При чому це найвищий рівень дурості, бо він продиктований високими мотивами.
Сьогодні всі говорять про одну єдину проблему: що буде після того, як скасують трудові книжки. Як будуть загублені роки трудового стажу, як недорахуються пенсій, як загубиться вислуга і подяки. І ще всі говорять одну єдину фразу — ну невже більше немає ніяких проблем, що треба скасовувати трудові книжки?
Ідея міністра економіки, звичайно, правильна і потрібна. Але навіщо затівати всю цю історію зараз, без будь-якого роз'яснення і бодай мінімальної піарпідготовки? Я свідомий того, що це питання риторичне, бо точно так же можна запитати, а навіщо Яценюк розміщує ролик про Україну на CNN? Навіщо всім губернаторам щотижня їздити на Кабмін? Навіщо Гонтарева розповідає про те, що економіка піднімається з колін?
На всі ці запитання є одна відповідь: “Щоб було”. Наші чиновники всіх рівнів перейшли із реальності в паралельні світи. Ще півроку тому я вважав, що у нас немає реформ, є лише їх імітація. Зараз я вважаю той період прекрасним, бо тоді чиновник імітував реальність. Зараз, ми все глибше занурюємося в віртуальний світ цитованості в ЗМІ, який не передбачає жодної дії. Головне добитися, щоб твою фразу підхопили ЗМІ. Ми вступили в фазу імітації імітації, тобто чиновники продукують імітацію віртуального світу. І найголовніше — вони вірять в те, що це правильно і вони роблять хороші речі. Я впевнений, що сьогодні Абромавичус щиро дивується чого його критикують, адже трудова книжка — це атавізм. І він правий, але це той атавізм, який нікому не заважає, на відміну від тисяч довідок, які треба скасувати і які повинен скасовувати міністр економіки.
Абромавичус не розуміє одного, він ввійде в історію, як міністр економіки, який провів аж одну нікому не потрібну реформу — реформу трудових книжок. Свого часу на Західній Україні був один маститий археолог, який витратив десять років життя для того, щоб розшифрувати, для чого слугувала одна кімната в одному з замків. Після десяти рокі праці він зрозумів — це був туалет. Абромавичус значно видатніший за того археолога. Йому знадобився рік, щоб зрозуміти, що єдина проблема, яку треба вирішити в нашому житті — це відібрати у людей трудові книжки.
Вадим ДЕНИСЕНКО