Чи розпочнеться на планеті нова війна та чи відволіче вона увагу від України?

 Венесуельців просили висловитися також про те, чи потрібно такий крок зробити, не чекаючи на рішення Міжнародного суду ООН у Гаазі, який розглядає територіальну претензію Венесуели до Гаяни з 2018 року.

Навіть якщо референдум не матиме практичних наслідків, він став гучною подією настільки, що сам рівень гучності можна вважати практичним наслідком. Це цілком характерно для глобальної гібридної війни, особливо якщо з'ясується, що Ессекібо навмисно перетворюють на нову гарячу точку.

Згідно з офіційними заявами з боку Венесуели, з 20,7 мільйона виборців, які мають право голосу, проголосували більш як 10,4 мільйона — понад 50%, що є найвищою явкою за всю історію виборів у Венесуелі. Оголосили, що “так” сказали 95% тих, хто проголосував. Але залишається незрозумілим, що мається на увазі.

У бюлетенях було п'ять запитань: перше — про відмову від рішення міжнародного арбітражу 1899 року про належність Ессекібо Гаяні; друге — про відмову від угоди Венесуели з Великою Британією від 1966 року з таким самим змістом, але зі створенням комісії, яка мала б урегулювати територіальні претензії; третє — про відмову від юрисдикції Міжнародного суду в Гаазі; четверте — про претензію на територіальні води та морський шельф біля Ессекібо; п'яте — про створення держави “Гаяна Ессекібо” та її включення до карти венесуельської території. Найменша підтримка кожного з цих запитань перевищувала 95%. Але це не означає, що 95% тих, хто голосував, відповіли “так” на всі п'ять запитань.

З боку Гаяни було сказано, що, за їхніми даними, фактична явка на виборах у Венесуелі становила менш як 1,5 мільйона людей — менше 10% населення.

Імовірно, венесуельські дані ближчі до реальності, ніж гаянські — належність Ессекібо справді об’єднує венесуельців більше, ніж чинний президент країни. Але результати можуть бути не такими значними, як оголошено.

 

Навколо чого пристрасті, що можуть перерости в нову війну? Ессекібо — це регіон Гаяни, що має протяжний берег із Атлантичним океаном і кордон, більш протяжний із Бразилією, ніж із Венесуелою. У колоніальний період регіон Ессекібо якийсь час був частиною Венесуели, й вона претендує на нього від моменту здобуття незалежності 1811 року.

За міжнародним арбітражем 1899 року, регіон було включено у тодішню колонію Британська Гаяна. Венесуела десятиліттями відкидала це рішення як несправедливе. 1966 року Велика Британія та Венесуела досягли домовленості, що відома як Женевська угода, про створення комісії, незалежної від Великої Британії та Венесуели, для розгляду спору. Але Гаяна отримала незалежність і не збиралася віддавати частину території Венесуелі.

Ессекібо — це 159 тис. кв. км, приблизно дві третини території Гаяни (для порівняння: приблизно чверть території України) і 120 тисяч жителів із 795 тисяч населення Гаяни, або 15%. Щоб протистояти тиску Венесуели, 2018 року Гаяна передала справу в Міжнародний суд ООН, вимагаючи встановити дійсність рішення міжнародного арбітражу 1899 року. У 2020-му суд ухвалив, що він усе-таки має юрисдикцію розглядати питання, але поки ще не ухвалив рішення по суті справи, тобто не визначив, чи дійсний арбітражний вирок 1899 року про належність Ессекібо Гаяні. Венесуела завжди проявляла скепсис відносно Міжнародного суду ООН, але брала участь у його слуханнях.

Питання належності Ессекібо не тільки історичне. Регіон хоч і являє собою в основному непрохідні джунглі, але багатий на запаси нафти, золота та міді. 2015 року на атлантичному шельфі Ессекібо ExxonMobil виявив нафту в комерційних кількостях, що передбачувано підсилило претензії. Президент Венесуели Ніколас Мадуро почав звинувачувати Гаяну, США та ExxonMobil у тому, що вони вступили в змову з метою позбавити Венесуелу її земель через “юридичний колоніалізм”.

Мадуро навіть проводив уроки історії на державному телебаченні та переривав шкільні заняття, щоб розповісти про венесуельську належність Ессекібо. Усе вказувало на те, що Венесуела не чекатиме рішення суду в Гаазі та спробує розхитати ситуацію.

Результат цього референдуму привернув міжнародну увагу й викликав практично значущу реакцію. Але навіть влада Гаяни, визнаючи високу ескалацію та військову перевагу Венесуели (28 мільйонів населення проти менш як одного мільйона), не очікує, що їхній країні загрожує напад у недалекій перспективі. Проте готовність сил безпеки Гаяни підвищено. Ще напередодні референдуму Бразилія направила війська на свій північний кордон із Гаяною та Венесуелою.

Ці приготування наразі виглядають “про всякий випадок”. Мало хто вірить у готовність Венесуели до військового нападу. Понад те, посол Венесуели в Гаяні передав, що в його країни немає наміру нападати, вона лише хоче справедливого рішення. США обмежилися зауваженням, що питання територіальної належності Ессекібо не може вирішуватися на референдумі. Країни регіону переконані, що спроба Венесуели розпочати війну коштуватиме їй підтримки навіть близької Куби. Венесуела опинилася б ізольованою не лише з боку США.

Основна версія дій Венесуели — власна влада Мадуро. Наступного року його очікують вибори. У жовтні опозиційні до нього партії неочікувано порозумілися між собою, об'єднавшись під час праймериз (перших за 11 років) навколо колишнього члена парламенту з центристськими поглядами Марії Коріни Мачадо.

Політологи передбачувано бачать сенс для Ніколаса Мадуро в тому, щоб розігріти патріотичні настрої, тим паче щодо питання, яке з усією очевидністю об'єднує Венесуелу.

Однак виникає закономірне запитання: чому зараз? У венесуельському референдумі важко не бачити глобальної синхронізації локальних війн і конфліктів, які загрожують глобальному порядку. Російсько-українська війна, війна Ізраїлю проти ХАМАС, близькосхідні біженці на кордоні Росії з Фінляндією, сутички між сербами та косоварами на Балканах. Усе це на тлі неприйнятого бюджету США (включно з допомогою Україні та Ізраїлю), несподіваних процедурних бюджетних проблем у Німеччині, угорського блокування наповнення Європейського фонду миру, нарешті, блокування західних кордонів України для торговельних вантажів. У всіх цих війнах і небезпечних подіях є або може бути російська участь.

Та навіть якщо венесуельський референдум — це навмисна ескалація, покликана підштовхнути світ до хаосу ще на крок, це не має відволікати від перемоги в тих війнах, які вже тривають, — України у війні проти Росії та Ізраїлю проти ХАМАС, а може, й Хезболли. У цих війнах важлива матеріальна міжнародна допомога та міжнародна увага. Бажання Ніколаса Мадуро виграти чергові вибори на ці аспекти глобальної війни впливають мало, і поки що не видно, як можуть вплинути більше, ніж відволіканням уваги. 

Олексій ІЖАК, завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД)