Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Эдіная краина

[08:00 28 августа 2017 года ] [ zbruc.eu, 18 серпня 2017 ]

Українські Карпати зазвучали російською. Її раніше було чутно лише в сезон, а тепер постійно, бо сезон тепер цілорічний, без кінця й без початку.

Українські Карпати рішуче увійшли в моду, до них їдуть. 

“Женщина, почем вот эти ваши афины?” — “Афіни у Греції, в мене афини”. 

“А ваши рыжики?” — “То не рижики, пані, то лисички”. 

“А что такое зупа?”. 

“А кто такой банош?”. 

“Молодой человек, замените первое, я не с теми грибами хотела”. 

“Официант, неси скорее мясо — водка греется!”. 

“Да, привет. Я в этой, как ее… Я в Ворохте. Как это какая область? Ты шо, не знаешь? Закарпатская!”. 

І так далі, й так далі, знову і знову, там і тут, і повсюдно. В Карпатах і поза ними. Бо не тільки Карпати у тренді — весь український Захід загалом. Луцьк і Шацьк, Збараж і Зборів, Отинія й Коломия. І ще сотні трохи недонаселених пунктів. 

Російською звучить львівський Ринок з усіма своїми кав’ярнями, крамницями, криївками та прилеглими вулицями. Місто в місті — наче держава в державі. 

У Франику російська запанувала на моїй улюбленій Липовій алеї, нині Шевченка. Проваджені навіґацією, гості міста неперервним потоком пензлюють нею до парку й озера. Я безпомилково впізнаю їх не лише за наплечниками. Звичка фоткатися на тлі новобудов, що їх вони приймають за видатні пам’ятки архітектури, значно промовистіша від будь-якого наплечника. “Смотри, какая церковь прикольная!” — захоплюються вони імпозантною віллою. Втім, це не єдина версія: котрогось разу про ті ж таки вілли, які в нас на початку парку, довелося почути, що вони “польские дачи”. 

Якщо туризм покликаний розширювати і поглиблювати знання про інше та інших, то це зовсім не той випадок. Бо знання (умовно кажучи) якими були, такими й залишаються. І про афини знання, і про банош, і про пам’ятки архітектури. 

До того ж останнім часом дедалі важче відрізнити “кондовую вату” від “русскоязычных патриотов Украины” — позаяк другі вже не так масово вдягають футболки з величезними тризубами, а перші також воліють залишати вдома футболки з Путіном. Усе ж інше, крім футболок, у них фактично збігається. Тим-то й не відрізнити. 

Але якщо Захід країни такими шаленими темпами східнішає, то чому б і Сходові не позахіднішати? Щоб хоч якось вирівняти ситуацію, а заодно й усунути кричущу диспропорцію та лінґвістичну несправедливість, варто й нам, західнякам, бодай тимчасово відмовившися від усіляких єгиптів і  туреччин, наводнити своїми юрбами східні реґіони країни. Уявляєте це в єдиному пориванні видихнуте мільйонами вуст “понаехали”? Уявляєте ці витягнуті й шоковані обличчя харків’ян, полтавців чи запорожців, приголомшених раптовою українською в публічному просторі своїх міст? Видовище було б варте того, щоб сказати слідом за великим американцем: I have a dream. 

Й от я заплющую очі й починаю це бачити. Натовпи галасливих львовогаличан на підступах до харківського Держпрому або у заповідних лісах Слобожанської Швейцарії. Селфі з ракетою на дніпровському “Південмаші”. Ефектне групове фото з Дніпрогесом. Колективні походи по хребтах відвалів у Кривому Розі. Масові зависання в наймодніших чебуречних Маріуполя з обов’язковим і ритуальним виконанням “Там під львівським замком” у фіналі застілля. Для прихильників екстреми — розважально-спортивні стрільби в районі Авдіївки та Станиці Луганської. А також безліч інших захопливих і звабливих пропозицій — країна ж велика і чого в ній лише немає. 

І хоч куди поїдь чи зайди — всюди ці тьми західняків і все звучить українською. В Марганці й Нікополі, Краматорську та Миколаєві, у П’ятихатках, Гуляйполі й навіть у Горішніх Плавнях — усюди це галицько-волинське україномовне нашестя! І нема на них ради, бо ж усі вони при грубих грошах, якими сиплять на всі боки по ресторанно-готельних закладах, аж тамтешньому персоналові з покоївками, кухарями, конюхами й таксистами включно доводиться терміново хапатися за підручники й опановувати значення непростих слів “ґудзик”, “ґанок” і “ґирлиґа”. А також, зрозуміла річ, “афини” й “банош”.

Отакий у мене в найзагальніших рисах dream. Тепер я чекаю не дочекаюся його втілення. А щоби не чекати задовго і якось прискорити процес, я сідаю в потяг до Ізюма і їду на Схід. З надією, що й Ізюм уже невдовзі стане Родзинкою.

  Юрій АНДРУХОВИЧ

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin
[2017-08-29 13:44:12] [ Аноним с адреса 193.219.124.* ]

Людям жрать нечего - что в Днепропетровске, что в Днепре ©

[2017-08-29 03:42:34] [ Аноним с адреса 93.78.2.* ]

Гы-гы! А Херсон - в Безсоння! :)

[2017-08-28 11:05:11] [ Аноним с адреса 148.251.43.* ]

В рамках декоммунизации Андрухович потребовал город Изюм переименовать в Родзинку.

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.