Економічне НАТО. У світі може виникнути закритий клуб розвинених країн

Закономірна тенденція — переміщення центрів економічної активності до Азіатсько-Тихоокеанського регіону — підштовхує провідні світові економіки Заходу адаптуватися до нових економічних, технологічних та демографічних умов. Однією з перших ініціатив переобраного на другий термін президента США Барака Обами стала розробка всеохоплюючої угоди Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (ТАТІП) з країнами Євросоюзу. Відразу в експертних та політичних колах з’явилося безліч статей і коментарів щодо її високої економічної доцільності. В умовах фінансової кризи в ЄС та бюджетного дефіциту в США остаточна ліквідація неторговельних бар’єрів і тарифів обіцяє додаткові фінансові надходження й інтенсифікацію трансатлантичної економічної співпраці.

Менше уваги приділяється мотивам, які безпосередньо не торкаються торгівлі, але, втім, є важливими з погляду стратегії виходу США з кризи та зміцнення їхніх позицій в умовах дедалі більшої конкуренції у світі. ТАТІП матиме значні геополітичні наслідки для глобального розвитку й стосується також євроінтеграційних інтересів України.

Ринкова фрагментація

Ідея створення зони вільної торгівлі між США та Європою не нова, вона час від часу озвучувалася, починаючи ще з 1990-х. Однак її реалізації перешкоджало небажання низки країн зняти протекціоністські заходи щодо найчутливіших національних галузей виробництва: автомобілебудування, сільського господарства тощо. Внаслідок світової фінансової кризи 2008-го склалася ситуація, що змусила західних партнерів по-новому оцінити розвиток глобальної торгівлі та фінансових потоків. Дедалі очевиднішою ставала тенденція втрати країнами Заходу економічного лідерства. За прогнозом Міжнародного валютного фонду, менш ніж за 20 років частка США та ЄС у глобальному ВВП зменшиться до 30%, натомість спільна економічна вага Китаю та Індії суттєво збільшиться.

У докризовий період країни, що розвиваються, відігравали незначну роль у формуванні порядку денного США та ЄС. З початком кризи держави БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР), а особливо Піднебесна, усвідомили можливість вимагати більшої ваги в дискусіях щодо майбутнього міжнародного фінансового регулювання, яка б відповідала їхній дедалі помітнішій ролі на глобальних фінансових ринках. Через нові міжнародні механізми, такі як Велика двадцятка та Рада з фінансової стабільності (FSB), нові центри зростання дістали право якщо не впливати на політику традиційних західних регуляторів (США, ЄС), то принаймні провадити більш автономний курс. Було розпочато реформування квот в управлінні МВФ, що також покликане збільшити роль країн БРІКС у фонді. У результаті стало очевидно, що відбувається не зміцнення міжнародних стандартів, запроваджених колись країнами ЄС та США, а, навпаки, їх розмиття і фрагментація. Сполучені Штати та Євросоюз як домінуючі держави в міжнародній фінансовій системі регулювання почали втрачати позиції. У цих умовах їхня ініціатива ТАТІП мала б зміцнити інституціональне лідерство Євроатлантичного регіону, простіше кажучи, створити своєрідне економічне НАТО. Фактично формується альтернатива наявним глобальним інститутам. Недаремно появу ідеї ТАТІП пов’язують зі сповільненням подальшої лібералізації глобальної торгівлі в межах СОТ.

Президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу назвав угоду ТАТІП такою, що “змінить правила гри”. У певних колах США вже давно популярною є ідея створення “Ліги демократій”. Якщо відкинути ідеологічний пафос, вона передбачає об’єднання ресурсів наявних демократій, щоб надати їм більше важелів впливу на міжнародній арені. Країни, які опиняться поза цим “клубом”, будуть позбавлені необхідних інструментів впливу, допоки не стануть його частиною. За такого світо­устрою претендентами на роль аутсайдерів є Росія, Китай, Іран та інші автократичні й незгодні з політикою Заходу режими. 

Трансатлантична взаємодія

Одразу після виникнення ідеї трансатлантичної угоди передбачалося, що вона відрізнятиметься від нормативів СОТ регулюванням сфер держзакупівель, інвестицій та високих технологій. Сьогодні ці статті також фігурують як ключові у двосторонній співпраці. Причому ТАТІП покликане як збільшити співробітництво в згаданих сферах, так і поставити протекціоністські бар’єри щодо країн, які до нього не входять, але конкуренція з боку яких відчувається найбільше. Є над чим задуматися передусім державам БРІКС.

Однією зі стратегічних галузей, що в результаті укладення угоди ТАТІП здатна зазнати найістотніших змін, є постачання енергоресурсів. Внаслідок “сланцевої революції” США швидкими темпами перетворюються на експортера скрапленого газу. Зростання видобутку блакитного палива до 2035 року прогнозується на рівні 900 млрд м3 і вже 2020-го Сполучені Штати з імпортера можуть перетворитися на експортера скрапленого природного газу. Наразі вони мають право експортувати його до країн, із якими в них діє зона вільної торгівлі. Створення такої зони з ЄС автоматично поширює на неї це право. Завдяки чому для США відкривається потужне джерело зменшення дефіциту бюджету. Для країн Європи можливість купувати скраплений американський газ ліквідовує залежність від російського Газпрому й Ірану. РФ та Іран можуть втратити значну частину ринку й будуть змушені пристосовуватися до зміненого балансу на світовому енергетичному ринку.

У результаті створення трансатлантичної ЗВТ слід очікувати зміцнення лідерських позицій США та Євросоюзу у сфері високих технологій та їх розробок. Вони вже зараз посідають у галузі лідерські позиції. З двадцятки топ-компаній за витратами на інновації дев’ять належать США і сім — ЄС. 18 із 20 найпотужніших технопарків також мають західну прописку. Однак частка кожної зі сторін у світовому продажу наукомісткої продукції поступово зменшується і вже сьогодні становить 14—15% для кожної, тоді як частка Китаю 2010-го дорівнювала 22%. За підрахунками Всесвітньої організації інтелектуальної власності, 2011 року Китай уперше випередив Сполучені Штати за кількістю поданих заявок на патенти. На думку дослідників, у сучасному світі успіх інноваційного прориву можуть забезпечити тільки стратегічні союзи. Звичайно, цілковито замкнути на собі високі технології передові країни Заходу не в змозі, але зона вільної торгівлі створює клуб країн, усередині якого технологічний трансфер циркулюватиме інтенсивніше, ніж поза ним.

Наукомісткі галузі найперспективніші, вони ж акумулюють значні капіталовкладення. Одним із основних мотивів ТАТІП є інвестиційна співпраця між США та ЄС. У створенні ЗВТ можна буде досягти двох, здавалося б, протилежних цілей: здійснити подальшу лібералізацію потоків прямих іноземних інвестицій і водночас ретельніше їх регулювати. На сьогодні Євросоюз — найбільше джерело інвестицій для Сполучених Штатів і, своєю чергою, акумулює половину американських вкладень. Сукупні надходження капіталу США в ЄС утричі більші від інвестицій Штатів у всі країни Азії. Запровадження сприятливого режиму обміну вкладеннями в межах ЗВТ приведе до їх подальшого збільшення, що гарантує надходження до бюджетів обох сторін, створення робочих місць та інших конкурентних переваг, потребу в яких зараз гостро відчувають і США, і ЄС. Концентрація фінансових потоків та інвестицій дасть їм змогу на новій розширеній базі продовжити боротьбу за ринки збуту та зміцнити лідерство в міжнародній ієрархії.

Варто також відзначити роль суб’єктивного чинника. Створення всеохоплюючого ТАТІП може стати тим особистим досягненням другого президентського терміну Барака Обами, з яким прагне увійти в історію кожен американський президент. Імовірно, адміністрація Обами воліла б, щоб основні положення угоди були узгодженні до 2014 року, коли наступні вибори до Конгресу США політизують це питання. 

Що слід урахувати Україні

У теорії такі інтеграційні процеси на Заході мали б стати додатковим імпульсом устремлінь України до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Так вона дістає шанс у майбутньому опинитися не поза, а всередині економічного простору з інтенсивною циркуляцією інвестицій, новітніх технологій та диверсифікованих постачань енергоресурсів. Зволікання може призвести до закріплення за Україною маргінальних позицій разом із країнами, які все ще не охоплені угодами про ЗВТ.

Реалізація нафтогазових проектів між США та ЄС, що передбачають розширення джерел енергопостачання, вигідна для України. Що успішніше просуватимуться Сполучені Штати в напрямку експорту сланцевого газу, то менше в Росії буде можливостей використовувати газ як інструмент зовнішнього тиску на Україну.