Газовий ринок: боротьба за $13 мільярдів

Очевидно, що “Газпром” зробить все, аби не втратити ринок, який щорічно приносить йому більше $13 мільярдів.

Зустріч Януковича та Путіна 15 травня в Росії — знакова. Від неї залежить, піде Київ своїм шляхом чи продовжить рухатися в фарватері офіційної Москви.

Україна посідає перше місце в рейтингу найбільших імпортерів російського газу.

Лідирує вона із значним відривом. За підсумками 2011 року Київ купив у “Газпрому” 40,01 мільярда кубометрів блакитного палива, тоді як Німеччина, яка посідає друге місце, — 34,03 мільярда кубометрів, а Туреччина, що розташувалася на третій сходинці, — 26 мільярда кубометрів.

Україна імпортує стільки ж російського газу, скільки Італія — 17,08 мільярда кубометрів, Польща — 10,26 мільярда, Франція — 9,53 мільярда і Молдова — 3,1 мільярда кубометрів разом взяті. Частка України в загальному об’ємі експорту російського газу становить близько 26%. Вагомо, чи не так?

Зрозуміло, у такій ситуації будь-які кроки України, направлені на зменшення об’ємів закупівлі блакитного палива з Росії, Москвою вітатися не будуть. Проте останні події засвідчують, що справа обмежиться не лише м’яким осудом. Сусіди готові застосувати “важку артилерію”, аби відстояти найбільший для себе ринок.

Зокрема, велику увагу Росія приділяє збільшенню видобутку газу в Україні. Показовою вийшла історія з доставкою в Україну плавучої бурової платформи, відомої як “вежа Бойка”.

Після того, як в Туреччині була зібрана платформа і її почали буксирувати до місця призначення, Росія заборонила проходження судна через її територіальні води. В результаті, в Крим вона прибула з десятиденним запізненням.

Проте як тільки вежа опинилися в Україні, російська монополія відразу ж запропонувала “Нафтогазу” відмовитися від односторонніх проектів з розробки шельфу Чорного моря і створити спільне підприємство.

Напевно, не в останню чергу через те, що вже в найближчому майбутньому Україна завдяки новій буровій платформі може збільшити видобуток газу в Чорному морі на 3 мільярди кубометрів. Але хіба Росії це вигідно?

Очевидно, що ні, і пропозиція щодо СП може стати лише димовою завісою. Вона з часом розвіється, але за нею не буде жодного нового підприємства, а Україна втратить час і не збільшить видобуток власного газу.

Докоряє Білокам’яна Україні і через зменшення об’єму закупівлі газу з 40 до 27 мільярдів кубометрів. Зараз не чути різких заяв з цього приводу, але раніше Росія не раз нагадувала про контракт і принцип “купуй або плати”.

Це норма, за якою Україна зобов’язана оплатити мінімум 33 мільярди кубометрів газу, незалежно від того, скільки саме палива вона буде купувати.

Окремо слід зупинитися на популярному сланцевому газі, на який Україна покладає великі надії. Популярному ще й тому, що ця тема доволі дискусійна.

США завдяки сланцевому газу змогли вирішити проблему забезпечення енергоресурсами. Більше того, країна здійснила технологічну революцію і, як пише журнал Fortune, перевернула з ніг на голову енергетичну перспективу світу.

Так, на початку 2000-х років про сланцевий газ знали лише спеціалісти, а вже в 2010 році його видобуток у США сягнув 51 мільярда кубометрів.

З огляду на невисоку собівартість розробки — $100 за тисячу кубометрів — та його світові запаси — 256 трильйонів кубометрів або 40% від загального об’єму — це ноу-хау може стати причиною кардинальних змін на енергоринку. Але чи стане?

Європа поки що розвивається за консервативним сценарієм. Більше того, тут триває антисланцева кампанія, внаслідок якої Німеччина, Франція і Болгарія відмовилися від американської технології. Мовляв, вона шкодить природі.

Наскільки це відповідає дійсності — питання дискусійне, але одним з найбільш активних противників сланцевого газу є Росія, яка вже втратила для себе потенційний американський ринок і не хоче, щоб те саме відбулося і в Європі.

Україна на це не зважає. Днями стало відомо, що Shell і Chevron розпочнуть розробку та видобуток сланцевого газу.

Напевно, тепер варто очікувати нової хвилі дискусії на тему екології, до якої українці після Чорнобильської катастрофи дуже чутливі. Чи вдасться Києву вийти на фінішну пряму в 2017-2018 роках, коли, як очікується, почнеться ера промислового газу, наразі невідомо.

Так само є сумніви і щодо будівництва LNG-терміналу. Його заявлена потужність — 10 мільярдів кубометрів — поки що ніяк не підкріплюється досягнутими домовленостями з країнами-імпортерами скрапленого газу.

Азербайджан, який вже збирався на саміті в Давосі підписати меморандум щодо постачання газу в Україну, відклав перемовини на невизначений термін. Є інтерес в Катару, але для імпортування цього газу потрібно заручитися підтримкою Туреччини і отримати її згоду на прохід танкерів через Босфор.

Туреччина вже зіграла свою роль в іншому ключовому проекті — російському. В обмін на знижку на російський газ в грудні 2011 року ця країна визначила долю “Південного потоку”, коли погодилася на прокладання труб в її територіальних водах. Україні теж потрібно буде провести серйозну дипломатичну роботу.

Таким чином, все, що робиться для скорочення імпорту російського газу, може завершитися нічим. Принаймні, боротьба буде серйозна, на кону — мільярди доларів. І чим далі Київ буде просуватися вперед, тим більше у нього буде спокус обміняти всі досягнення на чергову знижку на російський газ.

Росія буде пропонувати такий варіант, і чергова зустріч Януковича з Путіним — ще одна нагода для “Газпрому” переконати Україну відмовитися від ідеї стати самостійним гравцем на енергетичному ринку.

Іван НАДЕЇН, голова ГО “Комітет енергетичної незалежності України”