Грецькі наслідки

На схід від Сходу

“Простий француз дуже мало знає про Україну, — вважає Даніель Дезескель, ведучий популярної програми “Перехрестя Європи” на Radio France Internationale. — На загальному рівні її сприймають як європейську околицю. Десь за Польщею, на Схід від Сходу. Це держава, яка не продукує багато символів. Якщо Москва — це Красна площа, Рим — Капітолій, Берлін — Бранденбурзька брама, а Лондон — Біґ-Бен, то чим відомий Київ, люди з вулиці геть не знають”.

“Може, хтось зі старшого покоління був би пригадав, що Україна раніше виробляла багато вугілля й годувала хлібом цілий СРСР, — зауважує Валері Серер, фахівець у галузі комунікаційних технологій. — Є також символ Чорнобиля. А загалом для очевидної більшості французів, бельгійців, іспанців ваша держава як людина без обличчя. Європейці сьогодні бояться нового розширення на Схід, бо не хочуть витрачати зайві гроші. Всі пам’ятають, скільки коштувало підтягти до західного рівня Східну Німеччину, Польщу, Чехію. Нині на Україну, Молдову чи Грузію просто немає вільних коштів”.

Європейський Союз дещо розгублено шукає виходу із власної кризи. Колишній німецький канцлер, а нині працівник російського Газпрому Ґергард Шредер, майже за Лєніним, пропонує організувати Сполучені Штати Європи. “Аби найкраще протистояти в конкуренції з Америкою та Азією”, — пояснює він пресі. Анґела Меркель разом із Ніколя Саркозі обговорюють можливість запровадити “дієздатний європейський уряд”. У кулуарах Єврокомісії замислюються над створенням підконтрольного Європарламентові спільного міністерства фінансів.

Грецька криза, отже, має не лише фінансові та монетарні наслідки, а й виразно політичні. Ще й такі, що прямо стосуються українських перспектив. Бо якщо кілька років тому західні дипломати пропонували розуміти програму Східного партнерства як розминку перед змаганням за статус кандидата в члени ЄС, то нині у приватних розмовах ті самі політики роблять круглі очі й переконують, що “помилково пов’язувати Східне партнерство та кандидатство”.

“Україна не Хорватія. Це не 7 млн жителів, а 47 млн, — ніби виправдовується один із депутатів правлячої партії Союз за народний рух у Національній асамблеї Франції. — Коли 27 учасників ЄС не доходять згоди щодо питань безпеки, зовнішньої або монетарної політики, ніхто не поспішає запрошувати нових членів”.

Усе це так, але 2009-го, коли ухвалювали проект Східного партнерства, про українські розміри стільки не говорили. “Я завжди казав, що Захід мусив би давно визнати: Україна у 100 разів більш європейська держава, ніж Туреччина, — переконував тоді публіцист і видавець Бернар Леконт. — Європа без України — це історичне й географічне непорозуміння!” То що змінилося? “Мабуть, наші двері стали вужчими”, — мусив визнати французький депутат.

Символи та практика

Більшість європейських експертів сходяться на думці, що угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС Україна, як і передбачали, укладе наприкінці 2011-го, попри обурені заяви західних очільників про те, що доки Юлія Тимошенко за ґратами, договору не буде. Водночас вони звертають увагу на те, що підписання документа як таке ще не розпочинає співробітництва за новими правилами.

“Справжнім випробуванням для Києва стане ратифікація угод в парламентах країн — членів ЄС, — вважає політолог Моріс Дюпре. — Зауважте, французький міністр закордонних справ Ален Жуппе казав про неможливість саме ратифікації, а не підписання угоди, якщо Юлія Тимошенко та інші лідери української опозиції не вийдуть на волю і з них не буде знято необґрунтованих звинувачень”.

Брюсселю сьогодні немає великого сенсу голосно грюкати дверима перед носом Києва. Жест, яким стане Угода про асоціацію, не вимагає надзвичайних жертв. А от її імплементація цілком може послужити приводом до серйозної розмови про справжню, а не вдавану відповідність європейським цінностям. І вовки ситі, і вівці цілі.

Є ще один чинник, що очевидно впливає на процес переговорів: це близька зима й передчуття нової газової війни, до якої Москва наполегливо готує західного споживача. “Про всяк випадок, аби зайве не мерзнути, європейські столиці воліють не давати Росії аж усіх карт у руки, — вважає економіст Ґабріель Дюфур. — Хоча спільної енергетичної політики ЄС як не було, так і немає. Поза тим, не лише українці, а й поляки, німці, греки та італійці намагаються хто як може переглядати свої угоди з Газпромом”.

Водночас українське керівництво не втомлюється роздавати інтерв’ю західним ЗМІ, в яких відповідальність за сьогоднішні конфлікти з Росією довкола газових контрактів делікатно перекладає на... тих, хто критикував Київ за маніпуляції судовою владою. “Ваша критика дозволяє росіянам думати, що ми в слабкій позиції, і виголошувати нам ультиматуми”, — поскаржився Микола Азаров у інтерв’ю газеті Le Figaro.

“Регіонали використовують кожну нагоду, аби підкреслити, що політичні репресії в Україні європейців не обходять, — розповіла Тижню член делегації нашої держави у ПАРЄ, депутат Верховної Ради Ольга Герасим’юк. — Навіть на засідання комітетів Парламентської асамблеї стали вчащати: а раптом там треба дати відсіч? Навіть коли розгляд питання репресій процедурно не передбачений”.

Отже, підписати нову угоду з ЄС для Києва важливо. Бодай на рівні символу. Не факт, що влада вмить кинеться наповнювати документ практичним сенсом. Навіщо? Договір чудово стає в пригоді для самореклами перед парламентськими виборами, а далі — побачимо.

Що ж до європейців, то лакмусовим папірцем у ставленні до України, а також до Грузії, Молдови, Азербайджану й Вірменії стане участь у саміті Східного партнерства, який відбудеться 29—30 вересня в Польщі. Якщо Анґела Меркель уже пообіцяла бути, французи натякають, що Саркозі до Варшави, мабуть, не поїде. Але, ймовірно, відрядить свого прем’єра Франсуа Фійона. Також символічно, погодьтеся.

Алла ЛАЗАРЄВА