиць, етнічних груп тощо.

Участь у подібних тренінгах беруть кандидати, номіновані від партій, та незалежні мажоритарники-самовисуванці, які розуміють: щоб виграти вибори, обмежені в часі, потрібно бути максимально підготовленим до різних випадків під час політичних перегонів.

Як тільки закон про вибори депутатів підпише президент, такі тренінги стануть поширенішими.

Тільки час покаже, чи спромігся цей закон запобігти скуповуванню “тушок”, створенню штучних кандидатів тощо.

Можливо, саме на згадані вище прогалини розраховують сили, які хочуть “вкрасти” чесні вибори в народу. Згідно з буквою закону, ці сили не будуть порушувати закон, але непрямий ефект їхньої роботи дасть їм перевагу над незалежними самовисуванцями.

Саме ці самовисуванці, які виросли й живуть у тих одномандатних округах, повинні представляти своїх співвітчизників у Верховній Раді. Закон про змішану систему виборів дає їм, у принципі, можливість відстояти ці округи у олігархів або парашутованих кандидатів.

Можливо, президент України надішле цей закон на доопрацювання у Верховну Раду з метою збалансувати його, а може кмітливі мажоритарщики-самовисуванці компенсують упередження проти них звернувшись до ЦВК на основі закону “Про доступ до інформації” з проханням надати їм попередній список виборців.

Або ж куплять ці списки у міських депутатів і кандидатів, які балотувалися в їхніх округах в минулому.

Шкода, що притаманний Україні ажіотаж щодо мажоритарної системи спотворив сутність демократії, яка базується на праві індивідуального голосування (одна людина — один голос) та особистого права висуватися й балотуватися.

Володимир ПАСЛАВСЬКИЙ, президент консалтингової фірми “Providence Group”, Торонто, Канада