Чи буде Нюрнберг за Волинь

Ярослав Качинський, лідер польської партії Право і справедливість, яка фактично одноосібно править у Польщі, вважає винищення поляків на землях історичної Волині геноцидом. Це означає, що 19-го липня, коли Сейм буде голосувати одну із трьох пропонованих ухвал, то таки це слово прозвучить. За попередньої каденції нижньої палати означення волинських подій звучало як “етнічна чистка з елементами геноциду”, саме такої точки зору дотримуються провідні дослідники цієї проблеми у Польщі. Разом з тим планується вшанувати українців, які рятували своїх польських сусідів, такий собі польський варіант єврейського “справедливого світу”. І чого скорше за все точно не буде, так це призначення дня 11 липня Днем пам'яті та мучеництва кресов'ян, як того вимагають ультраправі та популісти.

Чому 11 липня і хто такі кресов'яни? 11 липня 1943 року, в неділю, відділи УПА-Північ атакували 99 польських поселень (маймо на увазі, що це в тому числі хутори та так звані колонії при українських селах), — за даними польських істориків. Найбільшим символом цього нападу стало спалення поляків прямо в костелі в містечку Порицьк, тепер це Павлівка Іваничівського р-ну Волині. Кресов'янами (пол. Kresowiacy) в Польщі прийнято називати етнічних поляків, що проживали на Кресах — буквально “Окраїнах” Польщі на етнічних українських, білоруських та литовських землях. Деякі з цих поляків нерідко такими залишалися лише по римо-католицькій вірі, приймаючи мову конкретного оточення.

Чому не буде прийнятим цей день? Бо в хитромудрій колективній голові “Права і справедливості” визріла думка перенести вістря відповідальності за трагедію українських поляків... на Росію. Міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич заявив 12 липня, що у Волинській трагедії також є провина Москви, яка “дала поштовх” цим подіям. Себто, якщо слідувати за історичною логікою, якби СРСР не напав на Польщу 17 вересня 1939 року, українці не побачили б, як можна ставитися до поляків, ще вчора упривілейованих осадників, яких щоночі меншає через депортації в степи Казахстану, не нахапалися би радянської пропаганди про “визволення від польських буржуазних панів”, то, може б й ставлення до них під час уже німецької окупації було б іншим. Тобто, в угоду геостратегічним зв'язкам з Україною політичний день вшанування буде перенесено на 17 вересня — день вторгнення СРСР, натомість 11 липня позостане на суспільно-релігійному рівні (тим більше що саме по костелах висять переважно таблиці із назвами сіл та міст, постраждалих від рук українців).

Натомість від окреслення “геноцид” нинішня влада у Польщі відкрутитися не може, настільки високим є градус напруги у суспільстві, підсичуваний, в тому числі, низкою депутатів від “Права і Справедливості”. А ця партія має у країні фактично одноосібну владу: у Сеймі “пісовці” мають однопартійну більшість (233 депутати з 460), сформований нею коаліційний уряд Беати Шидло, контрольований Конституційний суд і навіть президента Польщі Анджея Дуду, висуванця ПіС. Тобто, Ярослав Качинський не може пояснити суспільству, що заважає йому це зробити, тим більше, що поляки знають про маніакальну підозріливість “презеса” (так, від слова, яке означає “голова партії” називають брата загиблого президента у Польщі) до колег по партії, які нібито тільки того й чекають, коли “Акела промахнеться”. А тим більше Качинський не хоче втрачати правий електорат, який у нього можуть відсапати ще більші радикали, звинувачуючи ПіС в неналежній твердості у відстоюванні польської “рації стану” (державницької позиції). Поки що ж влада у Варшаві лише використовувала ультраправих для озвучування того, про що воліла сама не говорити, — приміром про надмір у Польщі українських заробітчан.

Що нас чекає після визначення “геноцид”? Принаймні закінчаться інсинуації та шантаж — а відтак і торгування та гнучкість з боку української влади. Крім того, ми знаємо що в різні часи з невиразної позиції Сейму користали, в тому числі, регіонали та Янукович. А тим часом у Верховній раді групою депутатів, у тому числі Борисом Тарасюком та Оксаною Сироїд зареєстровано проект, який “схвильовано засуджує” звернення Сенату Польща до Сейму таки визнати волинські події, “вчиненим українськими націоналістами геноцидом” як некоректне та незбалансоване окреслення. Автори погрожують покласти односторонню відповідальність за можливу руйнацію польсько-українських стосунків на ініціаторів прийняття такого звернення. В принципі, досить беззубо, якщо звісно це не вважати превентивним кроком до відповідної майбутньої постанови Сейму.

Тобто, якщо український парламент на чолі із колишнім націоналістом Андрієм Парубієм готується прийняти виклик поляків, то робити це треба чіткіше й більш грамотно: по-перше, щоб виглядати переконливими для власного народу і для світу, де до польської думки все ж більше дослухаються, а по-друге, щоб на історичному ґрунті не розсваритися з головним наразі союзником у Європі. А для цього треба буде підключати юристів і істориків, які навряд чи зможуть базуватися виключно на українському баченні проблеми. Останнє ж далеке від виваженого, схильне до опускання й ненаголошування невигідних фактів тощо. Тобто, якщо ми не визнаємо за структурою, яка до нинішньої держави Україна не мала прямого стосунку, ймовірності допущення негероїчних чинів, то ми так само маємо бути готові захищати цю формацію по всьому світу, де після постанови Сейму можливі подібні рішення. Я маю до цього поважні сумніви, — як прокоментував новину про можливе контррішення ВР користувач Фейсбука із Ізраїля Шимон Бріман, “поляки не з бодуна підняли цю тему”.

Інша справа, що Україна мало зробила наразі для того, щоб пояснити у Польщі уже прийняті закони, які в нас називають декомунізаційними. Лише в одному з чотирьох із них є згадка про ОУН та УПА як організації, що визнані такими, що боролися за незалежність України, поруч з ними названі ще десятки організацій, але з точки зору Польщі видно лише УПА, і що заперечення факту її героїчного чину є протиправним. Тепер у Польщі після прийняття постанов УПА вважатиметься злочинною і за заперечення цього факту теж каратимуть, як в Україні? Чи розмиті “українські націоналісти” напряму на УПА не вказуватимуть? Вочевидь, українському парламенту доведеться провести закриті слухання з питання Волині, не побоюся порівняння, на кшталт ХХ з'їзду КПРС, щоб не виглядати банальними і голослівними у своїй позиції.

Якщо поляки проголосують стосовно геноциду, не зважаючи на думку українців, вони закриють свою картину світу щодо Другої світової війни. У ній буде пакт Молотова-Ріббентропа, будуть радянські депортації, будуть нацистські концтабори, будуть єврейські погроми і убивства польськими сусідами, буде Варшавське повстання і повстання у Варшавському гетто, буде Катинь і буде Волинь. Чи є в Україні, безвідносно до польського рішення, така картина? В Україні досі не відбулося серйозного внутрішнього діалогу, нерідко за лаштунками відмовок, що якщо не просувати певні тези, близькі до націоналістичної візії, то взагалі залишимося при радянському баченні, такий собі клин клином. Проте, одна справа — патріотичне і оптимістичне виховання молодого покоління, а інша — розставляння історичних крапок над і. Остання сильна історична дискусія, викликана з боку Польщі, у нас прокотилася в далекому 2003-му. Зараз силою юридичного рішення ми будемо змушені розбиратися з цим заново, і розбиратися ретельно.

Чи нашкодить собі Польща цим рішенням?  Вочевидь, так само треба буде глибше розібратися із самим визначенням геноциду і пояснити народу, чому власне так було вирішено. Градус істерії поки що буде високим, його безумовно підтримає фільм “Волинь” Войцеха Смажовського, який вийде восени, але потім спадатиме. У Польщі, на відміну від тої ж Росії, де думка телевізора рівнозначна думці обивателя, дуже міцна внутрішня опозиція до ПіС і дуже сильне почуття реалізму у стосунку до України. Натомість тавро геноциду буде радше нашою, а не польською проблемою.

Роман КАБАЧІЙ