Боря-Хюндай? Україна Гуд Бай!

Пригадується, попередній український президент мав силу силенну гарних намірів розбудувати країну, та все, за що він брався, перетворювалося на профанацію, фікцію і повний провал. У Ющенка, схоже, є гідний наступник.

Борис Колесніков за політичними переконаннями, ніби, геть з іншого табору, проте і в нього, як у Віктора Андрійовича, унікальна здатність перетворювати все на череп'я. Узявшись після Ющенка готувати країну до футбольного Євро 2012 Борис Вікторович успішно провалив ідею спорудження мережі українських автобанів. Замість платних автодоріг європейської якості, Україна отримала один-єдиний недобудований до кінця автошлях Львів-Київ-Харків, окремі ділянки якого ще влітку нагадували не те що автобан, навіть не двосмугову у кожному з напрямків дорогу для автомобілів. Тепер же, після нинішньої зими, навіть те що зробили доблесні підрядники з фірм, наближених до Колеснікова, доведеться ремонтувати і відновлювати за бюджетні мільярди гривень.

До Євро Колесніков будував Олімпійський стадіон у Києві, який став одним з найдорожчих у світі, але так само й найменш рентабельним з-поміж них, бо окрім футбольних матчів за участю київського Динамо його держава практично не використовує. Ще більшим провалом завершилося спорудження арени у Львові, де після Євро 2012 було проведено спортивних подій, які можна злічити на пальцях однієї руки.

Окрема історія у Колеснікова з аеропортами. В Донецьку після Євро новобудова перетворилася на своєрідний меморіал марнотратності без відвідувачів. Навіть у головних повітряних воротах країни Борисполі новостворений термінал вдається заповнювати з великими зусиллями — належному пасажиропотоку заважає шалений опір українського ринку до приходу іноземних лоу-кост перевізників. Палиці в колеса їм якраз головно вставляє сам пан Колесников.

Про потяги Хюндаї, ініціатором закупівлі яких також був наш “герой”, нинішньої зими не говорив лише ледачий. Я особисто був жертвою диво-техніки, яка під час моєї грудневої подорожі до Донецька взагалі не вийшла у рейс, а на зворотньому шляху достроково зійшла з дистанції десь у морозяному степу під Лозовою. Внаслідок цього запізнення до Києва усіх її пасажирів склало рекордні шість з половиною годин. До речі, завдяки Борису Колеснікову у Донецьку на залізничному вокзалі з'явилася віп-зала для обслуговування пасажирів Хюндаїв. Але з нею також не все гаразд, бо час її роботи обмежується 20 годиною, тоді, як останній потяг корейського виробництва вирушає до Києва щось трохи по 23-ій!!!

Як бачимо, будівельник-стратег з Бориса Колесникова нікудишній. Тому й позбувся посади віце-прем'єра в уряді, який навіть провокатора Табачніка випхати в спину не ладен. У чому ж не відмовиш Борису Колесникову, так це у фантастичному вмінні розпилювати державний бюджет. Провалюючи проект за проектом, він продовжує успішно та безкарно освоювати наші з вами гроші.

Зокрема, нацагенство з підготовки до Євро 2012, яке очолює близький до нього Володимир Ковалевський, після футбольного чемпіонату перейменували в Укрєвроінфрапроект. Цей самий “проект” не без успіху сів на бюджетні потоки, реалізуючи Державну цільову соціальну програму “Хокей України”. І дарма, що в Україні хокей з шайбою не в останню чергу завдяки самому Борису Колесникову помирає. Реалізуючи власні амбіції він успішно спрямовує державні кошти на розбудову спортивної інфрастурктури у рідному Донецьку. Вона поволі стає плацдармом для справдження мрії Борі-Хюндая стати хокейним Ахметовим у регіоні. Байдуже, що з інтересами національного спорту його проект під назвою ХК “Донецьк” нічого спільного не має і, навіть, їм суттєво шкодить. У президента хокейного клубу з Донецька погляди на спорт інтернаціональні й провал національної збірної України на кваліфікаційному турнірі до Олімпіади 2014, де наша команда у трьох матчах з далеко не грандами Данією, Білоруссю та Словенією спромоглася закинути одну шайбу, пропустивши аж 14, схоже, ніяк його не обходить. Бо тільки нещодавно, 7 лютого Борис Колесников зустрічався з Януковичем з нагоди “грандіозного” успіху власного хокейного проекту ХК “Донбасу”, який виграв Континентальний кубок.

Перемоги приватної команди, в основному складі якої з 29 гравців є лише 5 (!) українців, Боря-Хюндай, природно, видавав за успіхи всього вітчизняного хокею, а Янукович з Рибаком на пару за це усіх вар'ятів, ще й медалями та званнями понагороджували. А між іншим, саме ті, з ким зустрічалися президент і голова ВР пасуться за рахунок амбіцій українських олігархів на нашому спортивному ринку, не сплачуючи при цьому зі своїх мільйонних зарплат справедливих податків. Завдяки такій от, специфічній кадровій політиці Колесникова та вибірковим турботам про хокейну інфраструктуру лише Донецького регіону, в Україні практично вмер національний хокейний чемпіонат і національна збірна України, а талановиті українські хокеїсти, які стають на ковзани завдяки неймовірному фанатизму до цього виду спорту своїх батьків, змушені для продовження своєї спортивної кар'єри емігрувати за кордон та нерідко змінювати громадянство. Ось і виходить, якщо хочете розвалити якусь справу та ще й за наш з вами рахунок — доручіть справу Борису Вікторовичу. Він вміє з найперспективнішого проекту зробити гучний і безповоротний провал. Причому, усе це задоволення найбагатший депутат Верховної Ради сьомого скликання зробить з найкращими намірами і де точно не прогадає, так це у наповненні власних кишень.

P.S. Мушу згадати про ще дві ніби добрі справи для України, які приписують Колесникову. По-перше, він навчився робити смачні цукерки, а по-друге, створив телевізійний канал “Хокей”. Але ж і там не обійшлося без ложки дьогтю! Активно лобіюючи свій “Конті”, Борис Вікторович практично монополізував держзакупівлі на ринку, силою адмінресурсу випхавши в спину достатньо потужних конкурентів. З телеканалом притичина іншого плану. Оскільки національні змагання тепер його ж власними стараннями на рівні маргінесу, то й редакційна політика каналу відповідна, — замість виробництва власних програм, як планувалося спочатку, нині “Хокей” зосередився на трансляціях закордонних чемпіонатів КХЛ та НХЛ. Такий собі недосяжний і екзотичний “ностальжи” для українських хокейних вболівальників.