Гібридні результати шокової терапії

“Пропало все” чи “Перемога”?

Бачимо негативні дані, і вони підтверджуються. Падіння ВВП за І квартал становить 17,6%. А це означає, що країна оперує фінансовим ресурсом май­­же на 20% меншим, ніж рік тому, бо ВВП, грубо кажучи, — це чисті гроші, які суспільство може розподілити, “з’їсти” або капіталізувати. Це головне багатство, яким у реальному часі можна розпоряджатися. Тому падіння на 20% — це фанта­стично багато. До цього додаємо і той факт, що промислове виробництво впало на 22%, обсяги будівництва — на 33%, транспортна галузь — на 23,2%. При цьому реальна зарплата зменшилася на 22,5%, а ціни у квітні 2015-го порівняно із груднем 2014 року виросли на 40% (див. “Пропало все”). І той, хто оперує цими цифрами, особливо з-поза меж України, скаже: “Боже мій, це просто жах! Як люди взагалі живуть у цій країні?”.

Отже, спочатку йде негатив: “пропало все, зрада”. Але, відклав­­­­ши в сторону ці параметри й узяв­­ши іншу, таку саму офіційну статистику, бачимо, що ситуація “трі­­шечки інша”, і вона досить позитивна. За даними державної фінансової статистики, на макрорів­­ні (суспільному рівні, де всі фінан­­со­во-економічні струмочки зливаються докупи) бачимо, що за І квартал, як і за квітень — травень, держава повністю виконала зобо­в’я­­зання, які брала на себе в рамках бюджету: із виплати зарплати, з утримання інституцій, у сфері оборони, національної безпеки, освіти, в інших галузях і програмах. Місцеві органи влади теж виконали свої бюджетні зо­бо­в’я­зання. Затримок у виплаті пенсій та інших соціальних програм немає. Більше того, на Єдиному казначейському рахунку (ЄКР), де стікаються всі платежі, які йдуть у бюджети України, сконцентровано сьогодні майже 28 млрд грн, тоді як на початок року в нас було тільки 3 млрд. Це ті гроші, які надходять і далі розподіляються. Частина їх уже розписана й має піти на бюджетні потреби країни, для виконання бюджетних зобов’я­­зань, але части­­на — профіцитна, резервна, тобто має бути по-ново­­му розподілена. А це близько 18,5 млрд грн.

Для цього необхідно внести зміни до бюджету. Правильно ска­­зала Марґарет Тетчер: “Немає ніяких державних гро­­шей, є гро­­ші платників податків”. І цих грошей досить багато за нинішньої бідності. Колись, у 2008 році, на ЄКР було приблиз­но стільки само (хоча курс гривні до долара був іншим — 5 грн/$, а зараз — 20 грн/$). Тоді цими грошима скористалися погано. Уряд спрямував їх на разове підвищення пенсій перед новими виборами. Держава тоді взяла на себе колосальні зобов’язання, які до цього часу розривають баланс Пенсійного фонду. Нині погано розпорядитися ресурсом не можна.

Якщо подивитися на статистику Нацбанку, на торговельний, платіжний баланс, то теж можна побачити багато позитивного. Так, у нас упали експорт та імпорт, але при цьому експорт на $1,193 млрд більший, ніж імпорт. І такого дуже давно не було. Це означає, що в Україну від торговельних операцій та послуг поступило валюти більше, ніж із неї пішло, що створює основу для стабільності гривні. Дефіцит платіжного балансу зменшився в кіль­­ка разів порівняно з минулим роком і має тенденцію до суттєвого гальмуван­­ня. Була дуже велика девальвація, але зараз валютний ринок поводиться спокійно гривня навіть зміцнюється, збільшуються валю­т­­­­ні резерви (див. “Перемо­га”). Як зрозуміти цей позитив?

В Україні у перші чотири місяці цього року було те, що поляки в 1990-х роках минулого століття назвали в себе шоковою терапією. У нас це було дуже концентровано і швидко, хоча наслідки шоку величезні й непрості. За даними ООН, яка тільки-но завершила дослідження рівня життя українців, близько 80% їх опинилися сьогодні за межею бідності, тобто вони, згідно зі стандартами ООН, живуть не більше ніж на $5 (або 105 грн) на день. Дуже зменшилися прибутки суб’єктів господарювання, зросла збитковість виробництва, упала реалізація.

Та з’ясувалося, що шокова терапія принесла й позитивні результати (див. “Перемога”). Вони були досягнуті, по-перше, за рахунок правильної фінансової (макроекономічної) політики; по-друге, за рахунок правильних дій Міністерства фінансів та уряду в частині збалансування макроекономічних пропорцій і фінансової ситуації в Україні. Та ці, влас­­не, правильні дії колосально стиснули платоспроможний попит, різко зменшили споживання серед людей та обігові кошти підприємств. Урізання зарплат, пенсій, практично припинення кредитування — це жертви, які принесли громадяни та бізнес на олтар сьогоднішньої макрофінансової стабільності й безперервного функціонування фінансової системи країни.

Ці жертви не повинні бути даремними. І не тільки тому, що вони дуже важко, в умовах війни з російським агресором, дались українській громаді. А насамперед тому, що сьогодні на їх основі є реальна можливість провести економічні реформи.

Нещодавно, повертаючись із Житомира до Києва, вперше за багато часу знову побачив фури з новими автомобілями, що вказує на оживлення імпорту. Йдеться не тільки про попит, оскільки завжди є люди із грошима. Як казав Бендер: “Якщо гроші ходять, то у когось їх є багато”. Йдеться про те, що “еластичний імпортер” чекав, коли буде баланс в економіці і стабільна гривня, тому що, поки гривня нестабільна, такий імпортер нічого не буде робити. Це просто знак, який підтверджує результати на макрорівні. Ще один знак, що свідчить про покращення ситуації на макрорівні й можливість проводити реальні реформи — збільшення від початку року прямих інвестицій в Україну. Тобто, незважаючи на війну, інвестор починає рухатися.

Потрібна грамотна економічна політика

Отже, першої умови, щоб проводити реформи, — макроекономічної стабільності — досягнуто. Другий крок — конкретні дії в секторах і економіці та в соціальній сфері.

На цьому етапі дуже важливо починати розтискати попит. Колосально зменшений попит — це не тільки зменшення доходів громадян та їхнє важке щоденне життя (і пенсіонерів, і тих, хто працює за зарплату), це ще й неможливість розвиватися для бізнесу. Він не мо­­же реалізувати свій продукт. Тому зараз потрібно, ко­ли з’яви­лися ресурс та паростки макроекономічної стабілізації, збіль­­шити споживання. Зняти дра­­конівські обмеження пенсій, зарплат, розпочати їх індексацію, відмінити найбільш одіозні податки та обмеження на валютному ринку. Негайно прий­няти нову версію пенсійного зако­­ну, який “завис” у парламенті. Зменшити ставку рефінансування й розпочати кредитування бізнесу.

Треба потроху лібералізувати економічну ситуацію, її нинішня жорсткість уже не відповідає часу. А також потрібно дуже розумно розподілити той ресурс у 18,5 млрд грн, який з’явився. Якусь частину варто спрямувати на важливий національний проект (бажано на енергозбереження), а ін­шу розумно пустити на збільшення споживання (через бюджет чи інші механізми). Треба потихеньку готуватися до осені, збільшуючи споживання серед громадян, тим самим ми зможе­мо нормально її зустріти, і розмов про “третій Майдан” не буде.

Необхідно здійснювати грамотну економіч­­ну політику, і це не тіль­­ки децентралізація чи дерегуляція, що стосуються інфраструктури, самих умов економічної діяльності, що важливо. Це ще й конкретні проекти, конкретні дії в конкретних напрямках. Сьогодні мало таких ос­мис­лених і сучасних дій і, на жаль, не видно, хто персонально все це робитиме. Зараз в Україні уряд, у якому немає віце-прем’єра з економічної політики, такого ще ніколи не було. І в цьо­­му теж виявляється неготовність державних інституцій до позитив­­ної пра­­ці. Віддамо належне українським громадянам: вони витримали цей колосальний тиск і шок, приніс­­ши багато жертв задля результатів, які змарнувати ніхто права не має.

Чому ж так різняться цифри?

Статистика правдива тоді, ко­ли вона порівняльна. Якщо є підприємство, що працювало минулого року і працює зараз, то мож­­на лег­­ко порівняти його результати. Те саме з територією: обла­­сть, країна. Але як порівнювати, якщо територія країни стала іншою: частина окупована й кордони постій­­но змінюються? Очевидно, по­­трібно вичленити ту частину територій, яку неможливо облікувати. На якомусь етапі наша статистика не реагувала на це, але потім почали вносити корективи. Через кілька місяців після втрати Криму поча­­ли подавати статистику без нього. У Криму існував респуб­лікансь­кий комітет статистики, але він тепер працює на іншу країну, тому відповідно й немає даних. Що стосується окупованих районів Донбасу, все трохи складніше. Коли подають економічну статистику, то пишуть, що “без районів Донецької та Луганської області, в яких здійснюється АТО”. Але ж АТО йде на територіях контрольованих Украї­­ною, а є ще тимчасово окупована Росією територія. Вона теж сюди входить? Наскільки точно це розраховано? Провести чітку межу неможливо, бо частина підприємств зареєструвалася на території Ук­раї­­ни, частина залишилася там. Також є сумнів, що торішня база, з якою порівнюють, точна. А йде­ться небагато-немало про економічний потенціал до 20% ВВП України, який до війни з Росією давали Донецька та Луганська області.

І в цій ситуації повністю покладатися на основні макроекономічні показники немає сенсу, вони лише певний орієнтир. На дані ж про надходження реальних грошей до інституцій Міністерства фінансів покладатися мож­­на, вони точні. Зрозуміло, що на обсяг грошей сильно вплинули девальвація гривні та інфляція, яка їх “підняла” в номінальному обчисленні. Проте факт уже відбувся: ми перемістилися в іншу систему координат, і це кошти, які конкретно надійшли, вони є. Та цим даним не зав­жди вірять. Так, на своїй нещодавній зустрічі з головою місії МВФ голова Нацбанку пані Валерія Гонтарева заявила, що в нас є позитивні показники стосовно банківської системи та курсу валют, що нам потрібно потроху зменшувати тиск на громадян і бізнес, у тому числі обмеження, які були введені. Але на це їй відповіли, що ще зарано, оскільки дуже погані макроекономічні показники. МВФ важко заперечити, він бере дані статистики, яку ми самі йому й даємо (див. “Пропало все”), і бачить погані результати. Другу сторінку (див. “Перемога”) дивитися після такого (!) він навіть не буде. Він не буде розбиратись у наших гібридних результатах, і про це треба говорити, бо сьогодні у нас в економіці, як і в інших сферах життя, є і “пропало все”, і “перемога”. Це гібридна реальність на тлі гібридної війни, і ми таки мусимо навчитись із цим жити й використовувати ситуацію на кори­сть українського суспільства.

Не можна змарнувати цю мож­­­­ливість: вона дорого нам дісталася!

Віталій МЕЛЬНИЧУК